№ 33 1621р., Київ. - Скарга київського митрополита Йова Борецького до київського гродського суду на ієрархів Унійної церкви із звинуваченнями тих у переслідуванні віленських православних міщан
На уряді його кор. мості гродським у замку Київському переді мною, Олександром Солтаном, київським намісником, що був на той час на урядовому місці від його м. пана Федора Єльця, київського підвоєводи, поставився особисто преподобний у Христі отець Йов Борецький, архиєпископ, митрополит усієї Русі, котрий, не прийнявши унії з Костьолом римським, при своїй власній релігії вищих духовних залишається у Києві, у монастирі святого архангела Михаїла маючи свою резиденцію.
Він стоїть за християнську природжену свободу, за право загальне і контрибуції, встановлені на генеральних сеймах, а саме: за постанову унії Київського князівства з Короною [Польською] року 1569, а також постанови 1607 і 1609 років, прийняті щодо релігії грецької, і свіжу [постанову] 1620 про забезпечення цієї релігії та за привілей, [ухвалений] на сеймі того ж 1607 року, наданий його кор[олівською] м[иліс]тю і пояснений постановою.
І потім, дбаючи про найчистішу справедливість, іменем своїм і іменем усіх осіб, які є при ньому; на всі єпископства нововисвячених патріархом єпископів: володимирського і брестського - превелебного отця Ієзекіїля Йосифа Кунцевича, полоцького, мстиславського і вітебського архієпископа - преподобного отця Мелетія Смотрицького, луцького й острозького - отця Ісаака Чернечицького, пе- ремиського і самбірського - отця Ісаака Межигорського, хоминського і белзького - отця Паїсія Іполітовича, пінського і туровського А [...], а також побожних і преподобних архімандритів, ігуменів, протопопів, пресвітерів митрополії і єпис- копств руських та всього великого і славного народу руського Корони Польської і Великого князівства Литовського, який ніколи від отця й пастиря свого, від найсвятішого константинопольського патріарха, не відступав і унії у релігії і побожності своїй з Римським костьолом не чинив, тобто ясновельможних їх мосць князів, зацно уроджених і шляхетних панів та всього рицарства Війська його кор.
м. Запорізького, урочисто розповідав, свідчив і протестував проти преподобних ксьондзів Йосифа Велямина Рутського, Йосафата Кунцевича, Анастазія Крупець- кого, Анастазія Пакоста, Паїсія Шаховського, як вони самі називаються через те, що вони зваблені своїми приватними інтересами, відступивши від власної стародавньої релігії грецької і своїх пастирів, прийнятих і дарованих Господом Богом зацному народові руському споконвіку найсвятіших патріархів вселенських константинопольських, і підкоривши самих себе та прийнявши незаконно унію з Костьолом римським проти волі й без відома всього народу руського, отже, не будучи ніякими законними пастирями і зверхниками народу руському, котрий ніколи не дозволяв на цю їхню унію, насмілилися вдатися до маєстату його кор. мості від імені і законних митрополитів і владик, зверхників духовних цього зацного народу і, коли отримали незаконно привілеї кор. його мосці, робили великі й нечувані кривди і безправ'я не лише в отих правах і привілеях, а й у самій нашій вольності християнській, врешті в совісті, котра людиною присвячена самому Богові, значно так видатним особам народу руського, як-от: ґвалтовним загарбанням церков, монастирів і добр їм належних, мовленням духовних і світських осіб, убивством, запроторенням у в'язниці, побоями, утисками, речами, прикрими Богу і людям, без лічби чинили, робили і не переставали це чинити і робити. Коли того зазнавав весь зацний і славний у вірі благочестивій совісті народ, найсвятіший отець Теофан, єрусалимський патріарх, один із всесвітніх пастирів і вчителів цієї Русі, котрий зі своїми колегами, трьома патріархами, від давніх часів духовну зверхність і владу над цим народом, як своїми овечками, мав і має, який минулого року був у руських краях і волею і повіреною йому силою і владою, як Богом, згідно з його достойним сповідуванням, так і найсвятішим вселенським константинопольським патріархом, пастирем усієї Русі, у справі канонічного єпарха, спираючись на свободу християнську, своє духовне право законне щодо народу руського