НЕП у сільському господарстві

1922 р. українське селянство вперше за багато років припинило збройну боротьбу з владою Радянська вла­да домоглася вичерпання бунтівного потенціалу се­ла різними методами і засобами, як репресивними, так і економічними Працівники ДПУ, в основному, викачали зброю, яка осідала в селі, починаючи з першої світової війни Розвивалася мережа комне­замів Будучи своєрідним “передавальним пасом” від державної парти до мас, вони штучно розколю­вали село за майновою ознакою і служили резервом для формування нижчих ланок партійно-державно­го апарату Зникли реквізиції продукції Селянин тепер уже знав, які податки має сплатити впродовж року і яка продукція залишиться в його розпоряд­женні Стан анархії і сваволі припинився Замість різнокольорових інфляційних папірців, що цирку­лювали в обігу, продавець сільськогосподарської продукції став одержувати стійку валюту — черво- нець

Проведення аграрної реформи налагодило сто­сунки селян з непопулярною раніше владою ко­муністів У 1923 р, коли основні роботи по пере­розподілу земельних ресурсів завершилися, основ­ною фігурою на селі утвердився селянин-власник Землекористування бідняцько-середняцьких гос­подарств збільшилося в півтора раза за рахунок пе­редачі їм поміщицьких земель, а також вилучення тієї частини селянських земель, яка перевищувала трудову норму Трудовою нормою вважалася зе­мельна ділянка, яку селянин мав змогу обробити силами власної родини, без залучення наймитів

У травні 1923 р всі податки з селянського дво­ру були зведені до єдиного сільськогосподарського податку в грошовій формі На гроші, одержані бюд­жетом за цим податком, державні хлібозаготівельні організації купували зерно на ринку Чим успішніше йшли справи у сільському господарстві, тим більше податкових коштів одержувала держа­ва Однак тенденція до розвитку ринкових відно­син була несталою

З року в рік дедалі більша частина незамож­ників звільнялася від сплати податків У 1925/26 р податок не сплачувала п’ята частина селянських господарств, тобто практично всі незаможники Натомість заможні господарства переоподаткова- лися і втрачали здатність нарощувати виробництво продукції на продаж Після зникнення високото- варних поміщицьких і селянських підприємницьких господарств село вже не могло забезпечувати всі потреби держави у зерні на експорт Обмеженими залишалися і його можливості насичувати внутрішній ринок продовольством Це стало помітно, коли у промисловості почало розгортатися капітальне будівництво, яке призводило до збільшення споживачів селянської продукції Зар­плата будівельників отоварювалася перш за все продовольчими продуктами

Радянський уряд розумів, що податкове пере­обтяження господарств фермерського типу негатив­но позначиться на товарній прдукцп сільського гос­подарства Але він бажав розвивати радгоспи і кол­госпи, а не пов язані з ринком фермерські господар­ства В основі переоподаткування були не еко­номічні, а суто політичні розрахунки Звільнивши від податків господарства незаможників, партія вирощувала собі соціальну опору для майбутніх пе­ретворень на селі, яких вимагала й програма

У січні 1923 р Ленін зробив спробу ревізії партійної програми в її найбільш вразливій частині — перетвореннях у сільському господарстві Але запрограмований на комуністичну доктрину парт- апарат навіть не помітив цієї спроби Історія з його статтею “Про кооперацію” надзвичайно повчальна під кутом зору подій, що розгорнулися пізніше

Цей документ входить у число восьми статей 1 листів, продиктованих напівпаралізованим вождем з грудня 1922 до початку березня 1923 р Він був опублікований у двох номерах газети “Правда” в травні 1923 р Незважаючи на уривчастість тексту, туманність ключових формулювань і звичні пропа­гандистські кліше, закладені в цій статті ідеї ревізу­вали, по суті, економічні засади ленінського вчення про комунізм

Як уже підкреслювалося, у перші роки непу Ленін ототожнював торгівлю і ринок тільки з капіталізмом Тому кооперацію розглядав як капіталістичну, а не соціалістичну форму господар­ства Адже кооперація нездатна існувати без ринку і товарно-грошових відносин Колективістський ефект виявляється в ній переважно у позавироб- ничій сфері, наприклад, під час спільної закупівлі сировини і матеріалів або спільного продажу готової продукції Кожний товаровиробник-кооператор є власником і може працювати самостійно

Аналізуючи півторарічний досвід реальної політики державної парти, коли вона повернулася обличчям до ринку, Ленін у статті “Про коопе­рацію” почав стверджувати протилежне тому, що казав раніше, а саме ця форма організації вироб­ництва дає ту міру поєднання приватного торгового інтересу з інтересами держави, ту міру підпорядку­вання його загальним інтересам, яка раніше була каменем спотикання для марксистів Формулював­ся фундаментальний висновок лад цивілізованих кооператорів при суспільній власності на засоби ви­робництва — це є лад соціалізму Тут же Ленін ро­бив побіжну ремарку “Ми змушені визнати до­корінну зміну всієї нашої точки зору на соціалізм”

Ототожнення невіддільного від ринку “ладу цивілізованих кооператорів” із соціалізмом могло означати тільки одне Ленін перестав розглядати його як першу фазу комунізму 3 цього для парти, яка збиралася будувати соціалізм, випливав висно­вок величезної практичної ваги замість того, щоб колективізувати селян-власників, тобто, заганяти їх у комуни, артілі або товариства спільного обробітку землі (ці типи колгоспів відрізнялися тільки ступе­нем відчуження власності), треба було створювати умови для розгортання кооперативного руху Ко­оперативи не потребували відчуження власності, і селяни з охотою йшли до них Розв’язувалася ситу­

273

ація з селянином, яка в комуністичній програмі бу­ла безвихідною усі розуміли, що власники ніколи не дадуть згоди на колективізацію

Ми не знаємо і вже не дізнаємося, яким мав стати кооперативний соціалізм Ця альтернатива у закладеній в партійну програму комуністичній док­трині не була реалізована Нове керівництво проігнорувало останні поради засновника і вождя парти Замість того, щоб далі просуватися непівським курсом, воно незабаром повернулося до політики, якої вимагала партійна програма