Зміцнення партійної диктатури.
В другій половині 1920 р. керівники РКП(б) почали говорити про важливість “робітничої демократії” у внутріпартійному житті. Один з українських лідерів опозиційної течії “демократичного централізму” Рафаїл (Р.Фарбман) на X з’їзді схвалив цей курс, який забезпечував подолання призначенства та бюрократизму.
Однак ухвалені з’їздом рішення розчарували поборників демократизації. “Ми — не дискусійний клуб”, — заявив В.Ленін і домігся прийняття резолюції про заборону фракцій та угруповань. Заборона інакомислення завершувала процес перетворення РКП(б) з політичної партії на інструмент влади.Подолання опозиції у власних лавах більшовики розглядали як передумову для розгортання кампанії по зміцненню партійної диктатури. Тимчасова (в чому вони були переконані) невдача з побудовою незалежної від “ринкової стихії” системи централізованого управління народним господарством змушувала їх посилювати контроль за суспільно- політичним життям. Терористичні засоби впливу на суспільство, які в роки громадянської війни розглядалися як “надзвичайні”, в нових умовах вимагалося зробити рутинними, ординарними. У листі до Л.Каменєва від 3 березня 1922 р. Ленін писав: “Величезна помилка думати, що неп поклав край теророві. Ми ще повернемося до терору і до терору економічного.
А тим часом у лютому 1922 р. оболонка “над- звичайщини” була знята з ВЧК та її місцевих органів. Вони були підпорядковані наркомату внутрішніх справ і перейменовані на Державне політичне управління (ДПУ). У відповідній постанові ЦК КП(б)У давалася директива рішуче боротися з демобілізаційними настроями по відношенню до ЧК як в партійних організаціях, так і серед працівників ЧК. Повноваження і права цих органів залишалися у неурізаному вигляді, а матеріальні засоби в їх розпорядженні збільшувалися.
Вимушений відхід В.Леніна від політичної діяльності поставив руба питання про його наступника.
У партійному керівництві розгорнулася боротьба за владу. Щоб перетнути дорогу Л.Троць- кому, який користувався у партійних колах найбільшим після Леніна авторитетом, у політбюро ЦК РКП(б) утворилася^ “трійка” в складі Г.Зінов’єва, Л.Каменєва і И. Сталіна. Найбільш непомітний член цієї “трійки” Сталін зумів, користуючись повноваженнями генсека, опанувати контроль над партійним апаратом.Особливою “турботою” Сталін оточував периферійні гілки партійного апарату, зокрема в Україні. Заслуговує на увагу такий уривок зі звіту секретаря ЦК КП(б)У Д. Лебедя за рік роботи оргбюро ЦК (з квітня 1922 по квітень 1923 р.): “З деякого часу, приблизно з травня — червня (1922 р. — Авт.), ЦК РКП поставив собі завдання керувати організаційно-партійною роботою в усіх організаціях, навіть там, де існують національно-обласні комітети Це цілком зрозуміле і припустиме з точки зору принципів нашого будівництва завдання, і абсолютно необхідне в політичному відношенні, тому що політичне керівництво повинно бути максимально централізоване ”.
Централізація керівництва відбувалася по лінії цілковитого підпорядкування державних ланок відповідним партійним ланкам. У воєнний час режим комісарської диктатури мав у собі ознаки “надзвичайщини ”, співіснуючи з наділеними достатніми повноваженнями державними структурами (які, однак, очолювалися тими ж комісарами). Партійні функціонери залишали тоді повсякденну оперативну роботу державному апарату. Становище почало змінюватися ще при Леніні, але процес узурпації владних повноважень функціонерами партійних комітетів посилився після того, як він захворів.
При Леніні структура влади в Україні ще залишалася традиційною. На чолі номенклатури стояв голова уряду. Перший секретар ЦК КП(б)У залишався другорядною політичною фігурою. Будучи впливовим членом ЦК РКП(б), довіреною особою Леніна і особистим, з дореволюційних часів, другом Троцького, Х.Раковський цілком контролював становище у республіці. Нерідко засідання політбюро ЦК КП(б)У відбувалися у приміщенні Раднарко- му або безпосередньо на квартирі голови уряду. Становище почало мінятися з другої половинні 922 р., коли Раковський зазнав поразки у боротьбі за незалежний статус УСРР. Влітку 1923 р. “трійка” в політбюро ЦК РКП(б) добилася для Раковсько- го нового призначення. Він мав замінити Л.Красіна на посаді повпреда в Лондоні. Головою PHK УСРР було призначено В.Чубаря. Відразу після усунення Раковського в Україні розгорнулася чистка кадрів.