Додаток 2 Польські та литовські уряди

Центральні уряди:

Канцлер - відав королівською канцелярією, котра готувала документацію, що набирала чинності після підпису її королем та скріплення королівською пе­чаткою, яка й зберігалася у канцлера.

Підканцлер - формально помічник і заступник канцлера, насправді - осо­ба процесуально незалежна, керівник окремої «меншої» королівської канцелярії, котра діяла на тих самих засадах, що й канцлерська.

Підскарбій (великий, коронний) - вищий посадовець, який практично ви­конував функції міністра фінансів: дбав про грошові надходження до скарбу (каз­ни) від податків, мит, державних (королівських) маєтків, від збуту видобутої солі, вироблення олова тощо та відповідав за видатки в державі. Згадується в докумен­тах з 1224 р., вищим посадовцем визнаний у часи Казимира ІІІ. За короля Алек­сандра (на початку XVI ст.) став членом сенату. Статутом Александра (1504 р.) в обов'язки підскарбія було введено піклування про королівську корону (в XVII ст. ця функція перейшла до коронного кустода). У часи Сиґізмунда Авґуста така по­сада виникла і в Литві. Підскарбій повинен був складати фінансовий звіт на кож­ному сеймі.

Надвірний підскарбій - посада, яка виділилася від посади підскарбія. Пер­ша згадка датується 1368 р., хоч офіційно цей уряд був затверджений Статутом Александра 1504 р. Надвірний підскарбій завідував доходами і видатками ко­ролівського двору. Згідно з цим же статутом, підскарбій коронний мав приймати рішення, враховуючи поради підскарбія надвірного. Сенатором цей урядник став лише в 1775 р.

Великий маршалок - вищий посадовець, який виконував функції міністра внутрішніх справ (за угорським та чеським зразком). До його обов'язків, як цере- монімейстра королівського двору, входило забезпечення громадського спокою в місцях перебування короля і здійснення суду над порушниками цього спокою (від такої функції супроводу короля був звільнений тільки в 1766 р.). Він також від­повідав за організацію роботи сенату та сейму загалом і виборів монарха, оголо­шував про те, хто став обраним королем. У джерелах вперше згадується з 1271 р., за правління Казимира ІІІ став центральним урядовцем, а в 1409 р. отримав ти­тул коронного. Свого часу існували також: маршалок Волинської землі - наміс­ник Волинської землі до створення Волинського воєводства (1566 р.); маршалок земський - сановник у Великому князівстві Литовському з функціями міністра внутрішніх справ і юстиції (посада встановлена за часів Владислава Яґайла; фор­мально був рівний з маршалком коронним, але за ієрархією фактично йому пос­тупався; у 1569 р. став членом сенату).

Надвірний маршалок - вищий сановник, який виконував обов'язки поміч­ника великого маршалка коронного, був управителем двірських служб, міг висту­пати як самостійний урядовець тільки під час відсутності свого патрона. Посада виникла після 1409 р.

Усі ці шість посад займали особи, призначені королем довічно. Вони авто­матично входили до складу королівської ради, яка розглядала державні питання і приймала рішення рекомендаційно-зобов'язуючого характеру. Після укладення Люблінської унії до складу сенату - вищої палати сейму Речі Посполитої, крім римо-католицьких (ґнєзненського і львівського) архиєпископів та єпископів, увійшли й 10 вищих посадових осіб (коронні і литовські канцлери, підканцлери, великі й надвірні маршалки, великі підскарбії), а також усі воєводи, жмудський староста, всі каштеляни.

