СПАДЩИНА КЕЛЬТІВ

Як самостійна військово-політична сила, давні кельти континентальної Європи завершили свій історич­ний шлях на рубежі нашої ери, а їхні нащадки згодом розчинилися в населенні римських провінцій та в ма­сиві європейського Барбарікуму.

Так, дакійське населення Верхнього Потисся, яке за­мінило собою попереднє кельтське, запозичило не тіль­ки елементи місцевого озброєння, але й традиції кельт­ського зброярства та військового мистецтва. У війнах з римлянами імператора Траяна на початку II ст. даки, а також їхні союзники з різних варварських племен (припускають, що серед них були й слов’яни), широко використовували бойові труби-карникси кельтського типу. Вони зображені серед здобутої римлянами вар­варської зброї на рельєфах Колони Траяна, встановленої у Римі на честь імператорського тріумфу в 113 р. Пізніше, в 175 р., зображення трофейного карникса з’являється й на монетах імператора Марка Аврелія, викарбуваних на честь його перемог над сарматами — кочовими іра- номовними племенами, які в II—III ст. н. е. були провід­ною військовою силою від Дунаю до Приазов’я¹.

У Криму до самого занепаду Боспорського царства, яке загинуло під ударами гуннів наприкінці IV ст., оваль­ний щит-тюреос був основним і, по суті, єдиним типом захисного озброєння піхотинців. До його конструк­ції були внесені деякі вдосконалення, зокрема зникло дерев’яне ребро, а на місці «ячмінного зерна» з’явився великий металевий умбон круглої форми. Але це був саме той щит, який свого часу винайшли давні кельти. На кримських теренах трапляються також ювелірні ви­роби і бронзові посудини перших століть нашої ери, виготовлені майстрами з західних провінцій Римської імперії під впливом традицій кельтського мистецтва^[13].

Брошка, виконана в латенському стилі Пантикапей.

І ст. н. е.

Британський музей, Лондон

'Нефедкин А.

Под знаменем дракона. Военное дело сарматов во II в. до н. э. — V в. н. э.

СПб., M., 2004,

С. 46, 143.

‘ Treister М.

The Celts in the north Pontic area: a reassessment

Antiquity, 1993, Vol. 67, No. 257,

P. 798—800.

²Щукин M.

Готский путь (готы, Рим и Черняховская культура).

СПб., 2005, С. 165.

Кельтські традиції яскраво проявлять себе на обши- рах майже всієї Правобережної України в період існу­вання черняхівської археологічної культури в III—IV ст. Дослідники цієї культури стикаються з явищем так зва­ного «кельтського ренесансу», яке проявилося насам­перед у керамічному виробництві. Сірий, виготовлений на гончарному крузі черняхівський посуд не продовжує традиції місцевих культур. Технології його виготовлен­ня були занесені з римських провінцій, при цьому ціла низка типів черняхівських посудин «на диво нагадує кельтську, сіру лощену, кераміку»^[14]. Кельтське походжен­ня має також конструкція черняхівських горнів для ви­палення посуду з центральною стінкою в топці. Сліди «кельтського ренесансу» простежуються у поховаль­ному обряді черняхівської культури, де відроджується звичай тілопокладення, характерний для «класичної» латенської культури Західної та Центральної Європи, прикрасах, а також у військовій сфері. Ось, що пише на цю тему один з провідних дослідників черняхівських старожитностей:

^z^ «У Піст, на зміну короткому римському мечу приходить важкий довгий рубля-^y чий меч — зброя, поширена за 200 років до цього в середовищі кельтів. У цей же час зникають умбони з шипом, призначені для легкого щита, й з’являються сфе­ричні умбони на важких щитах. Наконечники списів у пізньоримський час теж

\ більше нагадують списи латена, ніж легкі наконечники ранньоримського часу»^[15].

³Щукин М.

Черняховская культура и явление кельтского ренессанса Краткие сообщения института археологии, 1973, Вып. 133, С. 21.

⁴PyduH T

Антропологічний склад населення могильника черняхівської культури Чернелів-Руський Археологічні відкриття в Україні 2002—2003 рр„ Bun. 6, K., 2004, С. 394.

Зображення карникса серед трофеїв дакійської кампанії імператора Траяна Рельєф Колони Траяна, Рим.

Варто зауважити, що в цей час явища «кельтського ренесансу» простежуються по всій Європі. Зокрема в римській Галлії з середини III ст., після двохсотліт­нього періоду забуття, гончарі починають копіювати форми та способи орнаментації кельтського посуду, латенські традиції яскраво проявляються в декоративно- прикладному мистецтві, в кілька разів збільшується кількість кельтських імен, відбувається відродження давніх кельтських релігійних культів тощо. Аналогічні тенденції спостерігаються у Британії, особливо після виходу звідти римських військ на початку V ст. Отже, й черняхівський «кельтський ренесанс» слід розглядати в загальноєвропейському контексті.

