Запорозьке козацтво, як національна еліта в українській державі в середині XVII століття.
У середині XVII століття у політичній історії Європи на політичну авансцену виступає козацтво і опановує в Україні усі адміністративні, соціально-економічні інститути влади. Козацтво і раніше було значною політичною силою однак за наявністю князівської верстви не могло політично домінувати в Україні і політично задовольняти вимоги українців.
Це пов’язується багатовіковою традицією князівської першості. В 20-30 роках XVII століття вигасає князівська верства і вищий політичний щабель в Eкраїні посідає козацтво, стан який який прирівнявся до класу шляхти і своєю силою енергії, витіснивши останню посів панівне становище в Україні/1.Однак, якщо розглянути роль козацтва у XV- XVI століттях через призму складаючоїся еліти, яка у послідуючому відіграла велике значення у формуванні української держави, то згідно свідчень джерел можемо зробити висновок, що козацтво XVXVI не ставило завдання політичного домінування в Україні- Русі. Козацтво цього часу будучи в складі Речі Посполитої відігравало роль оборонного війська східних рубежів Польсько- Литовської держави, водночас маючи певну автономію, гетьманат як саморегулюючу політичну владу (реєстрове козацтво) для підтримання міждержавних стосунків в Європі, що підвищувало його міжнародний стасус запорозького козацтва. Тільки на початку XVII ст. у часи енергійного гетьмана України Петра Ко- нашевича Сагайдачного, який поставив політичну владу козацтва в Україні на вищий статус, у середовищі козацтва починає формуватися еліта, як виразник ідеї козацької державності. Козацтво наголошує А.О. Турбик виступає на політичну арену, як впливова політична сила, добре сформована як соціально- економічно так і політично/2.
Жоден із серйозних дослідників не заперечує провідної ролі Запорожжя у становленні української козацької держави і підготовки українського народу до національно-визвольної боротьби.
Власне з часу, коли козацтво інтенсивно почало розбудовувати інститути української національної держави, його і треба вважати як політичний клас. Усі вищеоприділені риси нами проглядаються, згідно сукупності джерел з кінця XVI поч. XVII століт- тя/3.Розглянемо події з позиції сходження козацтва до свого політичного тріумфу і утворення ним, як елітою, політичного витвору по власній козацькій моделі, середньовічної української держави. Сукупність наявних джерел дає нам право наголошувати, що у XVII столітті козацтво виступило визнаним ідеалом справедливого вирішення політичних, соціальних і релігійних проблем українського народу, виразником і захисником давніх мрій і сподівань, як козацтва, що стало панівною верствою (елітою), так і усього українського народу. На визвольні змагання з Річчю Посполитою, козацтво надихала національна духовна еліта, що обстоювала православну віру, як головну умову життя українського народу. В цей час відбувається об’єднання інтелектуальної еліти, військово-політичної, духовної для боротьби за відновлення незалежності української козацької держави. Козацькі повстання і війни під національними гаслами пробуджують усе українське суспільство. Це пробудження, своєрідна кристалізація української національної свідомості козацьким елітним станом і спричинило національно-визвольну війну українського народу в 1648 році, на чолі якої стали представники усього (реєстрового і нереєстрового) козацтва, представники середніх верств населення, козацька старшина, шляхта, власники незначних земель промислів, майстерень. Завдяки добре організованій українській еліті XVII століття, козацтву, національно-визвольна війна визначалася масовістю і організованістю/4.
Для глибокого розуміння суті історичних подій в Україні в XVII столітті, має неабияке значення дослідження діяльності української козацької еліти: політиків, дипломатів, політичних діячів, які стояли біля витоків української козацької держави і були творцями останньої. Сподіваюся, що з’ясуванням цієї непростої проблеми ми започаткуємо перспективний напрямок наукового пошуку, оскільки створення української козацької держави проходило у час формування національної еліти з її подальшою конкретно історичною діяльністю як військових, політиків, дипломатів і полководців/5.
