№ 21 1595р., жовтня 8 (18), Берестя. - Офіційне проголошення унії Руської церкви з Апостольським престолом, укладене на Берестейському соборі
В ім'я Бога, в Тройці єдиного. На честь і святу хвалу Його і для людського спасіння, а для святої християнської католицької віри вивищення і утвердження, - всім, кому про це відати належало б.
Року Божого 1596-го, восьмого дня місяця жовтня, за старим календарем, Ми, в Бозі зібрані на черговім соборі в Бересті, в соборній церкві Св. Миколая, митрополит і єпископи грецького обряду, нижче підписані, на вічну пам'ять проголошуємо:
Ми, бачачи як одновлада Божої Церкви в Євангелії й устами Господа нашого Ісуса Христа є заснована та утверджена, щоб Христова Церква на одному Петрі, немов на камені, стояла твердо та була розпоряджувана одним і ним ведена, щоб в одному тілі була одна голова і в одному домі був один господар і розподілювач Божих ласк, поставлений над Божою челяддю, і щоб дбав про лад і роздумував про благо всіх; і цей-то лад Божої Церкви, який почався від апостольських часів, тривав завжди. Тому-то всі патріархи зверталися завжди у справах навчання віри і в прийманні духовної влади, в єпископських судах й у відкликах, до одного на- слідника Петра святого, римського папи, як це видно з соборів і з Правил святих отців та й наші слов’янські писання, перекладені в давнині з грецької мови, це задовільно показують, а давні святі отці Східної церкви засвідчують. Всі вони визнають цей святий престол Петра, його першенство і його владу над єпископами всього світу. Не менше також і царгородські Патріярхи, від яких ця руська країна перейняла святу віру, немалий час визнавали цю зверхність Римського престолу св. Петра та йому підлягали, і від нього брали благословення. Й хоча від цього престолу вони багато разів відступали, але щоразу з ним з’єднувалися і поверталися до послуху йому. А останньо це сталося на Флорентійському соборі, року Божого тисяча чотириста тридцять осьмого[650], за патріарха Йосифа і царгородського імператора Івана Палеолога, які цілковито повернулися до цього послуху, визнаючи, що римський папа є батьком, учителем і завідувачем усього християнства і правним наступником святого Петра.
А на тому-то Флорентійському соборі був і наш київський архиєпископ і митрополит всієї Русі - Ісидор, який приніс це з’єдинення царгородського патріарха і всіх Церков східного обряду, які до нього належали, у ці руські країни і у цім послусі й зверхності Римської церкви їх утвердив. Тому-то і польські королі, і великі князі литовські, а особливо король польський і угорський Володислав та інші володарі, дали духовенству грецького й руського обряду привілеї і всі сеймові вольності, що їх уживають римські католицькі Церкви, - такі і їм були дані.А коли царгородські патріархи знову відступили від того церковного об’єднання, то за той свій гріх відступства й розірвання церковної єдності попали під турецьку поганську владу, з чого постало багато фальшів і лихих учинків та й занедбання правного нагляду над цими руськими країнами, а звідси - і багато закралося огидного святокупства і поширились єресі, які майже всю Русь опанували, знищуючи Божі церкви й пошкоджуючи Божу славу.
Тому ми, не бажаючи бути учасниками такого великого гріха і поганської неволі, яка за тим прийшла на царгородських патріархів, і не хотячи їм помагати в розколі й розірванні святої церковної єдності, і запобігаючи спустошенню церков і спасінню людських душ, через ті єресі, що зараз постали, маючи все те на совісті, а й небезпеку власного спасіння та всього духовного стада, від Бога собі дорученого, - ми вислали минулого року послів до святішого отця Климентія Восьмого, наших братів - велебних у Христі єпископів Іпатія Потія, прототронія, володимирського і берестейського єпископа, і Кирила Терлецького, екзарха, єпископа луцького і острозького, за відома, згодою і спонукою нашого найяснішого володаря, його милости польського короля і великого князя литовського Жигмон- та Третього, володаря побожного - якому дай Боже щасливе панування - просячи, щоб - як найвищий пастир вселенської католицької Церкви прийняв нас під свій послух та визволив від зверхності царгородських патріархів і розрішив нас, зберігаючи за нами обряди і звичаї східних Церков, грецьких і руських, не роблячи жодних змін у наших церквах; але щоб залишив їх за переданням святих грецьких отців навіки. Що він і вчинив, і дав на це свої письма і привілеї, розказуючи, щоб ми, з'їхавшись на синод, вчинили ісповідь святої віри і віддали послух Римському престолові св.
Петра, Климентові Восьмому та його наступникам. Це ми сьогодні на цьому синоді вчинили, як це посвідчують наші письма і власноручні підписи, і прикладені печаті, які ми передали на руки послів святішого отця Климента папи, які були вислані на цей синод, а то велебного Яна Димитрія Соліковського, архиєпископа львівського, його милості отця Бернарда Мацєй- овського, єпископа луцького, і його милості Станіслава Ґомолінського, єпископа холмського, і в присутності послів його королівської милості, ясновельможного Миколая Христофора Радивила, князя на Олиці і Несвіжу, воєводи троцько- го, і його милості вельможного пана Льва Сапіги, канцлера Великого князівства Литовського, і його милості, пана Дмитра Халецького, земського підскарбника Великого князівства Литовського, старости берестейського і багатьох інших духовних і світських, які були зібрані на тому синоді. Дано, як сказано вище, за підписом рук наших власних:Михаїл Рагоза, Божою волею архиєпископ і митрополит київський, Г алича і всієї Русі, власною рукою.
Іпатій Потій, Божою милістю єпископ володимирський і берестейський, рукою власною.
Кирило Терлецький, Божою милістю екзарх, єпископ-владика луцький і острозький, власною рукою.
Григорій Герман, милістю Божою архиєпископ полоцький, владика витебсь- кий і мстиславський, рукою власною.
Діонисій Збируйський, Божою милістю єпископ-владика холмський і белзь- кий, рукою власною.
Йона Гоголь, Божою милістю єпископ пинський і турівський, архимандрит кобринський, власною рукою.
Богдан Ліщинський - архимандрит брацлавський, власною рукою. Гедеон Брольницький, архимандрит лавришівський, рукою вл[асною] Паїсій, архимандрит мінський, рукою власною.
Ґудзяк Б. Криза і реформа: Київська митрополія, Царгородський патріархат і генеза Берестейської унії. - Львів, 2000. - С. 347-349.