Земські уряди:

Воєвода - вища посадова особа у воєводстві (адміністративній одиниці Поль­ської Корони), яка призначалася королем довічно; посада успадкована від доби роздробленості, коли цей урядник очолював адміністрацію при удільному князеві. Воєвода керував шляхетським ополченням (посполитим рушенням) підлеглої йому території, на заклик короля збирав і приводив його до призначеного збірного пун­кту; головував на елекційних сеймиках шляхти, що скликалися ним для обрання чотирьох кандидатів на вакантні земські уряди - судді, підсудка, писаря, згодом і підкоморія, та подавав список обраних королеві для призначення по одному з них на відповідний уряд; здійснював нагляд за цінами, вагами і мірами в державних (королівських, від 1764 р. й у приватних) містах; чинив юрисдикцію щодо євреїв; до утворення в 1578 р. коронного трибуналу як вищої шляхетської судової інстанції очолював т. зв. вічевий суд, до якого, крім нього, входили й інші земські урядники воєводства. Воєводський суд, а потім і трибунал у масштабах Польського Королівс­тва були апеляційними інстанціями щодо рішень (декретів) земського і гродського, а згодом і підкоморського судів. Підвоєвода - заступник воєводи.

Каштелян - провідна посадова особа землі (адміністративної одиниці, на які поділялося воєводство). Він призначався королем пожиттєво, відповідав за збір посполитого рушення і приведення його до воєводи; у разі відсутності воєво­ди виконував деякі його цивільні функції. (каштелянова - дружина каштеляна).

Підкоморій - земський урядовець, який очолював підкоморський суд. До його обов’язків входило розмежування спірних земель шляхетських маєтків - як за де­кретами та дорученнями земського суду, куди зверталися з відповідними скаргами зацікавлені особи, так і в разі відсутності гострих поземельних незгод (коли справа в основі своїй не була судовою).

Гродський (судовий) староста - посадова особа повіту (адміністративної одиниці, на які поділялися землі). Він призначався королем довічно, обов’язково мав бути вихідцем з осілої шляхти воєводства, до якого належав його повіт. Ста­роста очолював шляхетський гродський суд, призначав склад цього суду (з осілої шляхти цього ж воєводства): суддю та писаря. Гродський суд вирішував будь-які справи щодо неосілої шляхти та тільки кримінальні - щодо осілої. Обов’язком гродського старости було також стежити за виконанням вироків власного й інших суддів. Староста міг застосовувати силу, включно зі збройною, і навіть скликати шляхту з усього повіту зі зброєю в руках проти тих, які чинили опір адміністра­тивній владі. До компетенції старост належали також контроль за виконанням повинностей та стягнення податків для королівської скарбниці, що часом вино­силося на розгляд гродських судів. Інститут гродського старости (як і гродського суду) виник у XV ст., тоді ж посада старости трансформувалась у посаду гене­рального старости - головного гродського старости провінції або воєводства. Уряд старости став земським лише в 1611 р. З 1454 р. гродський староста не міг бути одночасно воєводою або каштеляном у своїй землі чи воєводстві (за винят­ком краківського), а також не міг займати посаду земського судді.

Хорунжий - охоронець хоругви відповідного адміністративного округу. Мав виступати під хоругвою у двох випадках: у разі похорону короля і в разі війни, при скликанні посполитого рушення. У воєводствах Ленчинському та Сєрад- зькому було по два хорунжих, яких називали більшим і меншим, натомість у Сандомирській землі хорунжого іменували великим, хоч цей титул мав ужива­тися тільки при королівському дворі. У ВКЛ уряд великого хорунжого виник у 1432 р. при дворі Свидриґайла Ольґердовича, але постійним став з кінця XV ст.

Земський суддя - суддя земського суду, який обирався з осілої шляхти землі. Він складав присягу перед вступом на посаду, отримував оплату за домовленістю від сторін провадженого ним судового процесу і не міг займати гродські уряди. Йому підпорядковувалися підсудок земський, який, на відміну від судді, не був пов’язаний Incompatibilia, та земський писар.

Стольник - почесний земський титул. При королівському дворі існувала реальна посада стольника, який був підпорядкований, як і інші урядники ко­ролівського столу, кухмістерові. До його обов’язків входило сервірування столу і керування подаванням страв під час бенкету. За Генріха Валуа при королівському дворі було кілька стольників.

