№ 24 1600 р., квітня 5, Львів. - Скарга львівського православного єпископа Балабана[658] на католицьку громаду Львова за озброєний напад на собор Св. Юра під час Великодніх богослужінь
До уряду і львівських гродських книг прийшов всечесний Гедеон Балабан, львівський владика, і з жалем скаржився в такий спосіб: «У святковий день, великодній понеділок, коли ми обходили як треба, по-християнськи, побожно і статечно ті великі і світлі свята, зібрані в церкві, відправляли богослужіння, майже в середині Служби Божої раптово напала велика юрба людей з міста Львова, що в мурах, і з обох передмість, - ремісники золотарського, лимарського, замшевого цехів та інші ремісники, з міського поспільства римської віри - до двохсот чоловік.
Вони підготувалися до цього, як до бою, зі зброєю: шаблями, кордами і півгаками, набравши каміння. З тим задумом вдерлися насильно на кладовище столичної церкви Св. Юра і пробивалися гвалтовно до церкви. Несучи з собою кості тварин і чимало інших обридливих речей, намагалися збезчестити та зневажити святе місце і Божу хвалу. Але в цей час на богослужіння зібралося чимало людей, які зауважили те, замкнули церкву та у великій тривозі відправили богослужіння.Оскільки їх [напасників] у церкву не пустили, вони з грюкотом ломилися в двері, потім ходили кругом церкви з гуркотом і гармидером, з безсоромними та розпусними словами, били і гримали в церкву.
Відтак добивалися до службового будинку, відбили двері, поламали і повіддира- ли гонти на будинках і парканах, напали на школу, і коли б не те, що [це діялось] під час того, як християнські люди слухали богослужіння, мусило дійти до дуже великого кровопролиття; незважаючи на це, було і так декілька поранено і закривавлено.
За це насильство і напад на Божий дім скаржуся і прошу, щоб у мене цю скаргу прийняли і записали у львівських гродських книгах».
Для підтвердження вищезгаданого представив цьому урядові шляхетного Іванка Розбосицького, який живе біля церкви Св. Юра. Він показав урядові, що йому під час заколоту здерли шкіру з лівого вуха. Також представив чесного Петра Тесельчика, який показав розтяту криваву рану на долоні лівої руки. Теж чесного Кузьму, який показав на вказівному пальці правої руки розрив шкіри від удару каменем. Вони твердили, що ті рани завдали їм внаслідок нагального нападу у згаданому заколоті. Уряд оглянув ці рани, і спираючись на загальне право, що і реєстратор, підтвердив.
Згаданий позивач ще і ще раз скаржився проти насильства і зневаги святощів, що з приводу вищезгаданого буде судитися з тими, з ким належить.
Історія Львова в документах і матеріалах: Зб. док. і матеріалів / Упоряд. У. Я. Єд- лінська, Я. Д. Ісаєвич та ін. - К., 1986. - С. 57-58.