№ 31 Барон Сиґізмунд Герберштейн[169] про Литву
[...] Ближче всіх до Москви Литва. Я говорю тепер не про одну тільки область, але і про прилеглі до неї краї, які розуміються під спільним іменем Литви. Вона простягається довгою смугою від міста Черкаси, яке розташоване біля Бо- рисфена, аж до Лівонії.
Черкаси, що живуть по Борисфену - русини, і відрізняються від тих, про яких я сказав вище, що вони живуть у горах біля Понта[170]. У наш час над ними верховодив Євстахій Дашкович[171] (який, як я говорив вище, виступав у Московію разом з царем Махмет-Ґіреєм), чоловік вельми досвідчений у військовій справі, який відзначається особливою хитрістю. Хоч він мав неодноразові стосунки з татарами, однак ще частіше розбивав їх, мало того, він часто піддавав сильній небезпеці і самого государя московського, у якого був колись у полоні. В той рік, коли ми були в Москві, він розбив московитів за допомогою дивовижної хитрості. Ця обставина, як мені видається, гідна того, щоб бути тут записаною. Він провів у Московію кількох татар, одягнених у литовський одяг, знаючи, що московити безстрашно кинуться на них, мов на литовців. Сам він, влаштувавши засідку у вигідному місці, чекав помсти московитів. Спустошивши частину Сіверської області, татари ринули в напрямку до литви. Коли московити дізнались, що вони змінили шлях і зайняли Литву, то подумали, що це Литовці, і незабаром, палаючи жадобою помсти, зі стрімким натиском вдираються в Литву. Коли, спустошивши її, вони повертались, обтяжені здобиччю, то Євстахій оточив їх із засідки і перебив всіх до одного. Довідавшись про це, московський влади- ка[172] відправив послів до польського короля поскаржитися на вчинену йому кривду. Король відповів послам, що його піддані не завдавали кривди, а тільки мсти- лися за кривду. Таким чином московський владика був висміяний з обох сторін і змушений був стерпіти і втрату, і безчестя.Нижче Черкас немає ніяких християнських поселень. При гирлі Борисфе- на лежить, за сорок миль від Черкас, фортеця і місто Очаків, якими володів цар Тавриди, відібравши його не так давно у польського короля. Нині володіє ним турецький цар. Від Очакова до Альби[173], давня назва якої була Монкастро, біля гирла Тираса, - чотирнадцят миль, від Очакова до Перекопа чотирнадцять миль. Від Черкас коло Борисфена до Перекопа - сорок миль [...].
[...] Справи цього народу завжди процвітали до часів Вітольда[174]. Якщо їм загрожує звідки-небудь війна і вони повинні захищати свої статки проти ворожої сили, то вони з’являються на заклик з великою пишністю, готові більше до вихваляння, ніж до війни, а по закінченні набору швидко розсіюються. Ті ж, які залишаються, відсилають додому кращих коней і одяг, з чим вони записувались, і вирушають за вождем з небагатьма речами, наче з примусу. А магнати, які зобов’язані посилати на війну за свій рахунок певну кількість воїнів, відкуповуються грішми, даними вождю, і залишаються вдома; і це не тільки не вважається безчестям, але начальники і вожді війська примушують всенародно оголошувати в сеймах і таборі, що, якщо хто хоче заплатити грішми, то може звільнитися від служби і повернутися додому. Між ними спостерігається таке безчинство у всіх вчинках, що, очевидно, вони не лише користуються непомірною свободою, але і надуживають нею. Вони володіють закладеним їм майном Государів, так що, приїжджаючи у Литву, Государі не можуть жити на свої доходи, якщо не отримають підтримки від жителів областей. Цей народ носить довгий одяг, вони озброєні луками, як татари, і списом і щитом, як угорці. Коні у них у вжитку хороші і притому вихолощені, без залізних підков, загнуздують вони їх легко [.].
У Литовському князівстві три єпископства, підвладні Риму, а саме: Віленське, Самогитське[175] і Київське. Руські ж єпископства у Королівстві Польському і в Литві, з включеними в їх склад князівствами, є такі[176]: Віленське (де нині перебуває архиєпископ), Полоцьке, Володимирське, Луцьке, Пінське, Холмське і Перемишльське.
Основний промисел литовців складають мед, віск і зола, які є в них у достатку. Все це у великій кількості вивозиться від них у Данциґ (Gedanum), а потім до Голландії. В достатку також постачає Литва смолу і ліс для спорудження суден, а також хліб. Солі у неї немає, але вона дістає її купівлею з Британії. Коли Христієрн[177] був вигнаний з Данського королівства, і море було недоступне через розбійників, то сіль завозили не з Британії, а з Русії; і тепер ще у литовців вона у вжитку. В наш час у литовців особливо знамениті були військовою славою два мужі: Костянтин, князь Острозький[178], і князь Михайло Глинський[179] [...].Серед інших князівств Литви Волинь має найбільш войовниче населення.
Литва досить лісиста; вона має величезні болота і багато рік; одні з них, як Буг (Bog), Прип'ять, Тур і Березина, впадають у Борисфен зі сходу, інші ж, як Буг (Boh), Кронон і Нарев, течуть на північ. Клімат суворий, тварини всіх порід малорослі; хліба тут удосталь, але посіви рідко досягають зрілості [...].
Герберштейн Сигизмунд. Записки о Московских делах. Новокомский Павел Иовий. Книга о московском посольстве / Пер. А. Маленко. - СПб., 1908. - С. 164-165, 166168, 172.