НЕВЛОВИМА «КАМ’ЯНА ФОРТЕЦЯ»
Матеріали зарубинецької культури чудово
узгоджуються зі згадкою Тіта Лівія про спорідненість бастарнів зі скордисками й з інформацією грецького географа Страбона, який розрізняв дві групи бастарнів у глибині східноєвропейської території.
З однією групою, очевидно, були пов’язані носії поєнешті-лукашівської культури, а з іншою — зарубинецької. Саме населення басейну Дністра та Дніпра, де місцеві культурні традиції скіфських часів упродовж III—II ст. до н. е. змішувалися з кельтськими та германськими, і могло отримати назву кельтоскіфів.Ми ніколи не дізнаємося, скільки вихідців з кельтських земель та їхніх нащадків жило на території України. Однак сліди їхнього перебування ми можемо виявити у топонімах. Фіксувати кельтомовні назви населених пунктів на території Правобережної України почали вже античні географи, зокрема Клавдій Птолемей. Описуючи Європейську Сарматію, він згадує міста Karrodounon, Maitonion, Klepidaua, Ouibantauarion, Erakton, назви яких можуть виводитися з кельтських мов. Щоправда, серед них тільки назва Карродун є безумовно кельтською — вона походить від кельтського karr-, «камінь» (за іншою версією — «колісниця») та dun-, «фортеця, укріплене місто»1. Саме назви з основою dun- є най- типовішими для кельтської Європи, вони трапляються скрізь, де зафіксоване перебування кельтів.
Місцезнаходження Карродуна досі точно не встановлено, хоча сумніватися в його існуванні немає підстав. Клавдій Птолемей писав свій твір з практичною метою і користувався найнадійнішими джерелами — даними римських військових та торгівців, які часто відвідували
Клавдій Птолемей
Давньогрецький географ, математик, астроном та астролог в уявленні середньовічного художника. Гравюра XVI ст.
lSims-WilliaTns P
Ancient Celtic place-names in Europe and Asia Minor
Oxford, Boston, 2006,
P.
194—195.1Claudius Ptolemaios, ПІ, 5, 15
2Бандрівський Й., Йосипишин Я.
Кельти на заході України
Україна в минулому 1997, Вин. 9,
С. 13.
3Див., напр.: Стрижак О.
Кельти й Україна
Україна. Наука і культура, Щорічник, 1989, Bun. 23.,
С. 266—277.
4Sims- Williams Р.
Ancient Celtic place-names in Europe and Asia Minor
Oxford, Boston, 2006,
P. 38—140.
Карта Європейської Сарматії Клавдія Птолемея
Інститут рукопису НБУ їм. Вернадського, Київ.
землі північних варварів. Сам він розміщував Карродун десь вище Tipaca (Дністра) й поблизу Дакії (сучасної Румунії)1, навіть давав точні географічні координати: довгота — 49° ЗО’, широта — 48° 40’. Згідно з найновішими даними, які враховують наявну в системі птолемеє- вих координат похибку, Карродун мав би розміщуватися десь у районі м. Заліщики Тернопільської області. Хоча існують і альтернативні варіанти. Зокрема, Карродун шукають у трикутнику Самбір—Рудки—Мостиська2, а також, виходячи з самої назви, ототожнюють з м. Кам’янець-Подільський.
Сучасні лінгвісти вважають, що присутність кельтиз- мів в українській топонімії є значно ширшою3. Проте, на жаль, їхні дані неможливо зіставити з інформацією античних джерел, адже греко-римські автори були погано ознайомлені з територією Правобережної України, тож у їхніх творах міститься загалом дуже невелика кількість назв місцевостей з цих теренів. Однак ми знаємо, що кельти в Європі залишили назви з типовими основами, такими як dun- «укріпленне місто, притулок», dur- «фортеця з воротами, майдан», briga- «фортеця на пагорбі», -magos «поле», -briva «міст», -nemetum «священне місце», -ritu «брід», teut-∕tout- «народ, плем’я» тощо4. Загальна кількість таких типових кельтських основ приблизно з півсотні, тому, якщо ми порівняємо з ними гіпотетично кельтські назви місцевостей України, то отримаємо щонайменше кілька десятків надійних слідів перебування на українських теренах кельтомовного населення.