Підчаший - почесний земський титул. Подібна посада існувала при ко­ролівському дворі і передбачала виконання конкретних обов’язків. Спершу під­чаший був помічником чашника, стежив за до статком напоїв при королівському столі та розливав вино по келихах. Оскільки його функції були більш значущи­ми, ніж функції чашника, то в XV ст. він став самостійним посадовцем, і відтоді його деколи називали pocillator. Підчаший керував напоями при королівському столі, дбаючи про те, щоб їх подавали вчасно і вдосталь, щоб вчасно наповнені були кубки, підносив кубок королеві, попередньо куштуючи з нього вино (звичай походив з Угорщини).

Підсудок - помічник земського судді. У Литві цю посаду було ліквідовано 1764 р., натомість розширено склад суду до чотирьох суддів і писаря.

Підстолій земський - почесний титул, не обтяжений конкретними обо­в’язками. Був ще підстолій - посадовець при королівському дворі, який, виступа­ючи заступником стольника, мав іти перед ним і нести символічний жезл.

Чашник - почесний титул для земських урядників. Реальна посада чашни­ка існувала при королівському дворі, де він відігравав чималу роль. Уперше зга­дується в джерелах з ХІІІ ст. Чашник подавав вино королеві. Його заступником спершу був підчаший, але згодом той став незалежним і через більшу значущість своїх функцій зайняв в ієрархії вищу від чашника позицію.

Ловчий - почесний земський титул. Зберігся з удільного періоду і після лікві­дації удільних князівств став практично почесним. При королівському дворі - урядник, який відав мисливськими угіддями, керував сокольниками і ястребни- чими, відповідав за королівську псарню. Помічником його був підловчий, який уперше нотується в документах 1398 р.

Більший войський - під час війни, за відсутності воєводи, каштеляна і хо­рунжого, стежив за збереженням спокою та порядку у своїй землі. Спершу мав досить широкі повноваження, але із формуванням інституту гродського старости у XV ст. позиції войського погіршали, бо староста, який не ходив на війну, пере­брав на себе основні адміністративні функції. Проте посада войського залиша­лася в ієрархії земських урядників, і формально саме він відповідав за спокій у землі у воєнні часи.

Земський писар - провадив канцелярію земського суду, вписував справи до актових книг, писав вироки й одночасно, як і суддя та підсудок, брав участь у прийнятті судових рішень. Отримував оплату від сторін судових процесів та за витяги з актових книг. Мав бути світською особою і не міг (за винятком Мазовії) займати посаду писаря гродського. Від земського писаря, як і судді та підсудка, не вимагалася правнича освіта, однак він мусив добре орієнтуватися в чинних актах та у праві загалом.

Мечник - земський почесний уряд. При королівському дворі також був меч­ник, котрий, як і хорунжий, виконував репрезентаційну функцію: він носив перед королем меч, піднятий лезом догори, як ознаку військової влади монарха. При по­хованні короля меч опускався. У разі смерті останнього представника королівсь­кого роду мечник повинен був зламати королівський меч.

Менший войський - виконував ті ж функції, що і більший войський, але на теренах гроду або замку.

Скарбник (кустош) - почесний земський титул, який не передбачав жод­них обов’язків. При королівському дворі зберігалася посада коронного кустоша, який опікувався королівськими інсигніями (від XVII ст. і короною) та найваж­ливішими коронними документами.

У Великому князівстві Литовському також:

Тіун - управитель у волостях державного домену у ВКЛ; земський уряд­ник, який займав найвищий щабель у литовській урядовій ієрархії, однак це було почесне становище, бо до його обов’язків належало лише скликання земських сеймиків. Він не міг одночасно бути суддею гродським чи земським.

Городничий - наглядач за станом укріплень і постачання державних замків у ВКЛ.

Мостовничий - наглядач за станом доріг, мостів і гребель у маєтках держав­ного домену у ВКЛ.

Будівничий - урядовець, який наглядав за всіма громадськими будівництва­ми. У великих містах часто трактувався як міський урядник.

