Запорожська Січ.
Коли розросло ся число козаків, почали вони не лише боронити свої оселі, але й ті “уходи”, куди вони ходили на промисли рибальські, ловецькі, пасічницькі і инші. З тих уходів повинні були козаки давати десятину зарібку старостам.
Тому старости і дбали про оборону сих уходів, бо мали з сего користи. Між сими старостами визначив ся і найбільш причинив ся до зросту козаччини черкаський і канівський староста Дмитро Вишневецький ) (в половині 16-го столїтя). Він задумав дальше посунути козацькі межі, щоби обороняти сї землі, куди уходчики виправляли ся на промисли. Задля того зібрав Вишневецький відділи козаків, котрі по черзі ходили на Дніпровий низ, боронити там уходи від татарських нападів. На зиму вертали сї козаки домів, а весною виходила вже на низ нова черга, Долішній Дніпро понизше Катеринослава, пливе яких 70 кільометрів коритом, поперегороджуваним впоперек верствами скель і каміня. Ce небезпечні для плавби Дніпрові пороги (усіх 12). Понизше порогів в країні званій Ни-*) В староствах: церківськім, винницькім,
Козацька чайка і галера.
З а п о р о ж с ь к а С і ч.
зом, розливає ся Дніпро кількома рукавами, серед котрих розкинули ся острови вкриті очеретами, лозами і яворами. На однім з тих островів) за порогами збудували собі Козаки за Дмитра Вишневецького твердиню (1556 року), обезпечену частоколами і валами, що називала ся “Запорожська Січ”, бо там сиділи козаки мов у засіці. Отеє був почин Запорожа, з якого витворила ся самостійна, независима держава. Тут був головний табор низового козацтва званий кошем, котрим правила вибрана на 1 рік старшина з кошевим отаманом на чолі. Сих козаків запорожців називали також низовими, а тих що жили на Україні по городах (містах), селах і хуторах городовими козаками.
Козаки-запорожцї жили на Січи без жінок, як черцї по монастирях, в куренях, як би в касарнях, до півтараста чоловіка р однім курені, котрого начальником був курінний отаман. Серед Січи була церква св. Покрови. У важних справах збирали ся Запорожці на військову раду. Всі справи полагоджувано там волею віча — козацькі ради, всі були тут вільні, рівноправні, не було тут инших станів крім козацького. Всі уряди, так духовні як світські, занимали тут люди вибрані радою. Більша часть Запорожців, що не полягли в бою, вертали з добичею в осени на Україну і жили по хуторах (зимових), селах, або й містах вільними козаками. Так віджило на Запорожу знищене польськими королями громадське право, яке спокінвіку виробив собі український нарід і тому Запорожська Січ мала таку повагу і любов в українського народу. Сей побут на Україні був би певно розвивав ся спокійно, розвивалаб ся і козаччина, бо переселенців щораз прибувало і Україна сталаб була демократичною, самостійною державою, колиб не наступила була велика переміна після Люблинської унії, що зразу поставила козаччину проти Польщі.
Козацький табор
Матїр Божа із Запорожцями, що молять ся.
3.