Як ми встановили, в дофеодальний період поширилась так звана десяткова система управління.

Ця система була свого роду військово- адміністративною системою: тисяцькі були начальниками гарнізонів, роз­ставлених в основних центрах Київської Русі; соцькі командували окре­мими військовими частинами.

Другим характерним для цього періоду моментом є організація двір­сько-вотчинної системи, яку іноді називають дворовою, князівською, протиставляючи п^чисельній,^десятковій. Суть цієї системи полягала в тому, що окремими галузями князівського господарства управляли особливі придворні чини, так звані міністеріали.' На місцях же ця система була не чим іншим, як системою „кормління", що остаточно оформилась у Московській державі і була тотожна;~як ми вже говорили, з fief-office західноєвропейського середньовіччя. Ця двірсько-вотчинна система почала дедалі більше_витаскатк-Хиет-ЄА4^де£Яткову. Більш-менш значні рештки її збереглись тільки в основних центрах, а на місцях система кормління остаточно її витиснула.

Перейдемо до характеристики змін у десятковій системі.

Як сказано, питання про десяткову систему управління жваво обмір­ковувалось у літературі. Тут головним чином цікавились питанням, до якої системи — князівської чи земської треба її віднести і про те, кого сто­сується ця система — загальної чи спеціально міської адміністрації.

Владимирський-Буданов, як ми відзначали, називав десяткову систему земською, протиставлячи її двірській, князівській. Він уважав, що були два роди тисяцьких — земські і князівські. Земські тисяцькі, на його­думку, ніби були народними трибунами, які урівноважували владу князя.

А. Є. Пресняков^[212] піддав цю думку Владимирського-Буданова рішучій критиці. Він переглянув увесь наявний матеріал щодо цього питання і прийшов до висновку, що тисяцькі і соцькі на півдні були не народ­ними урядовими особами, а представниками князівської влади. Справді, літописні тексти цілком підтверджують це. Візьмімо, наприклад, літописне оповідання про бенкети Володимира: „Се же пакы творяше людем своим: по вся неделя устави на дворе, в гридьнице пир творити и приходити боляром и гридем, и съцьскым, и десяцьскым, и нарочитым мужем, при князи и без князя; бываше множство от мяс, от скота и от зверины, бяше по изобилию от всего... Бе бо Володимер любя дружину и с ними думая о строи земленем и о ратех и о уставе земленем".

„Якщо взяти цю сторінку літопису окремо,— каже А. Є. Пресняков,— як вона є, і спитати себе, кого тут літописець уважає дружиною, з якою князь радиться в усіх справах і шукає всякого добра, то довелось би відповісти: бояр і гридів, соцьких, десяцьких, нарочитих людей"¹.

Що тисяцькі і соцькі є представниками князівської влади — це дово­диться й літописною звісткою про повстання 1113 р., коли кияни, неза- доволені князівською адміністрацією, грабували двори тисяцького і соцьких. Треба, крім того, відзначити, що тисяцькі виступають як представники князя на різних нарадах. Наприклад, „Устав о резах" був прийнятий Володимиром Мономахом за згодою тисяцьких і інших князів. На­решті, що тисяцький був князівським органом влади, доводиться посту­повим перетворенням його в воєводу, в особливий придворний чин.

Щодо тисяцьких і соцьких у Новгороді, то вони справді стали пред­ставниками новгородської феодальної верхівки, не зв’язаної з князем. Але це є якраз особливістю новгородського ладу, особливістю, що виникла в результаті еволюції новгородського ладу, а не є первісним явищем.

Подивимось, які доводи подає Владимирський-Буданов^[213] на оборону думки, що тисяцький „завжди лишався представником народу”.

В 1043 р. князь Ярослав вирядив свого сина Володимира в похід на Візантію. Ватажком народного ополчення був тисяцький Вишата, а ватажком дружини —Іван Творимирич. Коли буря розбила руські ко­раблі і викинула воїнів на берег, народне ополчення вирішило повернутись у Русь суходолом. „И не идяше с ними никтоже от дружины княжеє. И рече Вышата: „аз пойду с ними"; и выседе ис корабля к ним, и рече:, „аще жив буду, то с ними, аще погыну, то с дружиною".

Насамперед Владимирський-Буданов неправильно тлумачить літописну звістку. В літопису говориться: „Посла Ярослав сына своего Володимера на Грькы, и вда ему вой многы, а воеводьство поручи Вышате, отцю Яневи". Літопис говорить не про „народне ополчення", а про „воїв", яких міг найняти кн. Ярослав і які могли входити в склад феодальних опол­чень. Вишата пішов з воїнами тому, що він був головним ватажком всього війська, а не тому, що він був представником народних інтересів. Та і з самого оповідання ясно, що Вишата не був з народним ополчен­ням — він був у князівській дружині і вийшов з корабля там, де була вона („вышед из корабля").

За оповіданням Татіщева, київський тисяцький Улеб у 1145 р., коли Всеволод Ольгович намагався передати київський стол своєму братові Ігорю, заявив, що кияни прихильні до Мономаховичів, а не до Ольговичів і що кн. Ізяслав Мстиславич є справжній і безпосередній наслідник. „Сим ответом Всеволод весьма озаботился". Але кого треба розуміти під киянами, ми вже добре знаємо із з’ясування питання про віче: це, безпе­речно, одна з феодальних груп, а не „народ", не широкі народні маси. Цій феодальній групі, зв’язаній з Мономаховичами, не цікавий був приїзд у Київ оточення Ольговичів: вони багато втрачали, бувши змушені посту­патись новим людям.

