№ 9 1444 р., липня 16, Буда. - Владислав ІІІ, бажаючи піднести добробут Львова та нормалізувати права і звичаї купців, які прибувають до міста, постановляє: 1) всі купці різних націй: греки, вірмени, сарацини, євреї, бусурмани та інші, що прибувають з товарами до Львова, можуть бути покликані лише у львівський міський суд; 2) купці повинні продавати заморські товари у Львові; 3) всі львів’яни, котрі підлягають міському праву, повинні зробити заповіти у присутності війта, двох лавників, священик
В ім'я Господа, амінь. Для вічної пам'яті справи. Ми, Владислав ІІІ, Божою ласкою (титулатура). Змістом даної [грамоти] повідомляємо всім, кому необхідно, як сучасникам, так і прийдешнім, хто це читатиме.
З любові до добра ми піднесли становище наших володінь, завжди наше спостережливе око до цього повертаємо, де вигоди і користі можуть нашими підданими збільшуватися. Отже, розумно обдумавши і узгодивши за порадами наших прелатів, магнатів, що наше місто Львів між іншими містами нашого Польського Королівства є і вважається щитом та муром від поган, щоб [воно] могло отримати поліпшення, схвалюємо закони і звичаї у його [міста] потребах і запобіжних заходах при максимальному [напливі] чужинецьких та місцевих купців, крамарів, продавців, які до нашого міста Львова [прибувають], тому обираємо досконалу постанову згідно з довготривалим звичаєм, що в цьому місті дотримується, щоб був більше ухвалений законами, і змістом даної [грамоти] дозволяємо використовувати і вживати на свою користь вічними часами, в щедрості королівської високості.Перше, що всі люди, як-от купці, крамарі, продавці або також греки, вірмени, сарацини, євреї, мусульмани та інші будь-якого походження, становища чи соціального статусу, хто б не були, християни чи погани, з нашого Польського Королівства чи зовнішніх королівств, земель, володінь, князівств та інших будь-яких країв, які до міста Львова з їхніми речами, товарами, чи без товарів, приїжджатимуть, щоб такі у львівському міському суді магдебурзького права у будь-яких справах, великих і малих, на вимогу будь-яких осіб, щоб присуджували, судили і оберігали та зберігали і від будь-яких оскаржень захищали, як даним нашим королівським дозволом даровано, що ті райці, будуть мати силу, можуть і матимуть повну можливість. Чужинецькі і місцеві купці до земського права хай не скеровуються, але, коли сперечаються між собою, у міському маґдебурзькому праві нехай відповідають, а не перед воєводами, каштелянами, старостами, урядовцями, бурграбіями чи їх заступниками нашого Польського Королівства і ніяких штрафів хай не платять у земських судах.
Друге, що італійські купці чи будь-які інші, погани або християни, з приморських країв, які з будь-якими товарами до Львова приїжджають, з цими товарами чи будь-якими речами поза львівський склад нехай не прагнуть і не наважуються [їхати], але все там повинні складати і продавати. І згадані для продажу та інші куплені товари у Львові, їх у Волощині нехай не наважуються [продавати], але переправивши через море, повинні там продавати, щоб шкоди ні жителям, ні купцям, ні складу міста Львова не спричинити чи будь-яким чином не завдати. Якщо проти нашої нинішньої заборони італійські чи будь-які інші купці, погани чи християни, з приморських країв, у Волощині ті товари чи будь-які речі продаватимуть, порушуючи наш даний королівський декрет, тоді присутнім львівським міщанам райцям даємо повну можливість із таких порушників і переступників цього королівського декрету штрафи згідно зі стягненим і оціненим товаром порушника чи порушників із помірністю прихильності брати і забирати. З тих штрафів половина [суми] на покращення міста і для користування їхньої громади нехай використають, а половину [суми], що залишиться, нам, а не старості чи будь-яким достойникам чи урядовцям, нехай видадуть для [сплати] наших грамот, доручень і квитів, яку [суму] комусь доручимо дати за нашими квитанціями або у них самих [заберемо] зі зберігання.
Третє, коли жителі чи міщани нашого міста Львова чи будь-які інші, що мають міське право, помирають і через невпорядковане і нерегулярне надання заповітів більша частина як спадкових, так і інших рухомих і нерухомих маєтків некорисно, ніби з вітром, пропадає. Через що і місто у немалій своїй частині пустіє і зі шкодою продовжує зменшуватися. Бажаючи тому шляху і іншим шкідливим втратам [міста] запобігти, регулюємо при складанні заповітів із застереженням і дотриманням, щоб будь-хто, який має львівське міське право, постановив би чи хотів би шляхом духівниці щось заповісти, нехай покличе до себе війта з двома лавниками, священика з громадським писарем, біля яких, як прийнято, складе умови чи розпорядження, і якщо заповіт так буде складено, за [таким] порядком нехай відбудеться, тоді такі [заповіти] як підозрілі скасовуємо, вирішуючи, що вони не мають жодної сили і міці.
І якщо хто-небудь якусь спадщину, будинки чи інше таке церкві чи духовній особі заповість, таку спадщину і нерухомі маєтки нехай продасть протягом року і вартість цього [майна] нехай перейде [в ті руки] згідно з волею того, хто заповідав, так, щоб та спадщина чи нерухомі маєтки до міського права вічно належали і знаходилися [в ньому]. Звідси висловивши таке застереження до прав, хочемо, щоб ті львівські міщани вічно використовували і на свою користь заживали, як справжні, законні і схвалені статті, для покращення їх [міщан] і міста статусу і кориснішого управління. Для засвідчення цієї грамоти наша печатка є підвішена.Діялось у Буді у четвер, напередодні [свята] Розділення апостолів, року Божого 1444. У присутності (список свідків). Дано через руки велебного Йоана Рея, намісника костелу Св. Михаїла на Краківському замку, тепер нашого хранителя печатки, щиро нам милого. За свідченням того велебного Йоана Рея, намісника костелу Св. Михаїла на Краківському замку.
Привілеї міста Львова (XIV-XVIII ст.) / Упоряд. М. Капраль. - Львів, 1998. - С. 90-94.