№ 20 1595р., червня 1 (11). - «Артикули, що належать до з’єдинення з Римсь­кою церквою», підготовлені єпископатом Київської митрополії для рим­ського папи і короля Речі Посполитої

Артикули, на які ми потребуємо запоруки від панів римлян перед тим, як приступимо до єдно сті з Римською церквою.

1. Тому, що між римлянами і греками існує суперечка про походження С[вятого] Духа, яка неабияк перешкоджає з’єднанню, і, правдоподібно, триває не через що інше, як через те, що ми не хочемо одні одних зрозуміти, - просимо, аби нас до іншого віровизнання не примушували, а щоб ми залишалися в тому, яке знаходимо викладеним у С[вятому] Письмі, в Євангелії, а також у писаннях с[вятих] грецьких докторів [отців]; а саме, що С[вятий] Дух не має двох начал, ані подвійного походження, а походить з одного начала, як з джерела, - від Отця через Сина.

2. Щоби Божа хвала і всі молитви - ранні, вечірні та нічні - нам залишилися незмінними, згідно зі стародавнім звичаєм Східної церкви, а саме: С[вяті] Літур­гії, яких є три - Василія, Золотоустого і Епіфанія, яка буває на Великий піст з на­перед освяченими Дарами, - а також усі інші церемонії та обряди нашої Церкви, які ми мали дотепер, оскільки це зберігається і в Римі під послухом найвищого архиєрея; і щоб усе це в нас було нашою мовою.

3. Щоб Найсвятіші Тайни Тіла і Крові Господа нашого Ісуса Христа нам були збережені цілковито такими, якими ми їх уживали дотепер під обидвома вида­ми - хліба і вина; щоб нам це було збережено на вічні часи, цілком і непорушно.

4. Щоб Тайна С[вятого] Хрещення та її форма була збережена цілковито, без жодних додатків, - так, як ми її уживали дотепер.

5. Про Чистилище не вдаємося в суперечку, але ми є готові до того, щоб С[вята] Церква нас навчила.

6. Новий календар, якщо не можна вживати старого, ми приймемо, однак не порушуючи Пасхалії і наших свят, тобто так, як це бувало за часів згоди, бо ми маємо деякі свої особливі свята, яких панове римляни не мають: це, наприклад, у день 6 січня, коли вшановуємо охрещення Господа Христа, і на перше об’явлення Бога, в Тройці єдиного, яке в нас зветься Богоявленням; того дня ми маємо особ­ливу церемонію освячення води.

7. Щоб нас не примушували відбувати процесії на день свята Тіла Христо­вого, а щоб ми могли ходити з процесіями зі своїми Святими Тайнами, бо в нас є інша [практика щодо] Святих Тайн.

8. Щоб [нас теж не примушували] перед Великоднем посвячувати вогонь, уживати калатал [замість дзвонів], а також відбувати інші церемонії, яких ми в нашій Церкві дотепер не мали, а щоб ми збереглися - згідно з порядком і уставом нашої Церкви - без змін у наших церемоніях.

9. Щоб подружжя священиків залишилися незмінними, за винятком двоє­женців.

10. Щоб митрополичих, єпископських та інших високих духовних санів на­шого обряду не давали нікому іншому, крім людей народу руського або грецького і нашої релігії. А оскільки в наших канонах зазначено, що такі особи, як митро­полит чи владики, які спершу обираються духовенством, повинні бути людьми гідними, просимо його королівську] м[илість] дати нам свободу таких виборів; з тим, аби при цьому не порушувалася воля його к[оролівської] м[илості] призна­чати обранця за власним бажанням. Це означає, щоб ми невдовзі після смерті до­стойника обрали чотирьох кандидатів, а його к[оролівська] м[илість] призначив з-посеред них того, кого їй буде завгодно. Це [необхідно] передусім тому, щоб на такі високі посади обирали людей гідних і вчених, оскільки його королівська] м[илість], будучи іншої релігії, не може знати, хто саме є до того гідний. Бо рані­ше траплялися такі неуки, з-поміж яких декотрі заледве вміли читати. Якщо ж його королівська] м[илість] з ласки своєї забажає віддати такий духовний уряд якійсь світській людині, то вона повинна буде протягом не довше як трьох місяців прийняти свячення, під загрозою (в разі зволікання) втратити цей уряд, відповід­но до ухвали Гродненського сейму й артикулів світлої пам'яті короля Жиґимонта Авґуста, що їх підтвердив нинішній король. Бо тепер є деякі, що по кільканадцять років духовні уряди обіймають, а в духовний сан не висвячуються, захищаючи себе якимись винятками, наданими корол[ем]. Просимо, щоб на майбутнє такого не було.

