Держава вандалів.

Офіційного визнання держава вандалів набула за мирними договорами із Західною Римською імперією (442 р.) та Візантією (474 р.).

У 482 р. у Вандальській державі знову починається переслідування католицького духовенства. 484 р. королем Хунеріх призначив проведення спільного собору аріанських і католицьких єпископів держави, на якому планував висунути всім католикам країни вимоги перейти в аріанство. Собор, у якому взяло участь 460 католицьких єпископів, завершився невдачею. Провину за неї поклали на католицьку церкву. Проголошений Хунеріхом едикт вимагав переходу всіх католиків до аріанства не пізніше 1 червня 484 р. При цьому король та його радники посилалися на Кодекс Феодосія проти єретиків і особливо на закон 411 р. проти донатистів. Тепер ці постанови дослівно застосовувалися до католиків, причому використовувалися висловлювання проти циркумцелліонів¹.

Водночас ситуація усередині держави вандалів також залишала бажати кращого. Панування прибульців (вандалів і аланів), які оголосили себе власниками майже усіх землеволодінь завойованих територій, зустріло наростання внутрішньополітичної боротьби. До цього додалися релігійні непорозуміння між аріанами та католиками, руйнування католицьких церков, спорудження язичницьких храмів та аріанських церков^{[865] [866]. Після смерті короля Тразімунда у 523 р. до владиприйшовХільдерік,якийбувкатоликомтапритримувався провізантійських поглядів. Загострення внутрішньої боротьби усередині держави співпало з посиленням Візантійської імперії за правління Юстиніана, який мріяв про відновлення колишньої величі та кордонів Римської імперії. Однак його дії викликали опір серед вандалів. Скориставшись цим, у 531 р. владу захопив Гелімер. Провізантійська партія звернулася за допомогою до Константинополя. На офіційне звертання імператора король вандалів відповів новими репресіями.}

Візантія припинила військові дії проти Сасанідів. З Сирії відкликали найавторитетнішого полководця Велісарія, який у вересні 533 р. Велісарій висадився у Африці і захопив Карфаген завдяки підтримці його мешканців. Місцеві мавританські племена перейшли на бік візантійців після здобуття столиці. В грудні 534 р. були розпорошені залишки вандальського війська. і останній правитель королівства вандалів здався Велісарію.

Аріанське духовенство нерідко виконувало поліцейські функції у Вандальському королівстві, виступаючи прихильником сильної королівської влади. Особливо це було помітно у Карфагені та землях, які заселелялися вандалами та аланами (sortes Vandalorum). Однак місіонерська діяльність аріан викликала опір як романізованої знаті, так і мавританського населення. Попри дії влади ортодоксальній церкві вдалося зберегти доволі міцні позиції завдяки кращій порівняно з аріанами організації та тісним зовнішнім зв’язкам з єдиновірцями за кордоном¹.