Додаток 3 Судова влада в Речі Посполитій
Земський суд (official terrestrial) - суд, який діяв у межах землі (адміністративної одиниці воєводства) і вирішував усі цивільні та менш значні карні справи осілої шляхти землі (таку шляхту називали terrigeni).
Складався із суддів, підсудка, земського писаря, а згодом і підкоморія - судових урядовців, призначених великим князем з числа чотирьох кандидатів на кожну посаду, обраних шляхтою зі свого середовища на повітових сеймиках. Вони виконували судові функції тричі (в окремих повітах чотири або шість разів) на рік, сесіями тривалістю по два тижні. Сесії земського суду називалися роками, або ж земськими рочками. Такий порядок було встановлено у XV - на початку XVI ст., що істотно обмежувало роль земського суду в державі, бо доступ до земських книг був дозволений лише в час судових засідань. У результаті заявники та прохачі щораз частіше почали звертатися до гродського суду навіть у тих справах, які не належали до його компетенції. Від 1533 р. земські суди стають постійно діючими, у зв'язку з чим заяви від громадян приймаються щоденно. Цей порядок зберігався до 1783 р. Земський суд також санкціонував угоди, які стосувалися нерухомого майна шляхти. Він від початку свого існування користувався правом «вічності», яке поширювалося на кожний документ, що виходив з його канцелярії, тобто доказова сила документу, записаного у земські книги, затверджувалася «на вічні часи». До XVI ст. у земських судах для надання документові юридичної сили засвідчувались і акти, видані гродськими судами. Апеляційною інстанцією для земського суду спершу був воєводський (вічевий) суд, а потім трибунал.Гродський суд (officia castrensia) - займався карними справами осілої шляхти та всіма справами неосілої шляхти й іноземців, великими карними справами міщан магдебурзьких міст, селян і міщан приватновласницьких сіл і містечок. Водночас у його справах трапляються відомості про державних селян і міщан непривілейованих вільних міст.
Суд мав і адміністративні функції - доведення вироків до контрагентів, виконання присудів тощо. До складу суду входили староста, підстароста, замковий суддя, котрий стежив за відповідністю розгляду справи правовим нормам, судовий писар, який вів книги записів судових справ, позовів, вироків. Гродські суди збиралися кожні 6 тижнів і діяли сесіями, які називали рочками. При судах існувала постійно діюча канцелярія, урядники котрої виконували судові функції у дрібних кримінальних і цивільних справах між сесіями. Чіткого розмежування компетенції гродських і земських судів не було від самого їх виникнення. Спершу документи, які виходили з канцелярії грод- ського суду, мали затверджуватися земськими судами. Від XVI ст. гродські суди одержали право «вічності», аналогічне до того, яким раніше користувалися тільки земські суди, тобто було встановлено, що записи в гродських книгах матимуть таку саму юридичну силу, як і записані в книгах земських, і не потребуватимуть додаткового засвідчення. Це зблизило функції гродських і земських судів, зробивши їх конкурентами. Спеціальні урядові постанови 1493 та 1496 рр. мали на меті розмежувати функції цих судів. Але на практиці цього не відбулося і поступово гродський суд стає установою першої категорії.Підкоморський суд - діяв на терені воєводства і здійснювався його підкоморієм (суд був одноосібним). У його обов'язки входило розмежування спірних земель шляхетських маєтків - як за декретами та дорученнями земського суду, куди зверталися з відповідними скаргами зацікавлені особи, так і в тих випадках, коли не було гострих поземельних суперечок (тобто справа в основі своїй не була судовою). У ВКЛ такий суд було введено Литовським статутом 1566 р., до цього функції розмежування земельних володінь тут за дорученням князя виконували спеціальні комісари (межники). У Галичині такий суд діяв з 1434 р.
Вічевий суд - діяв у межах воєводства до 1578 р. (до часу створення Коронного трибуналу), у складі воєводи, каштеляна (каштелянів), підкоморія та кількох інших земських посадовців.
