№ 20 1454 р. - Нешавські статути

Насамперед нашим словом королівським присягаємо вповні утримувати всіх мешканців нашого королівства при всіх правах, наданих їм попередниками наши­ми. Нікого не зволимо позбавити маєтностей, ані ув'язнити, якщо вина його не буде спершу підтверджена судовим вироком^[113].

Присягаємо також, що коли випаде нам виступити у похід поза кордони ко­ролівства, заплатимо всім зем'янам, які нас супроводжуватимуть, за кожен спис п'ять гривень і винагородимо їх за завдану шкоду й неволю, згідно з правами, які визнали їм наші попередники^[114].

Рівно ж присягаємо, що в землях Великопольських не призначатимемо ста­ростою жодного воєводи, ані каштеляна^[115].

Рівно ж присягаємо, що у вищезгаданих землях посади, каштелянства й уп­рави розділяти будемо між особами, які вирізняються заслугами й віком; щоб запобігти ремствуванням, посади ті надавати будемо лише особам осілим, які во­лодіють спадковими маєтностями в тій землі, в якій звільниться посада.

Позаяк маєтності королівські від самого початку призначені не тільки для нас, але й для оборони й захисту королівства, тому присягаємо, що не будемо закладати у заставу городів, ані маетностей королівських, у яких розташовні ста­роства [гродські]; коли ж би хтось узяв від нас у заставу подібні маєтності чи городи, тим самим утратить він позичені під заставу гроші^[116].

Рівно ж присягаємо, що більше ніколи не домагатимемося від зем’ян та їх­ніх підданих сплати віардунку^[117] чи шести грошів, але обмежимося оплатою двох грошів від лану.

Рівно ж присягаємо, що не видамо листів [розпоряджень], які б зупиняли чинність вироків, або таких, які могли б перешкодити чи відтягнути суд зі шко­дою для будь-якої зі сторін, позивача чи звинуваченого. А якби трапилося, що подібні листи з канцелярії нашої [...] вийшли б, мають бути визнані недійсними, а судді взагалі не будуть зобов’язані через них стримувати дію правосуддя.

Позаяк у закупівлі й продажу товарів повинна бути дотримана рівність, пос­тановляємо також, аби міста наші та інші не оголошували на ринках задля влас­ної користі, а на шкоду іншим, жодних заборон [продажу], але щоб кожному, хто прибуває на торг, вільно було вдосталь купувати чи продавати свій товар. На тих, хто всупереч тому приписові чинити буде, має право староста ґродський накласти кару в три гривні.

Постановляємо рівно ж, аби тенутарії^[118] маєтностей і міст наших, а також зем’яни й духовенство видавали втікачів-підданих їхнім власникам, коли ті зажа­дають їхнього повернення. Той, хто чинить усупереч цій постанові, заплатить на кару три гривні тому, хто вимагає повернення втікачів, і три гривні судові. Сплата цієї кари не звільняє їх від обов’язку повернути втікачів. [...]

Присягаємо рівно ж, що ані жодних нових законів не видамо, ані не зажадає­мо покликати землевласників на війну без згоди земського сеймику, скликаного до середи.

Wiek V-XV w źrodłach: Wybor tekstow źrodłowych z propozycjami metodycznymi dla nauczycieli historii, studentow i uczniow / Oprać. M. Sobahska-Bondaruk, S. B. Lenard. - Warszawa, 1999. - S. 192-193.