Звістки І. Єрлича про сваволю і терор над українським населенням коронного стражника шляхтича С. Лаща (1646 р.)

Іоахім Єрлич, український шляхтич, був автором хроніки, що охоплює 1620—1672 рр. Єрлич належав до тієї української шляхти, яка під час визвольної війни українського народу перебувала на боці польської шляхти.

17 жовтня (1646 року) було вигнано (з Макарова) її милість пані стражникову' коронну Самійла Лаща жону за нестерпні збитки, кривди і шкоди, які (він чинив) не боячись пана бога, незважаючи на загальнолюдські права, не соромлячись поважних людей. Він чинив наїзди на маєтки і мешкання почесних шляхтичів, творив насильства, вбивав, калічив, деяким відрізував вуха і носи, силоміць забирав панянок і вдовиць та віддавав їх за своїх головорізів, які при ньому перебували для розбою і грабунків. Негідників волохів, татар, розбійників і злодіїв — порядної людини і не питай — по кілька сот чоловік завжди перебували у нього під боком. Вони було поширили своє грабіжництво на весь головний шлях аж до самого Києва і вже не їздили для грабування та розбійництва на інші дороги. Одних тільки баницій¹ він мав на собі 236, а інфамій^{[3] [4] за різні злочини 37. При всіх своїх вчинках і величезних злодіяннях він мав могутнього оборонця в розбишацтві і наїздах в особі його мосці пана краків­ського гетьмана Конєцпольського, який час від часу надавав йому різні військові пільги, що цій безчесній і безбожній людині дозво­ляло мати за ніщо князів, панів, воєвод, а меншу шляхту він убивав, наїжджав, грабував, чинив насильства над жінками, панянками і дівчатами, і це все йому сходило з рук. Коли ж хто робив спробу вдатися до права, тоді він вимушений був зректися дружини і дому та й тікати світ за очі. Якось він мав велику сутичку з князями Вишневенькими, Корецькими і київським воєводою Тишкевичем, чинив на них наїзди, плюндрував, грабував, руйнував їх маєтки протягом багатьох років. Тільки тоді, коли гетьмана не стало, за декретом трибунальським, — бо вже пільги для нього минулися, — його мосць пан воєвода зо всім поспільством обивателями воєвод­ства Києвського, яких могло бути до 12 тисяч, наїхавши на Макарів, застав там лише дружину Лаща з дітьми, яка до ніг падала і мило­сердя просила, дарувавши їм життя і нічого не взявши, вигнав з Макарова. Сам він, передбачаючи це, за кілька днів від жінки втік. Від нього було віднято Канівське і Звенигородське староства, також і стражництво, а маєтки його, згідно з трибунальським декретом, було віддано пану Харлинському.}

I. Jerliec. Latopisiec ablo Kroniczka. Варшава, 1853. Т. І. С. 49—50. Переклад з польської мови.

5.