Був апеляційною інстанцією щодо рішень гродсь- ких, земських та підкоморських судів.Воєводський суд - провадив його воєвода або призначений ним чиновник. До його компетенції належало судочинство над євреями і возними, а також розгляд справ про міри і ваги. Доходи від нього йшли воєводі, але іноді той віддавав на відкуп ці свої судові функції земському судові. Воєводський суд не мав великого значення.
Сеймовий суд - діяв почергово з реляційним, який під час вальних сеймів не функціонував; утворився з королівського суду. В ньому засідали найвищі державні достойники, котрі репрезентували світських і духовних можновладців. Його юрисдикції підлягали кримінальні справи, що могли закінчитись ухвалою смертної кари, інфамії (безчестя) і конфіскації майна, а також цивільні справи, які стосувалися королівського скарбу (несплати кварти, кадуків та ін.). У компетенцію суду входив розгляд справ, що надходили з Коронного і Литовського трибуналів, і справ про надуживання суддів, незаконні дії вищих посадових осіб, а також пов'язані з образою королівської гідності (маєстату) й державною зрадою. Вироки сеймового суду зберігали силу навіть у разі зірвання сейму і не підлягали апеляції. Якщо спершу справи на сеймовому суді розглядав король разом із сенаторами, то після 1588 р. права голосу тут добилася шляхта - спочатку тільки у справах щодо образи короля та державної зради (8, а згодом 12 депутатів Посольської Ізби, обраних на сеймі), а з кінця XVII ст. - в усіх справах без винятку. Засідання сеймового суду зазвичай відбувалися у королівській резиденції під час сеймових сесій. У другій половині XVII та у XVIII ст. поступово роль цього суду занепала.
Надвірний (королівський) суд (in curia) - суд, в якому справи розглядалися здебільшого не безпосередньо королем, а призначеними ним чиновниками, тобто за присутності сенаторів-асесорів (засідателів) і двох референдаріїв. Суд судив від імені короля і завжди відбувався на королівському дворі (in curia regis). Наприкінці XVI ст.
з нього виділилися судиреферендарський та асесорський, після чого він через деякий час перестав діяти.Реляційний суд - особистий суд польського короля, одна з кількох вищих судових та апеляційних інстанцій Королівства Польського (згодом - Речі Посполитої). Виділився у період між XV і XVI ст. з т. зв. надвірного суду. Засідання проходили під безпосереднім головуванням короля за участю сенаторів, міністрів та референдарія. Реляційний суд розглядав справи, перенесені з асе- сорського суду, а також був апеляційною інстанцією для ленних територій Корони - Пруссії й Курляндії, та вищою інстанцією в системі судочинства міст з магдебурзьким і хелмінським правом. Від 1641 р. розглядав суперечки між уніатами і православними у справах захоплення церков та церковного майна. Після реформи 1764 р. асесорського суду, який фактично перебрав на себе функції вищої апеляційної та касаційної інстанції, реляційний суд поступово втратив своє значення.
Комісарський суд - діяв поза місцем перебування короля, але для розгляду справ, які мали передаватися в суд королівський. Його здійснювали двоє або більше делегованих королем світських дигнітаріїв, а якщо справа стосувалася міст, то ще й один або кілька міських радників. Суд діяв лише в час розгляду тієї справи, для якої був скликаний, потім припиняв роботу. Вироки цього суду вступали в силу тільки після затвердження королем.
Асесорський суд - вища судова інстанція для королівських міст; виділився з королівського (надвірного) суду. Головою його був король, а з 1680 р. - коронний канцлер. З 1578 р., після створення Коронного трибуналу, асесорський суд розглядав тільки апеляції на вироки міських судів, спори між міськими громадами та магістратами, тлумачив правові аспекти королівських привілеїв щодо міст. До 1578 р. асесорський суд був також апеляційною інстанцією щодо вироків нижчих шляхетських судів. Члени асесорського суду іменувались асесорами.
