№ 29 1527 р., червня 3, Львів. - Невідомий автор про пожежу у Львові[343]
Описую сумну та злощасну подію нашого прекрасного славнозвісного міста, жалюгідну і навіть довговічну із-за болю руїну, яку треба оплакувати через безпощадність цієї пожежі. Адже тисяча п'ятсот двадцять сьомого року, в понеділок після свята Вознесення Господнього, о двадцять третій годині, несподівано з броваря дому якогось-то Григорія Шолтиса з Клепарова, що стояв напроти монастиря францисканів, на вулиці Пекарів[344] [345], яка лежала поруч, вибухла величезна і раптова пожежа. Вистрибуючи неначе навальний вихор, розділений у двох напрямах, той [вогонь] негайно охопив усі доми, які були в його сусідстві й саму [вулицю] Пекарів і Краківську, Шевців і Вірменську вулиці, а також ту, яка називається другою частиною кварталу, в одному ряді, а в другому напрямку, починаючи від монастирського будинку тих самих францисканів, за винятком костьолу Святого Хреста, послідовно знищив доми, які були посередині, громадську лазню, костьол Святого Духа разом[346] з лікарнею, ятками м'ясників, з іншими будинками, які були ззаду, аж до міського муру, а відтіля від дому шановних панів каноніків ка- пітульних разом з іншими мешканцями костьольних священнослужителів і далі всі інші доми довкола і Галицьку, Зарванську, Руську та Єврейську вулиці разом з церквою Святої Марії грецького обряду[347], з єврейською синагогою та міською стайнею і довкола всі, які тільки були будинки, від брами до брами розпалювався все жахливіше і багато домів знищив дощенту. Нарешті від того полум'я з м'ясних яток, що їх деякі власники не відмовилися розібрати, щоб тільки спинити навальну силу пожежі, завалилася дзвіниця з усіма дзвонами разом, з справжнім скарбом славнозвісного і прекрасного столичного костьолу[348] - святковим дзвоном, названим Зузанною, і з усім черепичним дахом і будинком та будівлями згаданого столичного вищого костьолу, і були знищені вогнем. А тоді ще склепіння і хори, зрушені в основі і розхитані частково, в багатьох місцях розвалилися і попадали. Також вежа Галицької брами, майстерно і коштовно збудована, завалилася разом з іншими вежами і двома міськими мурами, за винятком трьох [веж], які височіли довкола Низького замку, з усіма їхніми гарматами, мортирами, метальним порохом і зброєю, що там була, в той час як одна тільки Краківська [вежа], позбавлена лише даху, в цілому залишалась неушкодженою разом з цінностями, які в ній містилися. Від даху цієї Краківської вежі загорілася головна сторожова вежа на Високому замку, до того ж декілька домів в селі Знесіння від верткого і щораз дужчого вогню; крім того, також всі будинки, які були серед міських мурів, разом з укріпленням, званим Струмиловою вежею, а також усі в центрі міста, так само і крамнички бідні і багаті з будинком міської ваги й постригальнею та іншими житловими будинками, за винятком дерев’яної ратушної вежі та головної будівлі ратуші, врятованих волею Божою і пильною сторожею, - все було перетворене в пожарище. Саме цей вогонь, шаленіючи в той спосіб, задавив багатьох людей і жорстоко винищив в’ючних тварин та дрібну худобу, зганяючи її звідусіль в одне місце на вулицю Єврейську. Власне через навальність цієї пожежі, в зв’язку з тим, що вона майже все місто затьмарила чорною кіптявою, сам вогонь розповсюдився раптово і несподівано на всі частини міста, так що жодна не змогла врятуватися, і, що найважливіше, якщо б міські брами, зачинені в той час для того, щоб затримати народ для оборони, не були своєчасно відчинені, то, без сумніву, велика кількість [людей] загинула б від самого вогню; коли ця пожежа так шаленіла і усе більше і більше посилювалася, військові метальні знаряддя і гармати чи вогнестрільна зброя, що переховувалися були у міських вежах, заряджені порохом і кулями, вибухли, на великий пострах народу та з небезпекою [для нього], і видали страшний гук та подобу грому. Ось так усе це місто, як передвіщалося, за винятком одного дому Івана, колись Бороди, критого черепицею [і через те] названого вежею, дощенту з усіма своїми будовами повністю було зруйноване і залишилося неначе безлюдним, а нещасні громадяни були доведені до великого відчаю. А щоб їх місто перейшло колись знову до своєї величі та краси після такого гіркого і страшного нещастя і щоб ніколи більше не випала на його долю така або подібна нещасна подія, треба гаряче благати найвищого, найласкавішого Бога. Історія Львова в документах і матеріалах: Зб. док. і матеріалів / Упоряд. У. Я. Єд- лінська, Я. Д. Ісаєвич та ін. - К., 1986. - С. 32-33.