11. Щоб наших владик не посилали до Рима за сакрою [тобто, грамотою на свячення], але якщо його к[оролівська] м[илість] зволить надати якесь владицтво, то архиєпископ-митрополит кожного такого [достойника] за давнім звичаєм по­винен висвятити. Однак сам митрополит, перед тим як обійняти митрополичий уряд, повинен звернутися до отця папи за сакрою, і лише після того, як така сакра надійде з Рима, щоб владики (щонайменше двоє) висвятили його за нашим зви­чаєм. А якщо б когось із єпископів обрали на митрополита, то він уже не мусить звертатися за сакрою, адже його вже раніше висвячували на єпископа; а лише скласти свій послух найвищому архиєреєві перед о[тцем] архиєпископом ґнез- ненським, але не як перед архиєпископом, а як перед примасом.

12. Щоб ми мали більшу владу і щоб наші овечки нас більше поважали та шанували, просимо надати нашим митрополитові і єпископам місця в сенаті його к[оролівської] м[илості], і це з багатьох слушних причин: адже ми маємо той са­мий єпископський уряд і гідність, що і їх м[илості] панове римляни. А насам­перед через те, що коли б хтось із нас складав сенатську присягу, то одночасно міг би скласти присягу й на послух найвищому архиєреєві, щоб не трапилося якогось такого розриву, який стався після смерті київського митрополита Ісидо- ра, коли владики, яких не зобов'язувала жодна присяга і які проживали віддале­но, легко відступили від єдності, ухваленої на Флорентійському соборі. Якщо ж [єпископ] буде зв'язаний сенатською присягою, то йому буде важко й подумати про роз'єднання. Тому нехай до нас теж надсилають листи про скликання сейму і сеймиків.

13. Якщо б з часом, з Божої волі, і решта братії нашої народу і релігії грецької прилучилася до цієї ж святої єдності, то щоб вони нам не чинили закидів за те, що ми їх випередили у цій єдності. Бо ми мусили це вчинити з певних і слушних причин задля згоди в християнській Р[ечі] П[осполитій] і щоб уникнути подаль­шого неладу і незгод.

14. Щоб не допускати до того, аби посланці з Греції чинили якісь підбурливі дії, в'їжджали в державу з листами про відлучення від Церкви і ламали цю зго­ду, породжуючи заворушення в народі.

15. Якщо б у майбутньому люди нашої релігії, гордуючи своєю релігією і церемоніями, захотіли прийняти римські церемонії, - то щоб їх не приймали як таких, що нехтують церемоніями однієї Божої Церкви; адже перебуваючи в одній Церкві, будемо мати одного папу.

16. Нехай будуть дозволені подружжя між римлянами і руссю, без примушу­вання до релігії [одного з подругів], бо вони [перебувають] в одній Церкві.

17. Через те, що чимала кількість наших церковних маєтків виявилася проти­правно заставленою з вини наших попередників, які, будучи тимчасовими госпо­дарями, могли заставляти їх лише на час власного життя, - ми уклінно просимо, щоб ці маєтки було повернено церквам; бо через зубожіння наших престолів, ми не те що не можемо задовольнити потреби Божої Церкви, а й самі не маємо не­обхідного забезпечення. А якщо би хтось мав право пожиттєвого володіння цер­ковними маєтками, то нехай би з них платив церкві принаймні якусь оренду, а після його смерті ці [маєтки] нехай би поверталися церкві; і щоб ніхто не міг їх домогтися без згоди єпископів та крилосу. Ті ж усі надання, якими церква зараз володіє і які вписані до Євангелій, - навіть якщо на них не було привілеїв, але які є її маєтками віддавна, - щоб надалі належали [церкві], і щоб церква мала право повернути собі також ті, які були давно відібрані.