Референдарський суд - розглядав скарги селян королівських маєтків на надуживання магнатів і шляхти, а також відав розмежуванням королівських та приватних (шляхетських і духовних) маєтків за посередництвом делегованих ним комісарів.
Солтиський суд - суд солтиса-локатора, який здійснювався над селянами у незначних справах (у значніших справах судочинство провадив власник села). Солтис судив разом із обраними в селі лавниками. За це він отримував третину судових доходів, решта йшла господареві села. (У ВКЛ діяли копні суди - збиралися у заздалегідь визначеному місці (копищі) у складі обраних населенням копного округу суддів (копних мужів). В основі цього судочинства було звичаєве право. Копні мужі поєднували слідчі та судові функції, зокрема розглядали справи про земельні межі, лісові й польові шкоди тощо (у важливіших справах могли тільки проводити слідство). Принципи діяльності копних судів визначав Литовський статут. Апеляційною інстанцією щодо їхніх рішень були суди гродські. Копні суди в документах фігурують до XVIII ст.).
Каптурові суди (фактично: конфедератські) - створені у 1572 р., розглядали переважно кримінальні справи шляхти і духовенства в період безкоролів'я, коли звичайні суди тимчасово припиняли свою діяльність. Суддів каптурових судів обирали на конфедератських сеймах.
Кагальний суд - орган виборного єврейського судочинства, юрисдикція якого поширювалася на територію кагалу (звичаєвої територіальної одиниці, що охоплювала єврейське населення міста з прилеглими селами чи містечками). Розглядав справи, в яких сторонами виступали євреї.
Коронний трибунал - найвищий апеляційний суд для всіх станових шляхетських судів у Польському Королівстві, який розглядав скарги щодо рішень судів нижчої інстанції - гродських, земських і підкоморських; був створений 1578 р. за рішенням Варшавського сейму. Члени Коронного трибуналу, яких було 27, називалися депутатами й обиралися воєводськими сеймиками на рік по 1-2 особи від воєводства. З-поміж депутатів визначався маршалок, який і вів засідання трибуналу. Групу духовних осіб (депутатів), обраних капітулами, очолював один із них - президент. Коронний трибунал на своїх сесіях розглядав цивільні та кримінальні справи, причому справи, де однією зі сторін були духовні особи або установи, вирішувалися спільно однаковою кількістю світських і духовних депутатів (по 6 суддів від кожного стану).
Рішення мало бути прийнято одностайно. Та, якщо після двох голосувань цього не вдавалося досягти, то рішення приймалося більшістю голосів. У разі рівності голосів справу відсилали до сеймового суду. Коронний трибунал підтверджував або відхиляв рішення судів нижчої інстанції, вносив певні зміни, і його рішення було остаточним. Розгляд справи іноді переносився на інше засідання. На вимогу української шляхти, для Брацлавського, Волинського і Київського воєводств одночасно з Коронним був утворений Луцький трибунал. Однак, через протести польської шляхти і католицького духівництва, з 1589 р. справи воєводств Волинського і Брацлавського, з 1590 р. - Київського воєводства знову перейшли у відання Коронного трибуналу. Сесії Коронного трибуналу проводилися почергово у Пйотркуві та Познані - для Великої Польщі, Мазовії, Підляшшя та Королівської Пруссії, та у Любліні - для Малої Польщі й українських воєводств. Люблінські сесії (каденції) відбувалися навесні і влітку; пьотровські сесії - взимку і восени. На зразок Коронного трибуналу, для литовських земель у 1581 р. було засновано Головний луцький трибунал. 1764 року Варшавський сейм замість Коронного трибуналу створив два трибунали: один - для провінції Малопольщі (з резиденцією в Любліні, Люблінський трибунал), другий - для провінції Великопольщі (з резиденцією у Пйотркуві).Луцький трибунал - створений на вимогу української шляхти у 1578 р. одночасно з Коронним трибуналом і за його зразком найвищий апеляційний суд для Брацлавського, Волинського і Київського воєводств; діяв у Луцьку. Складався з 13 суддів (депутатів), яких обирали на один рік з шляхти на воєводських сеймиках (5 депутатів від Волинського і по 4 - від Брацлавського і Київського воєводств). Канцелярія трибуналу велася руською мовою. Був апеляційною інстанцією для земських, гродських і підкоморських судів (на підставі Литовського статуту 1566 р.). У 1589 р., на вимогу польської шляхти і католицького духовенства, приєднаний до Коронного трибуналу. З 1764 р. справи з українських земель розглядав Люблінський трибунал.