Отже, у середині XVII століття провідною верствою українського суспільства стало козацтво, політичні ідеали якого сформували ідею створення української держави й виробили практику боротьби за її утвердження. Козацтво виступило рушійною силою у національно-визвольній війні українського народу, політичним наслідком елітної діяльності якого, стало функціонування національного державного організму з республіканською демократичною формою влади, як зазначав Д.І.Дорошенко: « козаки зайняли в ній становище організуючої, правлячої й економічно панівної верстви/6.Саме із середовища козацтва, насамперед реєстрового вийшли найбільші сподвижники (еліта) Богдана Хмельницького, організаторів національного повстання/7. Як зазначають джерела, найближче коло однодумців (еліту) Богдана Хмельницького складали: Корсунський полковник Максим Нестеренко, сотник Чигиринського полку Федір Вишняк (Вешняк-Якубович) і Кіндрат Бурляй, які після перемоги повстання стали відповідно чигиринським і гадяцьким полковниками, сотник Черкаського полку Богдан Топига, згодом полковник цього ж полку, заступник Богдана Хмельницького як наказний гетьман. Кілька видатних старшин вийшло із Білоцерківського полку - Яцина Люторенко, Іван Гиря, Сава Москаленко, які у 1648-1651 рр. поперемінно очолювали цей полк. З Кропивни на Лівобережжі походив Филон Джалалій, який також був полковником Прилуцьким (1649) і Кропивниць ким (1650) полків /8. Елітою Богдана Хмельницького були і керівники підрозділів повсталого козацтва, як у свій час брало активну участь у чорноморських походах, зокрема Іван Ганжа (соратник Павлюка),призначений уманським полковником у 1648 р. Елітою Богдана Хмельницького були і представники козацької старшини Запоріжжя, які свій досвід використовували при улаштуванні української держави використовуючи свій авторитет серед запорозького козацтва. Однак, як вважає дослідник В.В. Опанасенко, формування української еліти проходило не тільки з козацьких старшин Запоріжжя. На його думку формування еліти при розбудові держави проходило насамперед із реєстрового козацтва, яке мало великі заслуги перед військом і народом.
Так у Зборівському реєстрі 1649 р. значаться козаки: Апостол (Андрусівська сотня Миргородського полку), Олександр Берло (Корсунський полк), Гаврило та Іван Безбородьки (Жаботинська сотня Чигиринського полку), Лукаш Безбородько (Оловятинська сотня), Андрій Безбородько (Оловятинська сотня) Василь і Михайло Гамалії (Черкаський полк), Яцько і Лазар Горленки (Прилуцька сотня), Петро і Костянтин Забіли (Чернігівський полк), Іван Кіндратович Лизогуб (Грем’янівська сотня Переяславського полку) тощо. Саме ці ініціативні особистості козацької старшини стояли біля джерел формування української державної еліти, саме від них йдуть витоки відомих елітних старшинських родів - Апостолів, Берло, Безбородьків, Гамалій, Го- рленків, Забіл, Лизогубів/9. Еліту української держави в час національно-визвольної війни українського народу складала і українська шляхта, яка однак не відігравала поряд з елітою запорізького козацтва великого значення, вступаючи у військо Богдана Хмельницького православна шляхта вливалася в ряди козацької старшини. Цим вона підтримувала політичну систему української держави зберігаючи право на свої давні маєтності. З свого боку Богдан Хмельницький охоче включав в свою еліту шляхтичів враховуючи їхню лояльність до нової української держави, досвід адміністративної діяльності, освітній ценз. Багато х українських шляхтичів було призначено на посади отаманів, сотників, а генеральним писарем зокрема був шляхтич з Овруцького повіту Іван Виговський. Посада генерального писаря, якого називали «міністром внутрішніх справ» та «гетьманським канцлером», набула значної ваги у політичному житті України. Іван Виговський заснував канцелярію, яка вела все діловодство української держави і козацького війська/10.Із шляхтичів українську козацьку еліту становили полковники Іван Богун (Чигиринський полк, 1649; Калиницький полк, 1650, 1651, 1653-1657; Паволоцький полк, 1658-1664), Данило Виговський (Бихівський полк,1648-1659),Остап Гоголь (Кальни- цький полк, 1649, 1674; Подільський полк, 1654), Михайло Гро- мика (Білоцерківський полк, 1649-1651), брати Гуляницькі Гри- гогій (Ніженський полк, 1656-1659), та Іван (Стародубський полк, 1656-1657), Антон Жданович (Київський полк, 1650-1653, 1655-1656;Чигиринський полк, 1656) і.
