№ 17 1430 р., березня 4. - Єдлинський привілей
Владислав[98], Божою ласкою король Польщі, землі Краківської, Сандомирської, Сєрадзької, Ленчицької, Куявської, а так само Литви верховний і пануючий князь, Помор'я і Русі пан і дідич.
Оголошуємо оцим посланням усім загалом, кому про те знати належить, що розваживши уважно вірність статечну й прихильність, яку мешканці нашого Королівства Польського виявили нам у численних походах і війнах, які у власній та королівства обороні й для відсічі нападу неприятелів з ласки Божої ми провадили звитяжно й щасливо; та не менший послух і ревність, із якою повсюди й завжди виконували вони наші вимоги, ризикуючи при тому власним здоров'ям і маєтками; зважаючи на це і з уваги на інші заслуги, гідні нашої королівської ласки й щедрот, прагнучи особливо винагородити велично й по-королівському їхні зичливі та ґречні побажання, які вони висловили синам моїм, достойним княжатам Владиславові та Казимирові, з-поміж яких одному, на видану з нашого боку відозву, який їм для правління буде здаватися придатнішим, присягнуть після моєї загибелі (як то споряджений щодо цього лист посвідчує і стверджує), візьмуть собі за короля, пана і спадкоємця Королівства Польського, а так само країв Литви й Русі (які пресвітлий князь, його милість Олександр, себто Вітольд, великий князь литовський, брат наш наймиліший, як досі тримав, так і до кінця життя має тримати, і які після його смерті до нас і синів наших і Корони Польської законним і дідичним спадком повернутися повинні); а коли до літ зрілих доживе, короною королівською і берлом як законного і дідичного наступника обіцяли прикрасити: визнаємо, поновлюємо і підтверджуємо силою цього привілею всі права і свободи, які їм здавна, при коронації нашій і пізніше, за різних обставин і в різний час, надали або які інші королі й княжата, наші попередники та законні спадкоємці Королівства Польського, від найдавніших часів їм надали; але з такою умовою, що якби щось у згаданих привілеях звучало неясно й незрозуміло, то щоб якнайкраще вияснили і усунули сумніви, з яких зазвичай народжуються помилки і помилкові розуміння суті.А насамперед хочемо, аби всі доми Божі, себто церкви, зберегли повністю свої права, свободи та привілеї, межі й поділи давні, яких за святої пам'яті попередників наших, королів і княжат польських, уживали. Дозволяємо також усім зберегти й посідати посади як духовні, так і світські, в силу тих самих прав, звичаїв і привілеїв, які їм служили за найясніших попередників наших, Казимира, Людовика й інших королів і княжат, спадкоємців Королівства Польського. Отих же санів і посад, які б вони перестали посідати, не будемо уділяти жодному чужому чоловікові, але тільки шляхтичеві заслуженому, який тішиться доброю славою, мешканцеві тієї землі, в якій ота посада стане вакантною, тобто в землі Краківській - краківському, в Сандомирській - сандомирському, у Великопольщі - вели- кополянинові і так далі в інших землях Королівства Польського. Не будемо також згадані посади - як духовні, так і світські, надавати жодній особі майбутнім призначенням, себто так звані експектативи. Не буде нам вільно згаданих посад, як духовних, так і світських, обмежувати, зменшувати, ані скасовувати; оренд, чиншів і доходів, до них належних, без слушного розгляду набутих прав, ліквідовувати. Понад те, часом трапляється, що замки й фортеці, буває, утримують орендарі чужинського роду й походження, з великою для королівства та його провінцій небезпекою; тому жодному з княжат чужинських, ані їхніх земляків і жодному взагалі іноземцеві не будемо переказувати в управління, чи то на певний час, чи то назавжди, ані в будь-який інший спосіб відпускати замку, фортеці чи міста, призначати його старостою, орендарем і зверхником якої-небудь землі або дільниці нашого Королівства Польського.
Присягаємо при тому й запевняємо, що скільки б на поклик наш шляхта Королівства Польського для відсічі нападу неприятельського не виходила поза кордони нашого краю, ми виділятимемо їй відповідну нагороду за перебування в неволі чи інші шкоди. А відтак згадана шляхта зобов’язана буде стерегти кордони королівства від набігів і нападів неприятелів, боронити їх і всіляким способом прикривати, служачи у війську на власний кошт.