Люблінський трибунал - у 1764 р. виділився з Коронного трибуналу як найвищий апеляційний суд щодо судів земських, гродських та підкоморських для Малої Польщі (південна частина Польської держави, що охоплювала Брацлавсь- ке, Волинське, Київське, Подільське, Руське, Чернігівське воєводства). Складався з 21 світського судді (депутата), який обирався на один рік із шляхти на воєводських сеймиках і 9 духовних суддів, котрі обиралися на капітулах (єпископських радах). Цей трибунал по черзі засідав у Любліні та Львові. Розглядав справи на основі Литовського статуту.
Міські суди:
Великий бурграфський суд - вирішував найважливіші справи, що були в компетенції міської влади: напади на дорогах, наїзди, грабежі, узаконення купівлі та продажу майна, боргові й майнові позови, проступки проти релігії та Церкви тощо. У Магдебурзі цей суд очолював бурграф, а у Львові та Кракові - бурмистр або призначений ним уповноважений радник, а в деяких містах, де війтівство залишалося спадковим, - війт. Це був спільний суд ради і лави - до його складу входили і радники і лавники з війтом. Саме цей суд розглядав скарги про порушення закону війтом. Збирався тричі на рік. За два тижні до початку суду його оголошували, і щонайменше за три дні до нього судді мали ознайомитися зі справою. Суд відбувався урочисто і за відповідною процедурою. Міг накладати високі штрафи і приймати суворі рішення, аж до вигнання злочинця з міста.
Війтівський суд - суд війта, на якому розглядалися дрібні майнові справи. Відбувався щодня у приміщенні ратуші або у війта вдома.
Радецький суд - засідав у складі бурмистрів і радників міста. Розглядав справи, що стосувалися торгівлі, ремесла і виникали при порушенні міських віль- кежів, а також справи, пов'язані з порушенням порядку в місті.
Гайний виложоний суд - відбувався за участі війта і лавників. Розглядав справи про успадкування майна, борги, майнові кривди, суперечки про рухоме і нерухоме майно, затверджував дарчі записи тощо. Засідав тричі на рік по два тижні.
Гайний карний суд - відбувався за участі війта, лавників та радників. У його компетенції були кримінальні справи людей одного стану (справи осіб, котрі належали до різних станів, розглядав гродський суд у присутності міських лав- ників).
Гайний поточний суд - відбувався за участі війта і 2-3 лавників. Розглядав немайнові справи та справи, пов'язані із заповітами. За необхідності міг засідати навіть у будинку спадкоємця. У Львові та інших великих містах скликався тричі на тиждень - понеділок, четвер і суботу, а в малих містах (деколи й у великих) - у разі потреби.
Гайний гостинний суд - відбувався за участі війта і щонайменше трьох лавників. Судив справи приїжджих (тих, які впродовж дня не могли дістатися до свого місця проживання, здебільшого іноземців). До його компетенції належали торговельні та боргові справи, справи про правопорушення, пов'язані з іногород- цями, їх майнові суперечки тощо. В окремих містах цей суд отримав назву ярмаркового. Розглядав справи невідкладно та негайно виносив рішення, виконання якого не могло бути відкладено більш як на три дні.