18.

19. Архимандрити, ігумени, ченці та їх монастирі нехай і надалі, як давніше, перебувають під послухом у єпископів своєї єпархії, бо в нас є тільки один черне­чий устав, яким керуються й владики. А провінціалів не маємо.

20. Щоб ми в трибуналі поміж панами духовними римськими могли мати двох [духовних осіб] нашого обряду, які відстоювали б права наших церков.

21. Щоб архимандритам, ігуменам, священикам, архидияконам та дияконам й іншому нашому духовенству надавалася така ж шаноба, що й панам духовним римським; і щоб вони користувалися тими давніми вольностями, які їм надав король Володислав; і щоб вони були звільнені від сплати податків з особи і з цер­ковного обійстя, які на них досі накладалися, хіба що хтось із них мав би власні маєтки; тоді він повинен сплачувати податки так само, як і інші, але не з особи і не з церкви. А ті духовні [особи] і священики, які тримають надання в посілостях панів і шляхти, повинні визнавати своє підданство і проявляти послух своїм па­нам, передусім з огляду на їх ґрунти і надання, не вдаючись до іншої інстанції і не позиваючи своїх панів до суду, а цілковито зберігаючи за своїми панами право патронату. Але з огляду на особу й духовний уряд, який вони обіймають, їх ніхто не має права карати, окрім власного єпископа на подання їх панів. Особливо це стосується тих [духовних осіб], які є власними підданими і достойними синами своїх панів. І так не будуть порушені ані духовне, ні світське право, ані шляхет­ські вольності з двох боків.

22. Щоб пани римляни не забороняли нам у наших церквах по містах і всюди дзвонити у Велику п'ятницю.

23. Щоб нам не забороняли публічно, при свічках і в ризах, згідно з нашим звичаєм, нести до недужих Святі Тайни.

24. Нехай нам буде дозволено у святкові дні, якщо виникне потреба, без жод­них перешкод ходити з процесіями за нашим звичаєм.

25. Щоб монастирі й церкви наші руські не перетворювали на костели. А взагалі, якщо б католик у своєму маєтку завдав шкоди церквам, то він повинен їх для своїх підданих народу руського направити або нові побудувати, або старі відновити.

26. Якщо церковні братства - новопоставлені патріархами і потверджені його королівською] м[илістю], як, наприклад, у Львові, Бересті, Вільні та де­інде, - з яких Божа Церква має велику користь і завдяки яким примножується Божа хвала, хочуть перебувати у цій єдності, то нехай залишаються непоруш­ними під послухом єпископів [митрополита] тієї єпархії, в якій вони є і до якої належать.

27. Щоб нам було дозволено засновувати школи, семінарії грецької і сло­в'янської мови в тих місцях, де це буде найдоречніше, а також відкривати друкар­ні, але під наглядом митрополита і єпископів та з їх відома; і нехай у них нічого не друкується без відома й дозволу єпископів, щоб запобігти поширенню якихось єресей.

28. А оскільки - як в королівщинах, так і в [маєтках] панів та зем'ян - мають місце великі збитки і непослух нам від священиків наших, які іноді під захистом своїх урядників і панів чинять великі збитки і розпусту, [даючи] розлучення под­ружжям; а деколи й самі пани старости та деякі їх урядники задля тих мізерних прибутків, що звичайно надходять за такі розлучення, своїх священиків захища­ють, на собори до єпископів не пускають, а нам, єпископам, карати свавільних не дозволяють, наших візитаторів оббріхують, ганьблять і б'ють, - просимо поклас­ти цьому край, щоб ми мали право карати свавільних і наглядати за порядком. А якщо б єпископ когось за непослух чи якесь зловживання відлучив від Церкви, то щоб уряд і пани, довідавшись про це від єпископів і візитаторів, таким [свяще- никам] не дозволяли відправляти духовні чинності, ані служити в церквах, доки вони не оправдаються перед своїм пастирем. Це стосується і архимандритів, і ігуменів, і інших духовних осіб, які підлягають єпископам і їх владі.