У разі ж, коли б ворог якийсь на наше королівство напав, а лицарям нашим довелося із ним стати на прю в межах того ж королівства, то отримають від нас нагороду за самий лиш полон; якщо ж війна вийшла б поза кордони країни, тоді й за понесені (боронь Боже) втрати і за страждання відповідну обіцяємо їм нагороду. Полонених же будь-яких, котрих би поза кордонами або в межах нашого королівства лицарі наші спіймали, самі у власних руках бажаємо утримувати, аби у нашому розпорядженні вони перебували. Понад те присягаємо, що коли б ми у разі, якби трапилася негайна потреба, мали намір піти проти неприятелів краю і нападників воєнних військовим походом, краянам нашим за кордони королівства вийти зі зброєю чи відступити наказали, то заплатимо їм по п’ять гривен за кожен спис; але якщо б упродовж двох років від надання такої виплати вони не виступили в похід, тоді згадані лицарі вільні будуть цілком від служби, попри взяту, як було сказано, платню. А коли б через два роки довелося нам виступити з ними у похід і вийти поза кордони королівства, тоді подібно вони будуть звільнені від виконання служби за взяті гроші.Присягаємо також за гідних синів наших, що коли з ласки Божої один із них, королем обраний, обійме берло держави, не дозволить він карбувати монету із будь-якого металу без поради і виразного дозволу прелатів і панів Королівства Польського; так само як і ми без їхньої поради і дозволу жодної монети не хотіли б карбувати, ані не карбували.
Окрім того, звільняємо назавжди всіх кметів у волостях наших від усіх оплат, податків, поборів, панщини, перевезень підводами званих, обтяжень і послуг розмаїтих, данини збіжжям, званої сеп, окрім двох грошів звичайної монети польської, яка перебуває в обігу в Польському Королівстві. Оті два гроші кожен кметь знатним громадянам [шляхтичам] муситиме виплатити щороку на св. Михайла до дня св. Миколая, з кожного лану осілого, хоча б і кілька на ньому сиділо, за винятком солтисів та їхніх слуг, яких від оплати отих двох грошів звільняємо, як також мірошників, корчмарів, загродників[99], які не мають ріллі, тобто повних ланів або половини лану. Якщо ж би хтось із згаданих мірошників, корчмарів чи власників дворів повний лан засівав, повинен буде так само сплачувати два гроші монети звичайної; якщо ж пів лану, тоді тільки один грош.
До цієї-бо оплати двох грошів вони самі колись добровільно зобов’язалися. А коли б таку оплату яке село спізнилося здійснити у визначений час, тоді збирач податків наш, якого для стягання подібних боргів ми призначимо, матиме право забрати із того села без повернення одну корову за несплачений податок. А якби після вилучення корови те ж саме чи інше село упродовж чотирнадцяти днів згаданих грошей не заплатило, тоді наш збирач податків забере у нього дві корови, так само без повернення. Згаданий тут збирач податків не матиме права нічого вимагати і відбирати за свою офіційну грамоту, викликом звану, а попри це повинен кметям письмово засвідчити внесену оплату.Що ж до міст давніх і нових, які за нашого панування постали, оголошуємо таке розпорядження: що той громадянин чи міщанин, який у місті разом із дружиною, дітьми й челяддю мешкає, а сам чи через свого загродника або орача на ріллі працює, не буде зобов’язаний до сплати податку від лану. Але якщо поза містом чи містечком мешкає, то повинен платити згаданий податок від лану, так, наче живе у селі, хоча б і стверджував, що верховній владі того міста підлягає або міщанські повинності виконує.
Понад те присягаємо, що ніколи в усьому Королівстві Польському не будемо встановлювати, ані в жоден інший якийсь спосіб запроваджувати своїх королівських суддів [justitiarii[100]]. Присягаємо, всі описи й умови, які містяться в привілеях від найясніших попередників наших, Казимира і Людовика, а так само всіх інших королів і княжат, законних спадкоємців Королівства Польського, уділених церквам, громадянам і міщанам, а особливо ті, що мають за мету нашу Королівства Польського і мешканців його користь і благо, аби лиш у фальшуванні не були запідозрені, тривало й незмінно на вічні часи зберегти.