У басейні Дніпра та Дністра є кілька невеликих річок з назвами Дуброва або Дібрівка, що, на думку лінгвістів, не мають нічого спільного зі слов’янським словом «дуб», а походять від кельтського dubra- «вода», поширеного у назвах річок на землях, свого часу заселених давніми кельтами (наприклад, річки Дубра й Таубер у Західній Європі)1. З кельтського tauo- (tauso- «тихий, спокійний») виводять назви річок Отавін і Тня (Тиня), які є притоками р.
Случ у басейні Горині2. Серед інших водних об’єктів, назви яких мають надійно встановлене кельтське коріння, можна згадати річки Радоробель (пов’язане із валлійським rhaedrawl, «порожиста» — річка дійсно має рідкісний для цієї місцевості кам’янистий поріг) та Мика або Мука (від кельт, тисе-, «дикий кабан»; ще в XIX ст. другою назвою річки була Свинолушка) на Житомирщині. З кельтським con-dat-e, «злиття, притока», пов’язана давня назва озера Конча під Києвом. Ще в середньовіччі воно носило назву Конта й було не озером, а рукавом Дніпра. Аналогічні назви відомі у Давній Галлії (Condatomagus та численні Condate), а також в альпійському регіоні (наприклад, оз. Конта у Словенії). Більше двох десятків назв річок (а також кілька населених пунтків) в Україні походить від кельтської основи -ialum∕-ialon «просіка, розчищена ділянка в лісі», наприклад, Яланка, Яланець, Мокрі Яли тощо3. Здебільшого це річки, розташовані в лісистій місцевості на заході України.Досить широко представлені кельтизми у назвах гір, адже саме на вершечках гір давні кельти найчастіше влаштовували святилища. Зокрема, безальтер- нативним є кельтське походження назви г. Камула у масиві Гологори Подільської височини (походить від однойменного кельтського бога війни або пов’язане з валлійським cwmwl, «хмара»; звідти ж назви міст Camulodunum (Кольчестер) та Camulossesa у Британії, а також галльські імена Camulorix, Camulogenus, Camulus, Camulatia тощо). Від кельт, gorgan, «видовжена гора», походить назва гір Горгани у Східних Карпатах — аналогічні назви широко представлені в Західній Європі, зокрема в Галлії — Gergovia, Gorgobina тощо. Поширена кельтська основа divo- або devo-, «божество», добре відома за численними Дівочими горами на території України4. Прикметно, що під Києвом у с. Трипілля на Дівич-горі було розкопано невеликий могильник зарубинецької культури, а також ранньослов’янський жертовник.
Підвіски у вигляді коліс
с.
Пастерське. Черкаська обл.'Гідронімія України у її міжмовних та міждіалектних зв’язках K., 1981,
С. 44.
2Falileyev А.
Alt-celtischer Sprachschatz: Ukrainian Contribution Parallels between Celtic and Slavic: Proceedings of the first international colloquium of Societas Celto-Slavica held at the University of Ulster, Coleraine 19—21 June 2005. Studia Celto-Slavica 1., Coleraine, 2005, P. 71—74.
Тищенко K.
Мовні контакти: свідки формування українців K., 2006,
С. 197, 199-200, 203.
4Там само.
С. 201—205, 220, 226.
Статуетка дикого кабана
с. Пастерське, Черкаська обл.
1 Тищенко К.
Мовні контакти: свідки формування українців
K., 2006,
С. 188, 193—194.
Кельтський воїн, озброєний довгим мечем
З поширеними кельтським основами teut-∕tout- «народ, плем’я» та treb- «оселя, садиба» можуть бути пов’язані численні назви українських населених пунктів на Тет- та T(e)pe6∙1. Дискусійною ще з XIX ст. є назва етнографічної області в Україні та Польщі Галичина, міста Галич, а також численних сіл з назвами типу Галіки, Галатівка тощо. Ці назви пов’язують або з етнонімом кельтів (галлів) або зі слов’янським словом, що означає «відкритий простір». Проте на користь кельтської гіпотези свідчить той факт, що на території Закарпаття назва г. Галіш збігається з розміщенням найбільшого в цій місцевості кельтського поселення.
Загалом усі наведенні свідчення, якархеологічні, так і лінгвістичні, показують, що територія Подністров’я, Подніпров’я та Північно-Західного Причорномор’я упродовж останніх століть до нашої ери була ареною інтенсивних контактів між кельтами та місцевим населенням. На цих землях відбувалося осідання кельтських груп, які асимілювалися в місцевому середовищі, але привносили нові культурні, виробничі та військові традиції.