Гайний гарячий суд - діяв у складі війта і лавників. Скликався у разі скоєння кримінального злочину, якщо злочинця було спіймано «на гарячому», тобто на місці злочину. Суд міг відбутися, якщо затриманий зізнався або факт кримінальної дії підтвердили сім свідків. Суд відбувався не пізніше як за 24 години після злочину (засідання на інший термін не переносилося) і проходив за скороченою процедурою. Покараний злочинець не мав права на апеляцію; він також не міг бути відпущений під заставу чи переданий на поруки. Якщо термін гарячого суду минув, то справа передавалася до бурграфського або карного суду.
Вищий суд німецького права на Краківському замку - створений за привілеєм Казимира ІІІ у 1356 р. на Краківському замку як апеляційна інстанція для судів міст на німецькому праві, також видавав ортилі для міст Малопольщі. Складався з двох інстанцій. До першої, нижчої, входили 7 лавників, котрі обирались із війтів і солтисів міст і сіл Малопольщі. Очолював суд лендвійт, якого засідателі обирали з-поміж себе; ця посада була ротаційною, тобто кожний лавник почергово ставав лендвійтом. Тут судили війтів і солтисів, виробляли на основі цього судові норми і приймали апеляції на вироки судів нижчої інстанції. Вища палата, яку Ю. Бардах вважає окремим судом, називалася судом шести міст, оскільки тут засідали лавники від шести міст - Кракова, Казімєжа, Бохні, Вєлички, Сонча, Олькуші (по два від кожного). Цей суд збирався тричі на рік і діяв виключно як апеляційна інстанція.
Література
Гошко Т. З історії магдебурзького права у Львові (ХІІІ-XVII ст.) // Нариси з історії Львова. - Львів, 1996. - С. 45-60.
Гошко Т. Нариси з історії магдебурзького права в Україні XIV - поч. XVII ст. - Львів, 2002. - С. 139-194.
Гошко Т Самоврядування і адміністрація міста // Історія Львова: У 3 т.- Львів, 2006. - Т 1: 1256-1772. - С. 110-118.
Зашкільняк Л., Крикун М. Історія Польщі. - Львів, 2002. - С. 68-174.
Кобилецький М. Магдебурзьке право в Україні (XIV - перша половина ХІХ ст.). - Львів, 2008. - С. 187-225, 259-279.
Нариси з історії архівної справи в Україні / Під ред. І. Матяш, К. Климової. - К., 2002. - С. 68-88.
Папакін Г Історія державних установ України: Урядуючі інституції та державні установи ІХ - початку ХХ ст.: Лекції. - К., 2010. - С. 67-88.
Смолік А., Сымон Б. Органы улады і кіравання у Вялікім княствє Літоускім (XV
XVI ст.) // Беларускі гістарычны часопис. - Мн., 1995. - № 4. - С. 161-175.
Торгівля на Україні, XIV - середина XVII століття: Волинь і Наддніпрянщина / Упоряд. В. Кравченко, Н. Яковенко. - К., 1990. - С. 357-370.
Bardach J. Historja państwa i prawa Polski. - Warszawa, 1965. - T. 1. - S. 474-486.
Bardach J., Lesnodorski В., Pietrzak М. Historia ustroju і prawa polskiego. - Warszawa, 1996.
Czolowski A. Pogląd na organizacje і działalność dawnych władz miasta Lwowa do r. 1848. - Lwow, 1896.
Goralski Z. Urzedy і godności w dawnej Polsce. - Warszawa, 1998.
Łysiak L. Sąd wyższy prawa niemieckiego na zamku krakowskim a inne sądy wyższe z terenu Małopolski // Sobytka. - 1993. - № 2-3. - S. 113-122.
Ortyle sądow wyższych miast Wielkopolskich z XV i XVI wieku / Oprao-. W. Maisel. -
Wrocław, 1959. - S. XIII-XLVII.
Woźniakowa M. Sąd asesorski koronny (1537-1795), jego organizacja, Iynkcjonowanie i rola w dziejach prawa chełmińskiego і magdeburskiego w Polsce. - Warszawa, 1990.