т.д. Отже, як бачимо козацьку еліту української держави складали різні верстви українського суспільства. Джерела дають підстави вважати, що українську еліту також складали і вихідці із середовища заможних міських обивателів та міського духовенства. Отже в цілому сформована внаслідок боротьби за державність еліта становила різні стани, однак займаючи вищі військові та адміністративні посади дані верстви зливалась воєдино і називалась у суспільством, як козацька старшина, а згодом генеральна старшина. Найбільшою владою користувався гетьман, однак генеральна старшина становила еліту, яка поділяла з ним військову, адміністративну і політичну владу. Прерогативою генеральної старшини, на думку М.С. Грушевського, була її участь у нарадах з гетьманом, тобто можливість впливати на прийняття відповідних рішень в державі. Генеральній старшині, як найвищій українській еліті, належало право доповідати гетьману про державні справи, вона становила ядро Старшинської Ради, яку М.С. Грушевський називав, найближчим штабом та Радою Міністрів гетьмана/11. Таким чином, вірно наголошує В.В. Опанасенко:« за часів Богдана Хмельницького козацька старшина стала відособлена від загалу козацтва прошарком. Наділена головними ознаками елітного ста- новища-правом військової, державної і судової влади, великим землеволодінням і усвідомленням своєї соціальної зверхності над іншими верствами народу, козацька старшина усвідомлювала свої функції як охоронця цілісності й незалежності української держави, але не проявляла одностайності в політичних орієнтаціях і діях/12. Отже козацтво, вибираєма із його середовища незалежно від станової приналежності козацька старшина дуже швидко перетворилися у еліту суспільства, як вірно наголошує Валерій Смолій: «козацтво з стану гнаного і переслідуваного перетворилося на провідну верству тогочасного українського суспільства, через яку, по суті, переломлювалися основні тенденції політичного, господарського та етнокультурного розвитку України/13. Без сумніву, що як національна еліта і творець української держави, козацтво, повинно було мати свою військову політику, доктрину, суму поглядів, які повинні були мобілізувати державу і її збройні сили. На нашу думку, така стратегія кри- сталізовувалася на союзі козацької еліти з елітою української православної церкви. Такий союз, вірно наголошує І.С. Стороженко, сприяв бурхливому розвитку культури, освіти, пробудженню національної свідомості, вів до консолідації українського народу як нації. Останнє викликало злиття козацької еліти з широкими масами населення простого козацтва на ґрунті релігії, мови та звичаєвих традицій. Визнання народом України козацтва за провідну верству (еліту) українського суспільства виражалося в першу чергу в тому, що він (народ) вбачав у ньому (козацтві) свого захисника та носія найкращих людських якостей: рицарства, доблесті, честі, гідності/14.Саме завдячуючи цим якостям, козацтво, і стало елітою, ідеалом, який повів націю до боротьби за незалежність. Розмах національно-визвольної боротьби, значні успіхи потягом 16481649 р. утвердив віру козацької еліти у можливість досягнення повної незалежності Української держави/15. За умов значних перемог кристалізація національної еліти проходила дуже швидко і ставши незалежною вона сама почала кристалізувати регіональну структуру влади, залишаючи за собою право впливати на увесь процес українського державотворення по козацькому зраз- ку/16. Привертає увагу той факт, що посилення ролі запорозького козацтва проходив у час бездержавності, що заставило українську еліту-запорозьке козацтво шукати моделі своєї власної державності на основі станового суспільства, втілювати власний козацький ідеал для оживлення українського державного організму. Завдяки наявності елітного січового устрою, наголошує дослідник В.М. Горобець, і кристалізувалась українська козацька державність у XVII столітті/17. Кристалізація основ національної еліти, державного козацького устрою України, зауважував В.Липинський, надало новий статус козацькій еліті, « європеїзувало козацтво, наповнивши його новим шляхетським зміс- том»/18.
Підсумовуючи наше дослідження зауважимо, що запорозьке козацтво, його елітні цінності у XVII ст., елітні традиції стали символом і наснагою в розбудові української козацької нації, державності, породили хвилю українського відродження, яке із часу Київської держави було припинено польсько-литовським впливом/19.