Лісничий - урядник, який опікувався князівськими лісовими угіддями. Ча­сом розглядається як земський титул. Посада зникає вже на межі XVI-XVII ст.

Обозний - військовий урядник, який опікувався розташуванням військового табору і рухом обозу; почесний титул.

Крайчий (кравчий) - почесний титул, що зберігся від часів удільних князівств. Мав відповідник у придворних титулах.

Конюший - посадовець, який відав стайнями і князівськими конями. У Ко­роні ця посада була ліквідована у XV ст. (тільки у Перемишльській землі вона зберігалась аж до XVII ст.). Оскільки ця посада була досить високою, то коню­ший сам не виконував своїх функцій - він мав помічників, якими виступали під- конюші (вони вже не належали до державних урядників) та інші дрібніші слуги.

Придворні служби (королівські, великокнязівські), які не мали своїх від­повідників у місцевих урядах:

Підкоморій надвірний - дбав про особисту безпеку короля, про порядок та інтер'єр королівських апартаментів; мав значний вплив на монарха, перебував при ньому під час подорожей і в час війни, асистував королеві на сеймі та в судах (у ВКЛ входив до складу Ради). Призначався з числа магнатів.

Шафар - відповідав за задоволення щоденних потреб королівського двору та за справи господарчі; видавав кошти на винні погреби, кухню, стайні тощо; звітував перед надвірним підскарбієм, або перед скарбовим писарем.

Кухмістер - очолював урядників королівського столу.

Пивничий - керував винними погребами у королівському дворі. Спершу таку функцію виконував надвірний підчаший, але згодом ця посада стала само­стійною. За Генріха Валуа і Стефана Баторія у Речі Посполитій при королівсько­му дворі було двоє пивничних: один завідував винами, а інший - пивом.

Крайчий - на обідах завідував нарізанням хліба, м'яса, сала, ковбас тощо.

Обрусний - наглядав за обрусами (столовою білизною). З XVI ст. ця посада стала почесною.

Ложничий - відповідав за білизну і підтримання у чистоті королівських по­коїв.

Возничий - дбав про карети, про утримання їх у порядку, керував ремісника­ми, які займалися ремонтом карет, закуповував потрібні для цього матеріали.

Капелан - духівник королівської родини. Сідаючи разом з нею до столу, роз­починав молитвою кожну королівську трапезу. Мав безперешкодний доступ до монарха і значний вплив на нього. Також керував музикантами та співаками, які перебували при дворі. Помічником капелана був вікарій.

Уряди при дворі королеви^[901], які не мали аналогів при дворі короля:

Охмістр - маршалок, очільник двору королеви, завжди сенатор; його обов'язки були подібними до тих, які при королівському дворі виконував мар- шалок і підкоморій. Також він виступав посередником між королевою й держав­ними чиновниками, здійснював керівництво всіма чоловіками, які служили при королеві. Уряд цей був досить почесним, однак у народі охмістра часто глузливо називали «ахмістром».

Охмістриня - придворна дама, котра керувала жіночою службою при коро­леві. Це єдиний уряд у державі, який могла посісти жінка (як правило, дружина одного з сенаторів). У найважливіших справах підпорядковувалась охмістрові.

Канцлер королеви - духовна особа, переважно прелат. Він вів кореспон­денцію (готував листи, котрі переписували секретарі або ж сама королева, якщо справа була приватна), зберігав печатку королеви, під час аудієнції промовляв від імені монархині, через нього проходили всі справи до королеви від підданих.

Вищі військові посади:_

Гетьман - посада з'явилась у другій половині XV ст. (за чеським зразком). Спершу король призначав гетьмана на час військової кампанії, та вже в 1503 р. гетьман став називатися «великим коронним» (у ВКЛ - «литовським») і був об­раний на постійно. Найвищим військовим урядом його визнано в 1527 р., коли й окреслено гетьманські обов'язки. Попри високий державний статус, гетьма­ни посадово не були представлені у сенаті (тільки у 1768 р. великий коронний гетьман отримав там місце), проте особисто вони входили до складу сенаторів як такі, що займали водночас посади воєводи, каштеляна, канцлера, підканцлера, маршалка великого, маршалка надвірного. З 1581 р. посада гетьмана стала довіч­ною. При гетьманові діяли призначені королем польний писар, обозний і великий стражник.

