„ЗАРУБИНЦІ” ’), „КОРЧУВАТІВЦІ” 2), „ЧЕРНЯХІВЦІ” 3)

У той час, коли на побережжю Чорного моря, грецькі осади дожи­вали свій вік, хилячись до занепаду, —■ в глибині українського сухо­долу, історія йшла іншим шляхом, початки якого проторювались ще прал юдиною.

У ІІ-му ст. до P. X., в середньому, правобережному Подніпров’ю, на землях Геродотових „скитів-орачів” та алазонів, сиділи носії т. зв. за- рубинецької хліборобської культури, які були спадкоємцями й продов­жувачами т. зв. „скитської” культури „скитів орачів”, що, в дійсності, була культурою праслов’янською, насліддям культурно-побутових тра­дицій трипільців, білогрудівців та чорнолісців. Поруч з головною га­луззю господарства — хліборобством, випасали вони й худобу та займа­лися різними ремествами, як, наприклад, деревообробництвом, коваль­ством, виробництвом ливарським, гончарським тощо. Зарубинецька культура, побудована на культурі „скитів-орачів”, мала приміток впливів західніх культур, як, наприклад, культури поморської. Etho- генеза зарубинців: — східні племена тих слов’ян, яких старовинні дже­рела називали венедами.

Ця культура зродилась і панувала на просторах лісостепового Право­бережжя, починаючи, приблизно, з П-го ст. до P. X. й була синхронною з лісовою, т. зв. корчуватівською, культурою, можливо, прадревлян- ською. Культура зарубинецька була покрита, приблизно, у П-му ст. п. P. X., спорідненою з нею, культурою т. зв. черняхівською, носіями якої були анти. В цю пору, можливо, внаслідок міґрації ґотів, зарубинці пе­ремістились в лісову зону Правобережжя й, зокрема, на терени пра- київських поселень, де їх культура жила ще в середині 1-го тисячо­ліття п. P. X.

У всякому разі, культура черняхівська, близька по духу й крові куль­турі зарубинецько-корчуватівській, мала рівно ж в собі складники й культур західньо-слов’янських, як наприклад, переворської.

Черняхівці густо заселяли лісостепове Правобережжя й жили в се­лах, які любили закладати вздовж низинних, пологих берегів річок, над плавнями та ставками та коло яруг. Як правило, поселення свої вони не укріпляли оборонними спорудами; їх села мали вже вулиці, по обох боках яких, рядами стояли хати, мабуть, з садочками, напівзем­лянки й наземні ліплянки, біля яких були ями-зерносховища.

Черняхівці жили також в Бесарабії, про що свідчать тамтешні їх

¹) Від с. Зарубинці Переяслав-Хмельницького району. ²) Від с. Корчуватого на Київщині. ³) Від с. Черняхів на Київщині.

могильники. Вони і їх попередники зарубинці, ховали своїх мерців за двома похоронними традиціями: тілопальною й інгумаційною; тіло- пальний ритуал домінував у старшу добу їх існування, а згодом, ма­буть, під впливом погребних звичаїв степовиків-савроматів, у ІІ-му — ІѴ-му ст. п. P. X., все частіше замінявся трупопохованням.

Могили й могильники їх, як урнові так і кістякові, насипу над со­бою ніколи не мали й тому, такий тип поховань, широко розповсю­джений по всій Україні від верхів’їв Дінця й до найзахідніших її кор­донів, був прозваний,,культурою полів поховань” і був у звичаєвому вжитку багатьох племен не однакового походження. З невияснених причин, цей похоронний обряд, набув в останню четвертину 1-го тисячо­ліття до P. X., величезної популярности, вийшов з меж України і був згодом одідичений черняхівцями діб до-Христових.

У черняхівському могильнику коло Переяслава Хмельницького, крім характерної для черняхівської культури кружальної кераміки, знай­дено було 22 скляні фіґурки, 11 білих й 11 чорних, — свідоцтво, що черняхівці любили грати в шахи ще в П-му — ІѴ-му ст. п. P. X., а тим часом, про цю гру оповідає в „Книзі Царів” перський поет Фірдоусі аж на початку ХІ-го ст.