НЕП у помисловості.

Новий курс уряду в промисловості визначив- ся з другої половини 1921 р. 9 серпня к В.Ленін підписав “Наказ Ради народних комісарів про впровадження в життя начал нової економічної політики”.

Приватне господарювання допускалося голов­ним чином на дрібних заводах і фабриках. Дрібна промисловість передавалася в оренду, тобто, зали­шалася під контролем держави. Перевагою серед орендаторів користувалися організації (кооперати­ви, комнезами, артілі). Але місцеві органи влади могли передати підприємство в оренду, якщо знахо­дили це вигідним, навіть колишньому власнику. За порівняно короткий час в Україні було здано в орен­ду 5200 підприємств, тобто приблизно половину наявного фонду.

На підприємствах, які належали до “командних висот, партапарат вирішив налагодити господарю­вання без капіталістів, але методами, пристосовани­ми до ринкової економіки. Попередній метод госпо­дарювання перетворював підприємства на неживий організм. Вони працювали за нарядами, під них одержували сировину, паливо й пайки для робітників, відповідно до них безкоштовно здавали всю вироблену продукцію. Прагнучи оживити підприємства, більшовики винайшли власний метод господарювання, який назвали спочатку ко­мерційним розрахунком. Оскільки слово “ко­мерція” різало вуха новим власникам, поступово прийшли до іншої назви — господарський розраху­нок.

Не було мови про передачу великих заводів і фабрик у власність або навіть в оренду трудовим колективам. Передати підприємства у власність ко­лективам означало б для партапарату добровільно позбутися економічної влади. Новизна полягала в тому, що керівники державних підприємств повинні були тепер діяти не за нарядами, а самостійно, при­стосовуючись до ринку. Підприємства діставали права й обов’язки юридичних осіб. Від керівника вимагалося забезпечити самоокупність виробниц­тва, тобто продажем продукції повернути собі вит­рати виробництва.

На госпрозрахунок переводилися не окремі фабрики і заводи, а їх певна сукупність, утворена за галузевою, територіальною або галузево-тери­торіальною ознаками. Ця сукупність була названа трестом, за схожістю (хоч і віддаленою) з капіталістичними об’єднаннями, учасники яких втрачали виробничу, комерційну, а інколи й юри­дичну самостійність. Фабрики і заводи, що входи­ли до складу трестів, не мали статусу юридичних осіб. Навіть найбільші з них працювали як цехові підрозділи, без права виходу на ринок.

Перші трести з’явилися восени 1921 р. Деякі з них були надзвичайно великими підприємствами Зокрема, у трест “Донвугілля” було об’єднано переважну більшість великих шахт Донбасу На по­чатку 1923 р в ньому працювало 94 тис робіт­ників

Майже відразу стали утворюватися синдикати — організації для закупівлі сировини, планування торговельних операцій і збуту однорідної продукції групи трестів Діяльність синдикатів, влаштування оптових ярмарків і заснування товарних бірж фор­мували ринок засобів виробництва

За темпами відбудови велика промисловість спочатку відставала від дрібної і кустарно-ремісни­чої Після завершення грошової реформи в держав­ному бюджеті з’явилися кошти, які можна було спрямувати на відбудову “командних висот” Найбільш вузьким місцем була кам’яновугільна промисловість Тому уряд звернув особливу увагу на відродження Донбасу Видобуток вугілля зосе­редили на найбільш перспективних шахтах У 1925/26 господарському році[†††††] Донбас мав майже 20 млн т вугілля, що становило 78% довоєнного рівня Більше половини видобутого палива припало на частку великих шахт

З середини 20-х рр почали будувати ряд дер­жавних районних (тобто, здатних обслужити по­треби цілого району) електростанцій, скорочено — ДРЕС

Інтенсивніше, ніж в інших галузях, відбувалася концентрація виробництва у машинобудуванні Злиттям десятків підприємств було утворено 32 ве­ликих заводи сільськогосподарського машинобуду­вання Ця підгалузь постачала більше половини своєї продукції за межі республіки

Лише через три роки після утворення CPCP, на своєму XIV з’їзді в грудні 1925 р державна партія змінила назву і з всеросійської стала всесоюзною У 1925/26 р довоєнний рівень промислового вироб­ництва вперше було перевищено, а в структурі капіталовкладень з’явилася нова складова витрати на новобудови

Зайнятий боротьбою з опозиціонерами, XlV з’їзд ВКП(б) не приділив уваги найголовнішому питанню де взяти кошти на індустріалізацію^ Відразу після з’їзду це питання вийшло на поверх­ню внутріпартійної боротьби

Боротьба в парти, що здійснювала диктатуру, провадилася нібито з принципових питань будівництва соціалізму Насправді це була жорсто­ка боротьба за контроль над самою партією Діставши перемогу над Троцьким, якого на початку 1925 р усунули від керівництва Червоною армією, “трійка” розкололася Спираючись на ленінградсь­ку* партійну організацію, Зінов'єв і Каменев вис­тупили проти політики центру у селянському пи­танні, яку теоритично обгрунтував M Бухарін Підтримувані Троцьким, який після поразки все- таки залишився в політбюро ЦК, вони вимагали більш широко використовувати селянські кошти у промисловому капітальному будівництві Держава була монополістом у закупівлі селянського хліба, а тому могла визначати рівень заготівельних цін Та­ке ж становище у виробництві помтоварів дозволя­ло їй завищувати продажні ціни Штучно створю­ваний перепад у цінах на промислові і сільськогос­подарські товари дістав досить промовисту назву — “ножниці цін ’

На XIV з’їзді ВКП(б) друга після Троцького опозиція зазнала поразки Склад політичного керівництва поповнився діячами, близькими до И Сталіна — K Ворошиловим, M Калініним, В Молотовим У середині 1926 р відбувся ще один тур боротьби опозиції з більшістю у політбюро ЦК Він призвів до зникнення Зінов’єва, Каменева і Троцького з поверхні ПОЛІТИЧНОГО життя