Запорізький край в роки Другої світової війни

22 червня 1941 р. на багатостраждальну землю України, як і на землі її сусідів, прийшла Друга світова війна. Вагомий внесок у загальну пере­могу над ворогом зробили запоріжці.

У перші дні війни більша частина військовозобов’язаних була мобілі­зована до лав Червоної Армії.

З перших днів війни почалася перебудова народного господарства області на воєнний лад. Колгоспники за допомогою робітників, студентів, школярів зібрали 98,5 відсотка зернових, виконали план хлібозаготівель на 49,1 відсотка. До фонду допомоги Червоній Армії було передано 410 тисяч тонн зерна і овочів.

За гітлерівським планом «Барбаросса» український напрям був одним з найголовніших. Фашистське керівництво ставило за мету якомога швид­ше оволодіти розвинутою економічною базою нашої республіки, її бага­тими сировинними й паливними ресурсами.

З другого боку, як показали події літа 1941 p., CPCP та його Збройні Сили не були готові дати належну відсіч агресору. Лінія фронту неухильно на­ближалася до кордонів області. Після запеклих боїв на правому березі Дніпра радянські вій­ська змушені були ві­дійти на Лівобережжя. 5 вересня 1941 року був окупований перший рай­центр області - Васи-

«Концтабір в районі залізничної станції Запоріжжя-1».

372

Злочини німецько-фашистських окупантів на території України

Бій на околиці Мелітополя, жовтень 1943 року

лівка, а останній — Розівка — 10 жовтня. За короткий час в обласному центрі та в районах була проведена величезна робота по евакуації насе­лення, промислових підприємств, засобів транспорту, зв’язку, установ культури, сільськогосподарської продукції, худоби тощо.

Окупувавши область, гітлерівці встановили режим жорстокої експ­луатації, безправ’я і терору. За два роки окупації в Запорізькій області було розстріляно 66745 мирних громадян та 10916 військовополонених, на каторжні роботи в Німеччину вигнано 157416 чоловік. На території області фашисти створили п’ять концтаборів: у м. Запоріжжі, смт Ba- силівці, у м. Бердянську, м. Пологах, с. Дмитрівці Вільнянського району.

У відповідь на фашистські тортури на понівеченій ворогом землі роз­гортався партизанський та підпільний рух. Для керівництва опором в області були створені підпільний обком партії, два підпільних міськкоми - в Запоріжжі та Мелітополі, 11 підпільних райкомів. Було також утво­рено 28 партизанських груп. Таким чином, передбачалося, що сітка підпільних партійних органів та партизансько-диверсійних груп повинна охопити всі 28 районів області. Проте налагодити чітке керівництво ру­хом опору не вдалося. Частина залишених для підпільної роботи праців­ників відступила разом із з’єднаннями Червоної Армії. Запорізький підпільний міськком припинив своє існування ще в перший місяць оку­пації. Сталося це через те, що його керівники О. Н. Боярський та О. В. Ко­леров були заарештовані гестапо і невдовзі розстріляні. Більшість з парти­занських груп влилася в Червону Армію і відступила з її частинами. До того ж географічні умови місцевості, степовий ландшафт дозволяли ство­рювати тільки невеликі загони, які б могли займатися диверсійною діяль­ністю.

З командуванням Червоної Армії була зв’язана підпільно-розвіду­вальна група на чолі з М. О. Крайсвітним, що діяла в обласному центрі і

Історія України проіснувала до кінця 1942 року. З січня 1943 року аж до визволення Запоріжжя розвідник М. Філатов і три його товариші передавали розві­дувальну інформацію з-за лінії фронту.

У травні-червні 1943 року на території області було висаджено більше 10 партизанських та розвідувальних груп — головним чином в районі дніпровських плавнів. Частина з них була розгромлена поліцая­ми та гітлерівськими службами, а решта, поповнюючись за рахунок місцевих мешканців та військовополонених, розгорнула диверсійно-роз­відувальну роботу.

Загалом після визволення Запоріжжя понад 800 підпільників та партизан області були відзначені орденами й медалями Радянського Со­юзу - за подвиги у боротьбі з загарбниками.

Влітку 1943 року в ході рішучого наступу Червоної Армії лінія фронту почала наближатися до кордонів Запорізької області. Після запеклих боїв у Донбасі радянські війська у вересні 1943 року почали визволення запорізького краю. 14 вересня 1943 року мужні радянські воїни вибили ворога з райцентру смт Розівка, 15 - з Куйбишевого, Гуляйполя, 16 - з Андріївки, 17-м. Бердянська, 18 - Новомиколаївки, Пологів, Ногайсь­ка (Приморська), 19 - Оріхова, 20 - Комишувахи, Приазовського, Ho- вовасилівки, 28 - Червоноармійська (Вільнянська). Переслідуючи воро­га, частини Південного фронту під командуванням генерала Ф. І. Толбу- хіна до 23 вересня вийшли на рубіж ріки Молочної, частини Південно- Західного фронту генерала Р. Я. Малиновського наприкінці вересня вий­шли до Дніпра в районі Запоріжжя-Дніпропетровськ. Прорвати оборо­ну фашистів і визволити Запоріжжя та Мелітополь відразу не вдалося. Гітлерівці, намагаючись будь-якою ціною утримати плацдарм на Дніпрі і підступи до Криму, що були важливими вузлами оборони на самому півдні сумнозвісного «східного валу», сконцентрували тут значні сили.