29. Щоб у великих містах і всюди в державі його королівської] м[илості] собори та парафіяльні церкви, незалежно від їх влади і підданства - королівсь­кої, міської чи шляхетської дотації - перебували під юрисдикцією і владою своїх єпископів, а світські люди щоб ними не управляли. Бо є такі, що виявляють не­послух своїм єпископам і самі на свій розсуд рядять ними [церквами], а своїм єпископам не хочуть підпорядковуватися. Отож щоб на майбутнє такого не було.

29. Якщо когось за якусь провину свої єпископи відлучили від Церкви, то того нехай не приймають у Римській церкві; більше того: нехай його оголосять виклятим; тоді й ми чинитимемо так само з тими, кого відлучили від Римської церкви, адже це наша спільна справа.

30. Коли б Пан Бог зі своєї С[вятої] волі й ласки зволив дочекати того, щоб і решта нашої братії Східної церкви грецького обряду прилучилася до святої єд­ності із Західною церквою, і після спільного з'єднання та дозволу всієї Церкви було впроваджено виправлення до обрядів і правопорядку Грецької церкви, - то щоб і ми в усьому цьому брали участь, як люди однієї релігії.

31. Знаючи, що дехто поїхав до Греції, щоб виклопотати собі певні церковні повноваження та згодом, повернувшись сюди, урядувати і підпорядкувати собі духовенство та поширити на нас свою юрисдикцію, - то аби між людьми не було великого заворушення, просимо, щоб його королівська] м[илість] зволив дати панам старостам розпорядження стежити на кордонах за тим, щоби нікого з та­кими юрисдикціями чи екскомуніками до держави його к[оролівської] м[илості] не пропускати, бо тоді постало б немале заворушення між пастирями і овечками Божої Церкви.

32. Ми, нижче поіменовані особи, бажаючи цієї святої згоди на хвалу Бо­жого імені та задля миру святої християнської Церкви, всі ці артикули, які вва­жаємо потрібними нашій Церкві, й умови, на які спершу потребуємо запевнень від с[вятішого] отця папи і від нашого милостивого пана його к[оролівської] м[илості], - задля кращої достовірності виклали в цій нашій інструкції для на­ших превелебних братів у Бозі отця Іпатія Потія, прототронія, єпископа воло- димирського і берестейського, та отця Кирила Терлецького, екзарха і єпископа луцького й острозького, щоб вони від нашого і свого імені просили найсвятішого отця папу і нашого милостивого пана його к[оролівську] м[илість] наперед під­твердити і запевнити ці всі артикули, що їх ми подали на письмі. Щоб отак ми, будучи впевнені в [збереженні] нашої віри, Святих Тайн і наших церемоній без порушення сумління нашого і доручених нам овечок Христових, - приступали до цієї святої згоди зі святою Римською церквою; щоб опісля й інші, які ще вагають­ся, побачивши, що нам усе наше збережено непорушним, - тим швидше слідом за нами до цієї с[вятої] єдності прийшли.

Дано року Божого 1595 червня, 1 дня, за старим календарем.

Михайло, митрополит київський і галицький, рукою власною.

Іпатій, єпископ володимирський і берестейський, власною рукою.

Кирило Терлецький^[649], Божою ласкою екзарх, єпископ луцький і острозький, власною рукою.

Леонтій Пельчицький, з ласки Божої єпископ пінський і турівський, рука власна.

(Під оригінальним польським текстом вміщено 8 печаток, серед яких - єпис­копа львівського Гедеона (Балабана) і холмського Діонісія Збируйського; на зво­роті 7 аркуша є підпис Йони (Гоголя): «Іона, архимандрит кобринський церкви Святого Спаса, власною рукою підписав». Усі підписи кирилицею).

Ґудзяк Б. Криза і реформа: Київська митрополія, Царгородський патріархат і генеза Берестейської унії. - Львів, 2000. - С. 331-336.