Польний гетьман - помічник гетьмана коронного (литовського). Посада з'явилась у Польщі 1539 р., у ВКЛ - дещо раніше. Польний гетьман займався організацією постачання війська, керував найманими військами тощо. Його бу­лава давала шанс на здобуття уряду великого гетьмана, хоч це не було узаконено. Постійною посада стала за Сиґізмунда ІІІ Вази. Першим на постійно обраним польним гетьманом став у 1588 р. Станіслав Жолкевський, з 1613 р. - великий гетьман.

Регіментар - керівник окремих великих військових з'єднань, за відсутності гетьмана займав його місце.

Міські уряди:

Радники (райці, консули) - члени міської ради (адміністративного органу магістрату в містах на німецькому праві). Радник не отримував грошової платні безпосередньо за виконання своїх обов'язків, проте він і не платив податків від свого нерухомого майна, крім того, мав великі офіційні й неофіційні прибутки від судових оплат, від оренди міського майна, шляхом хабарів та подарунків тощо. Так, львівські радники в XVI ст. одержували серед іншого ще й 300 злотих з до­ходів війтівства і третину від податку на кожну штуку товарів чи на вино, що привозилися до міста. Фінансові преференції уряду радника в окремих містах, як правило, регламентувалися міськими привілеями.

Бурмистр (проконсул, президент) - очолював міську раду в містах з маг­дебурзьким правом. Часто у містах було кілька (здебільшого 3-4) бурмистрів, які почергово виконували свої функції. Деколи обов'язки бурмистра покладали по черзі на всіх радників міста. Проконсули мали право самі вирішувати дрібні нек- римінальні справи, які не потребували окремого судового слідства, а також ті, які стосувалися міського порядку (наприклад, справи між перекупниками, ремісни­ками, справи про погане виконання роботи тощо), і чинити суд, іноді в себе вдо­ма. Покарання в цих справах не могло перевищувати певної незначної суми (для Львова - це 100 польських злотих). Тож у документах часто фігурує суд прокон­сульський (на відміну від суду радників). Апеляція на його рішення подавалася до суду ради. Бурмистр мав читати і реферувати перед радою всі листи від судів вищої інстанції та від державних урядників і короля. Він був репрезентантом ради перед королем та вищими сановниками держави.

Лавники - присяжні, члени лави (судового органу в містах на німецькому праві, що розглядав цивільні та кримінальні справи міщан). Посада лавника була вибор­ною, він отримував не платню, а лише частку від доходів міських сіл та від проведе­них судових процесів. Відсутність лавника на засіданні суду каралася штрафом.

Війт - голова міського та сільського суду. У містах з магдебурзьким правом очолював лаву (судовий орган). До ліквідації спадкового війтівства шляхом вику­пу посади містом та інкорпорації її до складу магістрату (така тенденція у містах Корони фіксується з XIV ст., натомість у ВКЛ вона не набула значного поширен­ня) - найвища посадова особа у місті. Репрезентував місто у зв'язках з іншими містами та з владою. Спершу йому належала адміністративна, поліційна і судова влада, згодом, після створення міської ради, за ним залишилися тільки судові фун­кції (у містах з повним маґдебурзьким правом). Таким чином, у містах з непов­ним маґдебурзьким правом (особливо це стосується міст ВКЛ) війт продовжував займати чільні позиції в системі самоврядування. Після ліквідації спадкового вій­тівства і викупу радою міста посада стала виборною. Війт не отримував спеціаль­ної платні, лише брав частину із судових вироків. У Львові з середини XV ст. він обирався з числа лавників, від 1591 р. - почергово щорічно з числа лавників та радників, а від 1642 р., відповідно до привілею Владислава IV, - виключно з чис­ла новообраних радників - як правило, колишніх лавників (тоді ж запроваджено посаду лендвійта, якого обирали серед старших радників). У 1650 р. постановою ради Львова у місті було скасовано вибори війта і його стали призначати виключ­но з числа радників, по черзі - від найстаршого до наймолодшого - терміном на один рік. Однак ці приписи часто порушувались. У деяких містах ВКЛ війтівство поєднувалось із посадою старости (Лисянці, Стародуб, Бар та ін.).