Далі Владимирський-Буданов намагався довести свою думку про ти­сяцьких як представників „інтересів народу" на основі новгородських даних. Але ми вже вказали, що становище і коло діяльності тисяцьких і соцьких у Новгороді є особливістю новгородського політичного устрою.

Щодо думки про те, що було два види тисяцьких — земські і кня­зівські, то Владимирський-Буданов не міг обгрунтувати її на основі джерел.

Іншу думку висловив про тисяцьких М. Н. Покровський, який уважав їх представниками й охоронцями торговельно-промислової демократії. Але цей погляд він будує на новгородських даних, не ураховуючи спе­цифіки новгородської адміністративної системи. І в Новгороді тисяцькі були представниками феодальної влади.

З’ясувавши походження і початкову соціальну суть десяткової системи, звернемось до вивчення її в тій стадії, яка відбилась у наших джерелах XI-XII ст.

В досліджуваний час десяткова система втратила свій реальний мате­матичний зміст, який вона, безперечно, мала раніш. Тисяча ставала вже територіальним поняттям; тисяча — це є округа, підпорядкована тисяць­кому, який держав у ній воєводство і „весь ряд". Про перетворення тисячі в територіальну одиницю говорять багато літописних текстів. Коли Ігор Святославич зайняв Київ, „то Улебови рече: держи ты тысячу, как еси у брата моего держал". Розповідаючи про ті чи інші події..

.літописець указує, хто в якому місті держав тисячу, наприклад: „Яро- нови же тогда тысящю держаще в Перемышли", „воєводство держащю Кыевскыя тысяща Яневи“, „воеводство тогда держаще имеящая Кыев- ськая Иоану Славновичу“. Вичерпний доказ того, що тисяча стала тери­торіальною округою, дає Іпатський літопис під 1149 р. Там ми читаємо, що Святослав Ольгович одержав від Юрія Долгорукого „Куреск и с По- семьем, и Сновьскую тысячу". В міру того, як князі розміщуються по містах, тисячі й тисяцькі втрачають територіальне значення, перетво­рюючись у свого роду військові відділи князівського управління. Тисяцькі починають називатись тепер не за містами (тисяцький київський, тися­цький переяславський тощо), а за князями („Воротислав — Андреев тысячь- кый и Иванко — Вячеславль")^[CCXIV].

Печерський Патерик повідомляє, що Мономах дав в управління Суз­дальську землю „своєму тысяцкому" варягові Георгію, якого літо­пис називає тисяцьким ростовським.

Які були функції тисяцьких в X—XI ст.? Нам здається, що тисяцькі в досліджуваний час, бувши насамперед керівниками військових сил даного князівства чи округи, зосереджують у своїх руках всю адмі­ністративну владу — фінансову, судову, поліційну, тобто своїми функціями близькі до воєводств Московської держави. Тисяцькі є найближчі поміч­ники князя по управлінню. Як ми вже говорили, вони беруть участь в обміркуванні проектів нових законів (Устав о резах).

Якби тисяцькі були тільки керівниками військових сил і не мали б ніякого відношення до загальної адміністрації, було б незрозуміло, чому кияни, незадоволені князівським управлінням, насамперед напали на двори тисяцького й соцьких. Особливо поліційно-адміністративна функція почала розвиватись у новгородських тисяцьких, які повинні були, за грамотою, „управляти всякая дела торговая и гостиная и суд торговый". Мабуть, ці функції в певній частині належали й тисяцьким на півдні.

Щодо функцій соцьких, то спочатку соцькі, безперечно, були безпо­середніми помічниками тисяцьких і командирами сотень як військо­вих частин. В міру того, як тисяча починає втрачати реальне математичне значення, перетворюючись у певні територіальні округи, сотні також перетворюються в особливі фінансово-адміністративні і судові органи. Найяскравіше цей процес виявлений у Новгороді. Тут сотні (Устав кн. Ярослава про мости) — це особливі адміністративні одиниці, відмінні як від погостів, так і від інших міських адміністративних одиниць — „вулиць". Тут вони являють собою організацію торговельно-промислових кіл—новгородських купців („а купець пойдет в своє сто, а смерд в свой погост").

Дослідники без особливих вагань уважають сотні XI — XIII ст. мі­ською організацією або в деяких місцях (наприклад у Бересті) — орга­нізацією пригородного люду².

Вважаючи, що тисячі, сотні і десятки є першою політичною формою панування над підкореними племенами і селянством, не можна і при­пускати, що сільське населення було розбите на сотні й десятки. Десятки, мабуть, існували в волостях, але це була організація пануючих груп великих місцевих землевласників і торгівців.

Процес дальшої феодалізації — ріст князівського, церковного і бояр­ського землеволодіння, розвиток васалітету — все це зумовило витискання органів десяткової системи в волостях. Клас феодалів, що оформлювався, знайшов уже нові форми феодального панування.