Можливо, про кельтські традиції на території України не варто було б говорити, якби вони суттєвим чином не вплинули на формування культури давніх слов’ян. Не вдаючись до складної й дискусійної про­блеми слов’янського етногенезу, зазначимо, що всі ар­хеологічні культури останніх століть до нашої ери, се­ред носіїв яких вбачають давніх слов’ян (мілоградська, поморська, зарубинецька та пшеворська), так чи інак­ше були пов’язані з впливом культури кельтів. У скла­ді зарубинецької культури, пізній етап якої достовірно пов’язаний з ранньосередньовічними слов'янськими пам’ятками, контакти слов’ян і кельтів були безпосеред­німи і, як свідчать останні дослідження, набагато глиб­шими, ніж це здавалося раніше.

^lSchachmatov А.

Zu den dltesten slavisch- keltischen Beziehungen Archivfur slavische Philologie, 1912, Bd.

S. 86—93.

Коли відомий російський лінгвіст академік О. Шахматов у 1912 році вперше заявив про можливі кельтські запозичення в слов’янських мовах¹, колеги мало не висміювали його. Знадобилося більше півстоліття,

Монета «галльського імператора» Постума 260—268 рр.

перше ніж дослідники знову звернули увагу на разючі кельто-слов'янські паралелі, виявлені О. Шахматовим¹. З’ясувалося, що значна частина слов’янської лексики дійсно може бути пов’язана саме з кельтськими мовами. Це стосується таких слів як «брага», «мотика», «коб», «кошуля», «кліть», «яма» і навіть... «сало»! Такі, здавалося б, звичні слов’янські слова, як «кінь» та «корова», ймовір­но, теж походять від кельтських kankos, «кінь» та carvos, «олень»². Вони можуть відображати торгівельні контакти між кельтами та слов’янами, адже в обох народів найпо­ширенішим розрахунковим засобом була саме худоба.

Кельтизми не рідкість і серед слов’янських військо­вих та політичних термінів. Це, зокрема, стосується слів «бояри» (давньоірландське Ьоаіге, «вільний влас­ник стад»), «влада» (валлійське gwlad, давньоірланд­ське flaithj, «броня» (давньоірландське Ьгиіппе), «щит» (давньоірландське sciath). Особливої уваги варте слово «слуга», яке пов’язують із кельтським slougos, «воїн, слу­га який несе військову службу». Воно зберегло навіть кельтське звучання, як, наприклад, у назві галльського племені Catuslugi, буквально «слуги битви». Характерно, що в Україні ще за часів середньовіччя термін «слу­ги» означав насамперед шляхетне військове служіння (були навіть особливі соціальні категорії — князі-слуги та бояри-слуги). Є підстави говорити про успадкуван­ня слов’янами деяких кельтських військових традицій або про існування одних і тих самих традицій в обох народів. На це може вказувати повідомлення Прокопія Кессарійського про слов'янське озброєння й тактику:

«Виступаючи в битву, йдуть здебільшого на ворогів піші, маючи в руках не­великі щити й піки, а нагрудників не одягають.

‘Мартынов В.

Язык в пространстве и времени. К проблеме глоттогенеза славян

M., 1983,

С. 35—46.

²Трубачев О.

Этногенез и культура древнейших славян. Лингвистические исследования

M., 1991,

С. 43.

Більше ніж імовірно, що з оголеним торсом слов’яни йшли в битву не від якоїсь особливої бідності, а сліду­ючи давній традиції скидати захисну зброю та одяг, аби продемонструвати презирство до ворога. На завершен­ня зазначимо, що слов’яни вперше з’являються на сто­рінках писемних джерел саме під кельто-іллірійською назвою — венеди. Цей етнонім настільки міцно закрі­пився за ними, що німці ще в епоху середньовіччя на­зивали венедами західних слов'ян, а для фіннів росіяни й досі Venaja. Доведено, що ця назва не була слов’янською. Вона була поширена насамперед у кельтському та іллі­рійському середовищі (наприклад, кельтське плем’я Veneti на узбережжі Атлантики, окремий зниклий етнос

«Кельтський ренесанс» (за М. Щукіним):

I —латенський час;

II — ранньоримський час;

III — пізньоримський час.

з такою ж назвою на півночі Італії або кельтське поселен­ня Vindobona, сучасний Відень) і пов’язана з кельтським Vindo-, «білий». Нещодавно було висловлене припущен­ня, за яким слов’яни могли перейняти етнонім «венеди» у II ст. до н. е. під час балканських походів бастарнів¹.