Присягаємо також, що не будемо обтяжувати постоєм, заїздами чи будь-якими іншими послугами міст, сіл, маєтків, дворів і фільварків, які належать церквам, шляхті та громадянам нашого королівства. А якби принагідно, з потреби й конечності, випало нам зупинитися у маєтках, місті, замку чи дворі якому церковному чи шляхетському, тоді не накажемо, ані не дозволимо жодної речі відібрати силою та сваволею, але за власні гроші придбаємо, що нам буде потрібно.
Нарешті присягаємо найурочистіше, що жодного осілого громадянина [осілого шляхтича] за вину його чи вчинений злочин не будемо тримати у в’язниці, ані ув’язнювати й карати не дозволимо, доки вона не буде у суді чи доказами доведена, і нам чи старості нашому через суддю тієї землі, в якій той громадянин мешкає, не буде виданий - за винятком такого, який би схоплений був на крадіжці або якому іншому явному злочині, як-от підпал, умисне убивство, викрадення дівчат чи жінок, пограбування і спустошення волості; також таких, які за себе не схотіли б дати належної застави, відповідно до міри проступку чи вини. Нікому також маєтку ані оренди не відбиратимемо, хіба що законним шляхом належними суддями чи панами нашими як винуватець буде нам вказаний. І все ж, присягаємо, що кожному громадянинові, який вимагає і просить про розмежування між нашими і його маєтностями, негайно виконаємо цю вимогу.
[...] Присягаємо понад те, що всі землі нашого Королівства Польського, не виключаючи землі руської із застереженням щодо данини вівсом, яку нам до кінця днів наших сама лиш Русь платити зобов’язана, зрівняємо у правах і під одні піддамо закони, спільні для всіх земель; оскільки цим посланням зрівнюємо їх, об’єднуємо. І все ж, зважаючи на те, що громадяни і мешканці нашого королівства, попри свою до нашої велично сті прихильність, ушкодили деякі надані нами і нашими попередниками привілеї; ми згадані привілеї, як наші, так і попередників наших, королів і княжат законних і дійсних спадкоємців Королівства Польського, цим посланням повертаємо до давнього стану, відновлюємо, підтверджуємо, освячуємо, засвідчуючи, що мають вони тривати у своїй цілковитій силі.
Понад те, якщо хтось із громадян країни або інших мешканців Королівства Польського під час триваючої в суді суперечки захоче примиритися у будь-якій справі, звільняємо їх від грошових стягнень, які належать нам, суддям чи підсудкам, воєводам і каштелянам. І все ж, присягаємо, що для стягування судових коштів із шляхти, визначених для нас судом, нікого призначати не будемо, окрім наших старост і управителів, а стягнуте використаємо згідно із власною волею.
Усі ж бо громадяни землі Куявської та Добжинської, до данини вівсом, яку вони звикли нам сплачувати, тільки до десяти років будуть мати цей обов’язок; коли цей термін минеться, вони мають бути звільнені від нього.
Писарі земські, посаджені на посади писарські, самі завжди особисто, а не через заступників чи писарчуків в управах своїх і в судах засідати повинні; але, де б це було можливо, вільно їм використати заступників, яких, проте, спершу панам і суддям тих земель, у яких вони урядують, повинні представити. А ті повинні тішитися доброю славою, щоб їх панове і судді до такої діяльності визнали придатними. В іншому разі посади згаданих писарів іншим людям, здібнішим і ретельнішим, призначатимемо. Окрім поважних якихось обставин, жодна дрібна причина не зможе виправдати відсутності писаря в суді.
Цього усього свідченням печатка величності нашої на цьому посланні підвішена. Дано в Єдльні, в суботу перед неділею першою посту, року Господнього тисячу чотириста тридцятого. У присутності превелебних у Христі отців вельможних і шляхетних, Войцеха, святої церкви ґнєзненської архиєпископа і при- маса, Збіґнєва краківського, Яна влоцлавського, Станіслава Познанського, Яна холмського.
Wiek V-XV w źrodłach: Wybor tekstow źrodłowych z propozycjami metodycznymi dla nauczycieli historii, studentow i uczniow / Oprać. M. Sobahska-Bondaruk, S. B. Lenard. - Warszawa, 1999. - S. 188-192.