І. Почин козаччини.
Татарське лихолїтє заподіяло, що скрізь по українській землі були великі пустині. А хоч опісля українські і литовські князі (особливо Ольґерд і Витовт) визволили мало не всю Україну з під Татарського ярма, треба було загосподаровува- ти ся на тих опустошенях, як на пожарищі.
Усобиці серед татарської Золотої Орди довели опісля до її роздробленя, але татарва поселила ся дрібними ордами на побережах Чорного і Азівського моря. На самих полудневих займищах Перекоп- ська або Кримська Орда випасала на безмежних степах свої табуни та отари. Отже як проминуло татарське лихолїтє, то й Українці помалу вертали до своїх городищ і селищ та заводили на попелищах нове житє і посували ся аж на побережа Чорного моря. Плодорідні землі на Україні лишали ся знов збіжем і табунами та отарами, з Царгородом і далеким Сходом навязано знов купецькі зносини.Одначе се степове пограниче України жило вже житєм повним небезпечности і тревоги. Весь край був на воєнній стопі, і то не лише воєнний стан, але й міщанство та селянство. Хліборобство, рибальство та взагалі’ все господарство поза стінами укріплених міст треба було там провадити оружною рукою, а селянин, ідучи на роботу (як описує сучасник), несе на плечи рушницю, а до боку чіпає шаблю. А ся небезпечність і тревога стала ще більшою, коли хижий нарід з Азії, Турки, здобули в 1453 р. Царгород і зруйнували Грецьке цїсарство та підгорнули опісля під свою владу і Кримську Орду. З того часу Татари з часта запускали свої загони до Київа і до Львова і віджахнули Українців від низових рік чорноморських, а межі українських осель посунули ся від чорноморських степів далеко на північ, так, що з початком 16-го столїтя міста Галич, Буск, Бар, Хмельник, Винниця стояли мовби пограничні твердині на самому краю при вході в Татарщину, а Канів, Корсунь, Білу Церкву, Черкаси і Чигирин уважали Турки мов би султанськими містами.
По сї межі були управні поля і стояли хутори з пасіками і захистом військової сторожі на чатових могилах, звідки давали знати, що татарські загони близько. За тими сторожевими могилами простирали ся на десять і більше днів їзди аж до Чорноморя дикі поля. Треба було великої відваги пускати ся в ті глухі степи, непевні від Татарви.Алеж невичерпані природні богатства сего краю, званого “Україною”, приманювали людність з подальших околиць і випроваджували її із замків і укріплених міст на “уходи” (так названо ті степові землі) рибальські, пасічницькі, ловецькі і т. и., де треба було просиджувати довший час а задля оборони лучити ся в оружні ватаги. Але сї оружні ватаги переходили часто від оборони до зачіпки з ворогами, до нападів на таких же “уходників” з татарського боку, до грабленя татарських табунів, отар, до обопільних нападів. Що весни розходила ся погранична людність по тих “уходах” на десятки миль по диких полях, жила тут цілими місяцями, віддана сама собі, без ніякої влади над собою, а до замків та міст вертала аж на зиму. Сї безнастанні напади обопільні навчали Українців відваги, виробляли завзятих і сміливих людий, готових на смерть кождої хвилі, заправлених до бою з Татарами. Отся рухлива неоселена, загартована, воєнно-промислова людність становить основу і почин козаччини.
Назву козак) стрічаємо вперше при кінці 15-го столїтя, а вона означала господарські промисли в диких степах а побіч того юнацькі походи на Татар, грабленє татарських чабанів (пастухів) і всяких переїзших. Українська молодїж кидала отже українські домівки на все літо і виправляла ся в дикі поля на прожиток. Пограничне українське селянство і міщанство достарчувало головного засобу людий найбільш загартованих і витривалих на сю страшну нужду і прикрости, злучені з ко- закованєм, але була се також воєнна школа для молодих шляхтичів і людий всякого стану й народности. Успіхи козацької
Дніпрові пороги
боротьби з татарами причинили ся в другій половині 16-го столїтя до зросту кольонїзації брацлавської і київської України, число козацтва і обсяг його области збільшає ся і перегодом витворює ся окрема козацька верства, коли там виробив ся такий погляд, що козак із своєю землею не підлягає ніякому адмінїстраційному подїлови і ніякій адмінїстраційній або судовій владі.
З початком 16-го столїтя козаки займають уже просторі области*) а небавом розросла ся і зміцнила козаччина о стіль- ко, що козаки нападають на Крим, Очаків, Акерман, і буджаць- ку Орду (в Бесарабії) під проводом старостів, котрих літописи називають “гетьманами” (як Лянцкоронський, Дашкевич і инші).
2.