Підкреслимо, що сказане аж ніяк не принижує гіднос­ті слов’ян, адже жоден народ у Європі, давній або сучас­ний, не формувався в ізоляції. Зрештою, без грецьких, італійських, скіфо-іранських та інших впливів не існува­ло б і самих давніх кельтів. Наявність кельтської спад­щини у слов’янській культурі означає тільки те, що давні слов’яни, предки багатьох сучасних народів Східної та Центральної Європи, не стояли осторонь загальноєв­ропейських етнокультурних процесів і не були відста­лими дикунами, якими їх іноді намагалися зобразити.

'Пачкова С.

Зарубинецкая культура и латенизированнше культуры Европы

K., 2006,

С. 224.

id="Picutre 131" class="lazyload" data-src="/files/uch_group74/uch_pgroup253/uch_uch7167/image/image131.jpg">

Античні джерела про кельтів на території України

ΓAΛA7½∕ — Декрет Протогена повідомляє про загрозу Ольвії з боку галатів на рубежі III—II ст. до н. е.

Britolagai — Кельтське плем’я бритолагів (бритогалів) на правому березі дунайської дельти.

Karrodounon — Кельтомовний топонім у Верхньому Подністров’ї на карті Клавдія Птолемея.

Bιτoιτoς — Загін найманців-галатів на чолі з Бітоїтом у Пантикапеї. 63 р. до н.е.

Аатенська культура Закарпаття

1. Близько 40 поселень, скарбів та могильників. Основні поселення: Берегове, Виноградове (цегельня, Чорна гора), Галіш- Аовачка, Лалове, Мукачеве, Новоклинове, Ужгород та ін.

Скарби: Мала Бігань, Клячанове та ін.

Подністров’я

2. Бережанка. Скарб: дві шийні гривни, браслет з шишечками та інші прикраси, IV-IlIcm. до н.е.

3. Бовшів. Гончарна майстерня: житло, господарська яма, латенський посуд. Рубіж II—1ст. до н.е.

4. Галич. Випадкова знахідка: середньолатенська фібула.

5. Колоколін. Поховання Icm. н.е.: пізньолатенська фібула, бронзовий поясний набір, уламки срібного казанка.

6. Степанівка. Середньолатенська фібула, два скляні браслети.

7. Липовці. Рубчасті браслети, срібна монета Філіпа II, IV-IIIcm. до н.е.

8. Лукашівка. Поселення поєнешті-лукашівської культури: бронзова статуетка божества.

Північно-Західне Причорномор’я

9. Біленьке. Шолом типу Монтефортіно.

10. Весела Долина. Шолом типу Монтефортіно.

11. Map^riBκa. Поховання: шолом типу Монтефортіно, наконечник списа, ранньолатенські та пізньоскіфські деталі кінського спорядження, латенська бронзова посудина (сітула), II cm. до н.е.

12. Ольвія. Форми для відливки бронзових браслетів

з шишечками та рубчиками, браслети з рубчиками, фібули.

13. Верхня Тарасівна. Поховання: латенський меч у піхвах, уламок фібули.

14. Tipa. Рельєф воїна з овальним щитом.

15. Токмак. Шолом типу Монтефортіно.

Середнє Подніпров’я та лісова зона

16. Велемичі. Поховання зарубинецької культури: уламки латенської посудини.

17. Вороніне. Поховання зарубинецької культури: середньолатенська фібула.

18. Горошков. Городище мілоградської культури: браслети з рубчиками, наконечник дротика, фрагмент ранньолатенської фібули.

19. Залісся. Кремаційне поховання: керамічна посудина та ранньолатенська фібула.

20. Мохове. Городище мілоградської культури:

форма для відливки браслетів з рубчиками, IV—III cm. до н.е.

21. Пастирське. Статуетка вепра, підвіски у вигляді коліс.

22. Пекарі. Бронзова маска, хвиляста шийна гривня, підвіски з фігурками птахів, фрагменти браслетів, IV—III cm. до н.е.

23. Пирогово. Поховання зарубинецької культури: середньолатенська фібула.

24. Суботів. Поховання зарубинецької культури: латенська гончарна посудина (сітула).

25. Чаплин. Городище мілоградської культури: форма для відливки браслетів з рубчиками.

Крим та Приазов’я

26. Ахтанизівський лиман. Надгробок варвара-найманця

з овальним щитом. Бл. Ill cm. до н.е.

^t27. Бойко-Понура. Пізньолатенський шолом, Icm. до н.е.

^t2S. Мірмекій. Статуетка воїна з овальним щитом.

29. Неаполь Скіфський. Пізньолатенський меч, середньолатенські фібули.

30. Німфей. Зображення єгипетської галери «Ісіс» з овальними щитами на борту.

31. Новопрохорівка. Шолом типу Монтефортіно.

32. Новочеркаськ. Шолом типу Монтефортіно.

33. Пантикапей. Статуетки воїнів з овальними щитами, III—II cm. до н.е., середньолатенські фібули та інші прикраси

34. Сергієвська. Шолом типу Монтефортіно.