Лендвійт (лантвойт) - заступник війта, який обирався міською радою (у Львові - зі старших радників) і виконував обов'язки війта у разі смерті останнього. У Львові ця посада запроваджена на прохання радників привілеєм Владислава IV Вази у 1642 р. Проте у містах з повним маґдебурзьким правом лендвійт не відігра­вав особливої ролі. Натомість на передмістях його посада була більш значуща.

Сеньйор - один з річних проконсулів (бурмистрів), якого призначали на ці­лий рік, таким чином забезпечуючи постійність авторитету в магістраті за змін­ності бурмистрів протягом року. Це був найстарший за віком райця, котрий влас­не і відкривав засідання ради в день її виборів. Він був представником міста перед вищою державною владою й перед королем, саме через нього подавалися прохан­ня й апеляції до королівської канцелярії. У магістраті сеньйор мав перевагу при рівності голосів під час голосування (його голос вважався подвійним).

Писар - міський канцелярист, один з найвищих міських урядовців. Здебіль­шого у місті були окремі писарі для ради і лави, іноді ці функції поєднувала одна особа. Писар мав бути присутній на судових засіданнях, він реєстрував скарги потерпілих, покази свідків, висновки експертів, редагував тексти вироків. Писар ради вів записи у книгах прийняття до міського права. Разом із двома лавниками писар лави брав участь у допитах обвинувачуваних і фіксував їх. Він також ви­давав і засвідчував копії та витяги із міських книг. Писар ніс високу відповідаль­ність за правопорушення: за хибний запис йому відрубували руку, а за свідоме фальшування міських книг карали вогнем. Цей урядник виконував і представни­цькі функції: був серед делегатів міста на сеймах, сеймиках, королівських судах.

Синдик - уповноважений радою міста юрист для ведення судових справ. Часто займався стягненням податків, також представляв місто за його межа­ми - захищав інтереси міста на сеймах, сеймиках у королівському суді тощо. Зобов'язаний був добре знати право і латину.

Інстигатор - судовий обвинувачувач, прокурор. Висував звинувачення від імені потерпілої сторони, якщо та з певних причин не могла подати позов до суду. Був зобов'язаний не допускати галасу під час судів у ратуші, видавати позови, збирати судові штрафи, забезпечувати присутність сторін на судовому процесі (де мав бути присутній і сам). Міг висувати пропозиції щодо покарання підсудно­го. Щотижня у визначений день повинен був пред'являти суддям реєстр судових рішень.

Прокуратор - адвокат, повірений, представник однієї зі сторін у суді.

Возний - судовий службовець, який виконував функції вручення судових викликів, обов'язки слідчого та судового виконавця, підтримував контакт зі сто­ронами, стверджував злочин або порушення на місці, провадив виконання цивіль­них вироків та стежив за порядком під час процесу, виголошував вироки.

Лонгер (люнар, льонар, шафар, господар) - член комісії міського фінан­сово-економічного господарства (лонгерії). Опікувався фінансами міста, контро­лював доходи і видатки. Також дбав про комунальну власність - будинки, дороги, мости, мури, криниці й водотяги; піклувався про порядок на торгових площах, керував важниками, які обслуговували міську вагу. Повноваження лонгера часто збігалися з повноваженням гутмана. Лонгера обирала рада на час своєї каденції, і перед радою він мав щорічно звітувати. У його підпорядкуванні були помічники- слуги та окремий писар-мануаліст.

