§ 2. Двірські чини і їх функції

Найдавніша згадка про один з найважливіших двірських чинів — двір­ського, дворецького (в Західній Європі — мажордоми) належить до 1171 р.

Літопис (Іпатський)розповідає: „И поможе бог Андреевичю Мьстиславу с братьею, и взяша Киев.

З цього оповідання видно, що Олексій не був двірським тіуном дав­нішого часу (XI ст.) —рядовим слугою князівського двору. Тепер двір­ський бере участь у воєнних діях і є одною з визначних осіб князів­ської дружини, тобто найближчого князівського оточення. Захоплення його в полон справляє на сучасників таке враження, що літописець по­спішає спеціально про це повідомити. І це не дивно: перебуваючи без­посередньо при князі, двірський відав усім князівським господарством.

Літопис дає нам і безпосередні свідчення про виключне значення двірського. Так, літопис розповідає про дворецького (ключника) кн. Андрія Боголюбського: „тот бо ключь держашеть у всего дому княжа и надо всеми волю ему дая бяшешь" (князь).

В XIII ст. становище цих двірських стало ще значніше. Двірський, наприклад, Андрій у Галицькому князівстві, належав до числа найважли­віших осіб у державі: він безпосередньо йшов після епіскопа. Зокрема цей двірський „возбраняв" Данилові займати Галич. Він же виконував дуже відповідальні доручення: наприклад, був посланий з військом на Перемишль з дорученням вигнати перебуваючого там кн. Константина Рязанського, ворога кн. Данила.

Одним з важливих двірських чинів був воєвода, посада якого, як ми вже вказували, виникла з посади тисяцького. "Воєвода тепер стоїть на чолі не тільки збройних сил тисячі, тобто певної округи, а й взагалі всіх збройних сил князівства.

Остаточно оформлюється другий дуже важливий двірський чин, саме конюшого.

Відомство конюшого мало велике значення в феодальній адміністра­тивній системі. В обов’язки конюшого входило забезпечення князів­ського війська кінським складом. Від його діяльності залежала сила най­головнішої частини князівського війська, саме кінноти.

Виділяється і третій двірський чин — мечоноша, посада якого утвори­лась з посади мечника. Мечоноша звичайно тепер не носив за князем меча — це була справа інших дрібних князівських слуг. За аналогією з функціями московських „оружничих", можна думати, що він завіду­вав князівським арсеналом, палатою зброї. Першу звістку про мечонош літопис (Лаврентіївський) наводить під 1210 р. „Великий князь Всеволод посла с полком Кузьму Ратьшича, меченошю своего, и взя Tenpy и възвратися со многим полоном в Володимерь".

В 1225 р. літопис (Новгородський IV) розповідає про похід кн. Ярос­лава і Володимира на Литву; похід був удалий, але „убиша литва Торо­пецкого князя Давида и Василья, меченошю Ярославля".

Визначився чин і печатника, принаймні в Галицькій землі. В його обов’язки, мабуть, входило не тільки прикладати печать, а й оформлю­вати і переховувати найважливіші документи.

Але в XIII ст. печатники є двірськими чинами, які виконують і інші дуже важливі доручення. Так, в 1241 р. кн. Данило Романович послав свого печатника Кирила в Бакоту „исписати грабительства нечистивых бояр, и утиши землю". Він же був посланий воеводою в Болоховську землю¹.

Нарешті, останній придворний чин, що оформився в дотатарський пе­ріод,—це був чин стольника. Початкове призначення стольників — прислу­жувати за столом князеві, подавати йому страви. Але, мабуть, вони вже дуже рано почали відати взагалі князівським столом, а далі вже як придворні чини виконували численні, часто дуже важливі доручення. Так, у 1230 р. стольник київського князя Володимира Рюриковича бере участь у посольстві до кн. Юрія разом з митрополитом усієї Русі Кирилом, епіскопом Порфірієм і ігуменом Київського манастиря св. спаса. Гали­цький князь Данило провадить у 1241 р. переговори з галицькими боярами через стольника свого Якова.

Мабуть, крім цих придворних чинів, були інші, наприклад, скарбник, чашник, ловчі тощо.

Таким чином так звана двірсько-вотчинна система, типова для ран­нього феодалізму і яку в історичній літературі звичайно приписують тільки Московській державі, склалась у нас у домонгольський період.