Найбільш переконливим аргументом елітності запорозького козацтва є підтвердження його державних якостей: володіння органами публічної влади, населенням, територією, власною правовою, податковою, митною системами, армією, внутрішнім і зовнішнім суверенітетом. Усіма цими атрибутами при створенні української держави в XVII ст. володіла козацька еліта, яка концентрувалась в Запорозькій Січі. Запорозьке козацтво свою державну самостійність розвивало у взаємодії з українським народом. З нього еліта запорозька вийшла, в ньому черпала свої сили. За його ідеали і висунула ідею боротьби за утворення суверенної національної держави. Український характер Запорозької Січі, національний патріотизм її еліти, був дороговказом консолідації нації зокрема з її духовними представниками, яка піклувалася долею козацтва, що видно із послання від 28 квітня 1621 р. митрополита Іова Борецького іншим новопоставленим православним владикам: « щодо козаків, то цих рицарських людей ми знаємо, що вони наш рід, наші браття й православні Хри- стияне...Се ж бо то плем'я славного народу руського, з насіння Яфетового, що воювало грецьке царство на Чорному морі й на суходолі»/20. Тісний зв’язок з духовною елітою підвищувало рівень ролі козацтва, як національної еліти в очах усього українського народу, що дозволяло останньому витворити державну модель суспільно-політичного устрою України. Реальна наявність в Запорізькій Січі елітного політично пануючого стану в якім лише козаки, як еліта мали доступ до політичної влади, було перенесено середині XVII столітті і в суспільно-політичний устрій української козацької держави, якою теж, що було показано вище управляла козацька еліта.
Література
1. В.А.Брехуненко. Генеза політики Москви щодо України за доби гетьманування Богдана Хмельницького. // В кн. Богдан Хмельницький та його доба.К.1996,с.53.
2. А.О.Турбик. Проблема територіальної та хронологічної локалізації першої Запорозької Січі. // Запорозьке козацтво в українській історії, культурі та національній самосвідомості. Київ-Запоріжжя. 1977, с.15, 25.
3. В.С.Степанков. Політична роль Запорожжя в розвитку національної революції 1648-1676 років.// В кн. Запорозьке козацтво в українській історії, культурі та національній самосвідомості. Київ- Запоріжжя. 1977, с.4.
4. В.Н.Брисенко. Національно-визвольна революція 1648 р. в Україні (до постановки проблеми).// В кн. Богдан Хмельницький та його доба.К.1996,с.38-39.
5. А.О.Турбик. Антон Жданевич: політик, дипломат, полководець. // В кн. Богдан Хмельницький та його доба.К.1996, с.111.
6. Д.І.Дорошенко. Нарис історії України. Львів.1991, с.352.
7. В.В.Панасенко. Становлення козацької старшини за часів Богдана Хмельницького.// В кн. Богдан Хмельницький та його доба.К.1996, с.97-103.
8. І.П. Крип’якевич. Богдан Хмельницький. Львів.1990,с.65,66.
9. В.В.Панасенко. Становлення козацької старшини за часів Богдана Хмельницького. // В кн. Богдан Хмельницький та його доба. К. 1996, с.97-98.
10. Акты ЮЗР.СПб.1878,т.10,стбл.471, стбл.452-470.
11. М.С.Грушевский. Очерк истории украинского народа. К. 1991, с.197.
12. В.В.Панасенко. Становлення козацької старшини за часів Богдана Хмельницького. // В кн. Богдан Хмельницький та його доба. К. 1996, с.102-103.
13. В.Смолій. Україна у другій половині XVII-XVIII ст. Основні напрямки соціальної політики.// В кн. Історія українського середньовіччя. Збірник наукових праць в 2-х частинах. Частина 1. К.1995, с. 35-36.
14. І.С.Стороженко. Волинь і Поділля у стратегічних планах Богдана Хмельницького// Українська козацька держава: витоки та шляхи історичного розвитку. Матеріали V-х Всеукраїнських читань. - Київ,Черкаси.1995, с.30-33.
15. В.Липинський. Україна на переломі 1657-1659.Відень.1920, с.22.; В.А.Смолій, В.С.Степанов. Правобережна Україна в другій половині XVII-XVIII ст.: Проблема державотворення. К. 1993, с.11.
16. В.М.Горобець. Запорозький Кіш в політичній структурі козацької України (друга половина XVII-XVIII ст.) // В кн. Запорозьке козацтво в українській історії, культурі та національній самосвідомості. Київ-Запоріжжя. 1977, с.34-37.
17. В.Липинський. Україна на переломі 1657-1659.Відень.1920, с.156.
18. О.М.Русакевич. Роль Запорізької Січі у формуванні української політичної культури. // В кн. Запорозьке козацтво в українській історії, культурі та національній самосвідомості. Київ -Запоріжжя. 1977, с.56.
19. Російський Архів давніх актів (РДДА)-Ф.210, Бєлгородський ствл,стовб,498, а.73.