Запорізький плацдарм обороняла перша танкова армія ворога у складі п’яти піхотних і однієї моторизованої дивізії, окремого танково­го батальйону, двох дивізіонів штурмових гармат та інших частин. (Усь­ого близько 35 тисяч чоловік, близько 690 гармат і мінометів, близько 200 танків та штурмових гармат). Плацдарм був ретельно підготовле­ний в інженерному відношенні. Як згадував один з керівників штурму, маршал В. І. Чуйков, на всьому протязі ворожий передній край зовніш­нього обводу був прикритий протитанковим ровом шириною від 3,5 до 5,6 метрів при глибині 5-6 метрів. Деякі ділянки рову були майже на метр заповнені водою. На танконебезпечних напрямах протитанкові споруди були посилені чотирма рядами мінних полів, розташованих у шаховому порядку. Захищені вогневі точки вимагали найпотужніших засобів руйнування.

Для того, щоб визволити обласний центр, радянське командування зосередило проти ворожого угруповання на запорізькому плацдармі війська трьох армій Південно-Західного фронту: 12-ї армії генерал-май-

Будинок Запорізького обласного драматичного театру ім. М. Заньковецької, зруйнований німецько-фашистськими окупантами під час відступу. 1944 р.

Запорізький край в роки Другої світової війни ора О. І. Данилова, 8-ї Гва­рдійської Генерал-лейте­нанта В. І. Чуйкова та 3-ї Гвардійської Генерал-лей­тенанта Д. Д. Лелюшенка. Співвідношення сил за осо­бовим складом було 2,3:1, по кулеметах - 1,7:1, ар­тилерії - 2,3:1, танках та самохідних гарматах - 1,6:1 на користь радянських вій­ськ. З повітря наші армії підтримували з’єднання 17-ї повітряної армії Генерал- лейтенанта В. О. Судця.

Ставилося завдання на­нести одночасно ворогу ни­щівних ударів за всіма напрямками наступу на Запоріжжя. Після чоти- ридобових впертих боїв радянські війська прорвали зовнішній обвід і 13 жовтня вийшли на ближні підступи до Запоріжжя. У ніч на 14 жовтня відбувся перший на той час нічний штурм міста, який увійшов до історії військового мистецтва як зразок високої бойової майстерності наступа­ючих об’єднань (чотирьох армій).

14 жовтня 1943 р. ворога було вибито з головної, лівобережної, частини міста.

За героїчні подвиги, здійснені на вулицях Запоріжжя, було посмер­тно присвоєно звання Героя Радянського Союзу багатьом воїнам, у тому числі - танкісту лейтенанту М. Л. Яценку, танк якого одним із перших увірвався в місто, командиру взводу, молодшому лейтенанту Д. М. Стефа­нову, який у боях за селище Зелений Яр повторив подвиг О. Матросова.

Після визволення Запоріжжя фашисти ще до кінця 1943 року ут­римували позиції на правому березі Дніпра. У листопаді 1943 року між населеними пунктами Балабине та Розумівка частини Червоної Армії форсували Дніпро і захопили плацдарм на правому березі Дніпра. 29-30 грудня точилися запеклі бої з фашистами в районі греблі Дніпрогесу, де також наші війська створили плацдарм. За ці бої тисячі воїнів були наго­роджені орденами і медалями. А льотчику П. М. Іванову, піхотинцям К. Ю. Парамонову, Т. К. Великому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Таке ж найвище звання було присвоєно і команди­ру інженерної бриГади Гвардії полковнику Б. Д. Номінасу, солдатам-роз- відникам В. М. Авраменку і М. П. Москвиченку та іншим радянським сол­датам і офіцерам.

Тим часом з’єднання Південного фронту (з 20 жовтня - 4-й Україн­ський) Генерала армії Ф. І. Толбухіна розгорнули наступ на підступах до

Історія України_______________________ _____ _____ ____ _____

Зруйнований Дніпрогес

Криму. Для того, щоб відрізати фашистські угруповання в Криму від головних сил ворожої групи армій «Південь», війська фронту повинні були подолати оборонний рубіж на річці Молочній. Від Запо­ріжжя до Азовського моря німці створили міцну оборону з трьох- чотирьох смуг глибиною до 20 KM. Її центром був Мелітополь. Війсь­кам Південного фронту (5-а удар­на, 44-а, 2-а Гвардійська, 22-а, 51-а та 8-а повітряна армії) протистоя­ла 6-та фашистська армія.

Наступ розпочався 26 верес­ня.

У ході Мелітопольської операції радянські війська розгромили 8 дивізій противника, а 12-и завдали значних втрат.

79-и радянським воїнам, які найбільше відзначилися тут у боях, було присвоєно звання Героя Радянського Союзу, 18 частин і з’єднань отримали почесне найменування «Мелітопольських». Дві стрілецькі і одна авіаційна дивізії були нагороджені орденами Червоного Прапора.