і на право, раніше згадане в цій державі його кор. мосці, що служить цьому народові, насамперед на недавній конституції минулого сейму, втихомирюючи і заспокоюючи ці сварки і злий та шкідливий розкол, поставив і висвятив, помазав, дав і проголосив належних духовних зверхників народу руського тобто архієпископа, митрополита і єпископів владик нинішніх, що протестують [цим документом], пастирями і вчителями цієї усієї Русі, котра не приймала унії з Костьолом римським. Мав [Теофан] при собі спеціально для відновлення святості від найсвятішого східного константинопольського вселенського патріарха присланого екзарха, преподобного отця Арсенія, архимандрита Великої церкви. Залишилося після того лише з поклоном просити, щоб згідно з правом і постановами давніми та нинішньою свіжою, була конфірмація його кор. мосці і повернення церков, монастирів і майна їхнього, що належало тим пастирям за життя нинішніх незаконних орендарів чи по їхній смерті. Однак уже згадані особи, відступники і відщепенці від Східної церкви і свого пастиря найсвятішого константинопольського патріарха, знову цю благочестиву справу, ліпше якої ніщо не могло звеселити і заспокоїти цей зацний народ руський, турбуючи і знищуючи, чинячи великий розкол і суперечності в цьому зацному народі, неправдиво й неправильно виклали цю річ королю його мосці, пану нашому милостивому. Внаслідок свого неправильного звернення вони дістали з канцелярії його кор. мосці універсали, дошкульні і шкідливі вольності християнській, праву, постановам і привілеям, що служать народові руському, а також релігії грецькій і нинішнім протестуючим [особам], щоб їм було вільно тих, що нині протестують, хапати, арештовувати й карати. На основі цих універсалів вони почали, як дійшла чутка, у деяких місцях діяти і ще намагаються верховодити. А це у Великому князівстві Литовському, в місті Віленському, насамперед міщан, а саме: одних усунули з ради, а інших: Богдана Турецького, Семена Красовського, Семена Новогрудця, Яся Котовича, Василя, його зятя, Ісаака Волковича, Федора Кушевича, Богдана Борисовича, Абрама Кушелича та багатьох інших, на основі свого фальшивого звернення до його кор. мосці, оббрехавши, наказали схопити і віддали до ратушного уряду, всадили до смердючої підземної в'язниці для злодіїв і розбійників. Трьох із них, а саме Богдана Турецького, Семена Красовського і Ісаака Волковича наказано допитати. Це було в той час, коли це дійшло до відома тих, що протестували, а нині, Бог зна, чи вже не замучено цих невинних людей. Цим самим вони хотіли й хочуть відрадити й відіпхнути тих, що протестували, від смиренного прохання конфірмації своїх духовних достоїнств у маєстату його кор. мосці. Отже, нинішні протестуючі урочисто свідчать і протестують і проти отих універсалів з отриманих з канцелярії його кор. мосці, і також проти беззаконного і тяжкого вчинку тих там універсалів. Якби ще через цей їхній вчинок, боронь Боже, народ руський, внаслідок такої значної і очевидної кривди та безправ'я, не мусив і не прийшов до якогось бунту. Заявляють при цьому нинішні обвинувачі, що то сталося не через кого іншого, не через них, лише через самих згаданих уже уніатів, через їхній навальний наступ на свободу, релігію, особи і добра. Крім того, нинішні протестуючі пропонують, щоб, коли б до цього заколоту дійшло, поводитися зі згаданими особами згідно з законом. А при цьому просив уже згаданий у Бозі преподобний його м. отець ар- хиєпископ, митрополит усієї Русі, аби ця протестація і його заява були прийняті й записані до книг гродських київських, що й записано року 1621.Йов Борецький, з ласки Божої архиєпископ, митрополит київський, галицький і всієї Русі, рукою власною.
У кожного суду і права, де виявиться потреба, просимо наших милостивих панів, аби цей наш усього народу жаль і образа до книг і актів наказами внести. В нагороду милосердя до змучених від Господа Бога просимо, просимо і іменем Христовим просимо, і молитви наші до милостивої ласки наших милостивих панів спішно-спішно віддаю.
Мицик Ю. Із листування українських письменників-полемістів 1621-1624 років // ЗНТШ. - Львів, 1993. - Т. CCXXV: Праці історично-філософської секції. - С. 325329.