№ 30 1517 р. - Мацєй Мєховський про Велике князівство Литовське
Протяжність Великого князівства Литовського така: від Балтійського чи Прусського моря до Вільна, столиці Литви, - 60 миль, від Риги ж до Вільна прямим шляхом - 70 миль, а якщо іти, як ходять звичайно, через Полоцьк (Poloczko), то від Риги на Вільно буде сто миль.
Потім від Вільна до Києва - сто миль. Від Києва до злиття рік Дніпра і Бугу, які у греків називають Великим і Малим Борисфеном, - десять днів, що складає 70 миль. Там колись стояв замок Дзассов, який нині зруйнований, і там тепер кінець володінь литовських, тоді як раніше вони простягалися до Білгорода, який називається у латинян Білим Замком. Його захопили і володіють ним турки, а кругом у степах живуть татари.Такий розрахунок відстані в напрямку до півдня чи, краще сказати, до південного сходу. Рахуючи ж поперек: від Парчова і кордонів Литви до Вільна - 80 миль, а від Кракова по тій же дорозі до Вільна - сто двадцять миль. Від Вільна до Смоленська - сто миль, від Смоленська до Москви (Moskwam, Moscouiam), міста москів, - сто миль (все маються на увазі великі германські милі).
Перше і головне місто в Литві - Вільно. Величиною воно таке ж, як Краків з Казимирією, Клепардією[163] і всіма передмістями, але будинки тут не стоять підряд, як у наших містах, а часто розділяються садами і городами. У Вільні є два кам'яних замки, верхній - на горі, нижній - у долині. [...]
У напрямку на схід лежить замок і велике місто Полоцьк (Poloczko), що належить до Смоленського князівства, а володіє ним великий князь литовський.
За ним на схід - замок і місто Смоленськ, збудований з дуба і захищений глибоким ровом. Земля ж або князівство Смоленське має в довжину шістдесят чи сімдесят германських миль.
Мова литовська має чотири наріччя. Перше наріччя ятвягів (Iaczwingorum), тобто тих, що жили біля Дрогичинського замку, але тепер залишилися лише в невеликій кількості. Друге - наріччя литовське і самагитське[164].
Третє - прусське. Четверте - в Лотві чи Лотиґолі, тобто в Лівонії, в околицях ріки Двіни і міста Риги. Хоч усе це - одна і та ж мова, але люди одного наріччя не зовсім розуміють інших, окрім бувалих людей, які подорожують по цих землях[165].Цей чотиримовний народ у часи ідолопоклонства мав одного великого жерця, котрого звали Криве. Жив він у місті Ромове (Romouae), названому так за ім'ям Рима, оскільки цей народ пишається своїм походженням з Італії, і справді в його мові є деякі італійські слова. Про цього Криве й місто Ромове можна прочитати в легенді про святого єпископа і мученика Адальберта[166].
Зауважимо, що в Пруссії тепер лиш деякі говорять прусською: туди проникли польська й німецька мови. Так само і в Литві - місцеву мову вживають небагато селян, тому що туди проникла німецька мова. У Самагитії[167] ж, що має в довжину 50 миль, і в Литві, що має 30 миль, у селах говорять литовською, здебільшого ж уживають польську мову, позаяк у церквах священики проповідують там польською. Крім того, зауважимо, що весь цей чотиримовний народ за вірою підпорядкований Римській церкві, а в інших прилеглих провінціях, у Новгороді, Пскові, Полоцьку, Смоленську, а потім на південь за Київ живуть всі русини, говорять руською або слов’янською, дотримуються грецького обряду і підпорядковуються патріархові константинопольському.
Крім того, у князівстві Литовському біля Вільна є і татари. У них є свої села, вони обробляють поля, як і ми; займаються ремеслами і возять товари; за наказом великого князя Литовського всі йдуть на війну; говорять татарською і шанують Магомета, оскільки належать до сарацинської віри.
Потім, у Литві є євреї, особливо в місті Троки. Вони займаються ремеслами і торгують, завідують громадськими податками, а лихварством не займаються. [...]
В Литві та Московії багато [.] великих рік і озер, куди у великій кількості впадають малі ріки і струмки.
Всі вони найвищою мірою багаті рибою. В тих країнах скрізь, де є вода, є і риба, при тому смачніша і приємніша для їжі, ніж в інших областях.
Рибних садків і ставків з рибою, яку розводять штучно, там не влаштовують через непотрібність.У князівстві Литовському хліб у селян досить чорний, не просіяний, з жита чи ячменю разом з висівками, а в панів і можновладців печуть смачний, зовсім білий хліб з чистого сорту пшениці.
Вина у них немає, крім привізного, переважно рейнського, та є ще подекуди ввезене із західних країн по Германському і Балтійському морю. У них багато меду (medone), густого та рідкого, звареного різними способами. Його п'ють для підкріплення і сп'яніння[168].
Пиво вони варять по-різному і з різного зерна, тобто з пшениці, жита, ячменю, вівса, проса та ін., але воно несмачне. Простий люд завжди п'є воду. Оливи, а також, солодкі й ніжні фрукти там не ростуть, так як країна холодна і морозна.
Худоба у них досить різноманітна, а диких звірів більше, ніж у всьому християнському світі.
Гаї, пустині й ліси в цій країні величезні: вони тягнуться інколи на десять, п'ятнадцять і навіть двадцять п'ять миль. По краях пустинь і лісів трапляються села і жителі. Позаяк ліси там великі, то у великій кількості трапляються і ловляться великі звірі: буйволи й лісові бики, яких вони своєю мовою називають турами або зубрами (zumbrones), дикі віслюки й лісові коні, олені, лані, газелі, кози, кабани, ведмеді, куниці, білки та інші породи звірів.
Крім того там багато птахів і між іншим, хоч виноградників там немає, прилітають дрозди, жиріють і бувають смачні для їжі.
Ще є в Литві та Московії досить прожерлива і некорисна тварина, яка не водиться в інших місцях, що зветься росомаха. [...]
Можливо, природа створила в тих країнах таку ненаситну тварину на докір людям, які страждають такою ж ненаситністю.
Річ у тім, що там, коли знатні й багаті починають бенкетувати, то сидять від полудня до півночі, безперервно наповнюючи живіт їжею та питтям; встають з-за столу, коли велить природа, щоб полегшитись, а потім знову і знову жеруть до блювоти, до втрати розуму і почуття, коли вже не можуть відрізнити голову від заду.
Такий згубний звичай у Литві й Московії, а ще безсоромніше існує він в Татарії [...].
Меховский Матвей. Трактат о двух Сарматиях /Введ. и пер. С. Аннинского. - М.; Л., 1936. - С. 105-106, 108-112.