Гутман (гутман ратушний, одвірний) - урядовець, який дбав про міську ратушу і формально мав там постійно перебувати. До його обов'язків належало забезпечення порядку і безпеки в місті. За допомогою ключників він закривав міські брами; міг застосовувати зброю до тих, хто виявляв непослух.

Тлумачі (перекладачі) - перекладачі, здебільшого зі східних мов, були по­середниками між міською владою та іноземними купцями; контролювали сплату мит; виконували функції поліційні - дбали, щоб до міста не проникали ворожі шпигуни. У Львові грамотою Владислава ІІІ від 16 червня 1441 р. було дозволено райцям та міщанам «за їх волею вибирати та розміщувати перекладачів будь-якої мови, до цієї справи вмілих, для їхньої [міщан] і міста вигоди, зручності і необ­хідності»^[902]. Тлумачами ставали переважно вірмени або греки, котрі добре знали східні мови і торгові правила, а також могли заплатити квоту до міської каси за оренду цього уряду. Деколи у місті могло бути кілька перекладачів.

Пахолки (ціпаки) - міська поліція.

Література

Гошко Т Нариси з історії магдебурзького права в Україні XIV - поч. XVII ст. - Львів, 2002. - С. 139-194.

Захарчишина П. Писарі й архівісти земських і гродських канцелярій на західноук­раїнських землях в XV-XVIII ст. // Архіви України. - 1969. - № 1. - С. 15-16.

Зашкільняк Л., Крикун М. Історія Польщі. - Львів, 2002. - С. 68-174.

Каталог пергаментних документів Центрального державного історичного архіву УРСР у Львові. 1233-1799 / Упоряд. О. Купчинський, Е. Ружицький. - К., 1972. - С. 658-663.

Кобилецький М. Магдебурзьке право в Україні (XIV - перша половина ХІХ ст.). - Львів, 2008. - С. 187-225, 259-279.

Крикун М. Земські уряди на українських землях у XV-XVIII століттях // ЗНТШ. - Львів, 1994. - Т. ССХХVIII: Праці Історико-філософської секції. - С. 65-122.

Купчинський О. Земські та гродські судово-адміністративні документальні фонди Львова. - К., 1998. - С. 13-35.

Нариси з історії архівної справи в Україні / Під ред. І. Матяш, К. Климової. - К., 2002. - С. 68-88.

Папакін Г Історія державних установ України: Урядуючі інституції та державні уста­нови ІХ - початку ХХ ст.: Лекції. - К., 2010. - С. 67-88.

Привілеї міста Львова (XIV-XVIII ст.) / Упоряд. М. Капраль. - Львів, 1998.

Савуляк Р Виникнення та розвиток посади інстигатора (прокурора) на території Пра­вобережної України за часів Речі Посполитої // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - Львів, 2008. - Вип. 46. - С. 52-58.

Смолік А., Сымон Б. Органы улады і кіравання у Вялікім княствє Літоускім (XV­XVI ст.) // Беларускі гістарычны часопис. - Мн., 1995. - № 4. - С. 161-175.

Торгівля на Україні, XIV - середина XVII століття: Волинь і Наддніпрянщина / Упо- ряд. В. Кравченко, Н. Яковенко. - К., 1990. - С. 357-370.

CzoIowski A. Pogląd na organizacje і działalność dawnych władz miasta Lwowa do r. 1848. - Lwow, 1896.

Goralski Z. Urzedy i godności w dawnej Polsce. - Warszawa, 1998.

Groicki B. Artykuły prawa majdeburskiego ktore zowią Speculum Saxonum z łacińskiego jezyka na polski przełożone і znowu drukowane roku pańskiego 1629. - Warszawa, 1954.

Groicki B. Porządek sądow i spraw miejskich prawa majdeburskiego w Koronie Polskiej. - Warszawa, 1953.

Kapral M. Urzednicy miasta Lwowa XIII-XVIII wieku. - Toruń, 2008. - S. 7-36.