У ході операції були визволені також й інші населені пункти об­ласті, в тому числі райцентри: 26 жовтня - Веселе, 27 жовтня - Ми­хайлівна, Василівна, Якимівка, 29 жовтня - Велика Білозерна, 29 груд­ня 1943 р. - Верхня Хортиця. Останній райцентр області - Кам’янку- Дніпровську - було визволено 8 лютого 1944 р., після ліквідації Ніко­польського плацдарму ворога.

207-и бійцям та офіцерам за героїзм і мужність, виявлені в боях за визволення міст і сіл Запорізької області, присвоєно високе звання Ге­роя Радянського Союзу, 53 з них удостоєні цього звання посмертно.

Загальні збитки, заподіяні ворогом народному господарству області, склали 18,7 мільярдів карбованців у тогочасних цінах. Але, незважаючи на значні матеріальні труднощі, визволені з-під ворожого ярма запоріжці вносили кошти на озброєння Червоної Армії. Металурги «Запоріжсталі» зібрали 217475 карбованців на будівництво літаків ескадрильї ім. Поліни Осипенко, трудящі Пологівського району - 1800 тисяч карбованців грішми і 250 карбованців золотом, Оріхівського району - 2025 тисяч карбованців, м. Мелітополя і району - близько 3 мільйонів карбованців

Запорізький край в роки Другої світової війни тощо. Тільки в лютому 1944 р. в фонд оборони трудящі області передали ЗО мільйонів карбованців.

Від першого і до останнього дня Великої Вітчизняної війни на всіх фронтах запоріжці мужньо билися з ворогом. Десятки тисяч з них були нагороджені орденами і медалями. Із загального числа Героїв Радянсько­го Союзу 102 - уродженці Запорізької області. При захисті Ленінграда цього звання удостоївся І. Д. Підтикан, під Сталінградом - І. І. Климен­ко, під Києвом - М. С. Потапенко, в Карелії - В. В. Козлов, в Криму - Я. Я. Швачко та ін. При визволенні Білорусі безсмертний подвиг здійснив

І. Я. Фурсенко, в Молдові - Л. С. Мерешко, в Литві - І. М. Снітко.

Запоріжець Ф. І. Павловський став першим Героєм Радянського Со­юзу серед партизан. Подвиг О. Матросова на далекій сахалінській землі повторив А. Ю. Буюкли. Наш земляк К. Г. Громов штурмував Берлін і підняв радянський прапор над берлінською ратушею.

Дорогою ціною дісталася перемога. Ще й досі не можна назвати точ­ну кількість воїнів, які загинули, захищаючи та визволяючи Запоріжжя і область. За дуже приблизними даними на 10 військових кладовищах, у 655 братських та 73 поодиноких могилах поховано біля 100 тисяч ра­дянських воїнів. Усього ж у 1941-1943 рр. на території Північної Таврії і частково Донбасу (Запорізька та частково Дніпропетровська, Лугансь­ка, Херсонська області) загинуло близько 300 тисяч радянських солдат та офіцерів, а майже 580 тисяч дістали поранення.

Про події Великої Вітчизняної війни запоріжцям нагадують населені пункти, вулиці, школи, названі на честь воїнів-героїв, мужніх патріотів - підпільників та партизан. На території області споруджено 854 пам’ят­ники, що присвячені як визначним подіям, пов’язаним з війною, так і окремим героям та учасникам війни. З перебігом подій війни на Запоріжжі мешканці області та гості мають змогу ознайомитися, окрім державних, ще в 243 музеях на громадських засадах.

Масовий героїзм в роки Великої Вітчизняної війни - свідчення висо­кого патріотизму нашого народу, його палкої любові та відданості своїй Батьківщині. Пам’ять про відважних синів і дочок Вітчизни повинна збе­регтися на тисячоліття у прийдешніх поколінь.

ЛІТЕРАТУРА

1. Великая Отечественная война в цифрах: Запорожская область//Машиностро- итель. - 1994. — 12 окт.

2. Голдобин А. И. Аллея славы в Запорожье. - Днепропетровск, 1985.

3. Горська Г. Велика Вітчизняна: фіксація і осмислення: Музейні фонди//3апо- розька Січ. - 1995. ~ 4 травня.

4. Днепр - река героев: свидетельства всенародного подвига. - Киев, 1983.

5. Запорожская область в годы Великой Отечественной войны (1941-1945 гг.): Сб. док. — Запорожье, 1959.

6. Історія міст і сіл Української PCP: Запорізька область. - Київ, 1970.

7. История Украинской ССР: в 10 т. - К., 1984. - Т. 8: Украинская CCP в Вели­кой Отечественной войне Советского Союза (1941-1945 гг.).

8. Книга пам’яті України: Запорізька область. Т. I - X. - Дніпропетровськ, 1994-1995.

9. Лукаш И. Свято имя твое, отец: Документальные повести, очерки. - Днеп­ропетровск, 1997.

10. Подвигом славны твои земляки: Рассказы о Героях Советского Союза. - За­порожье, - 1962.

11. Советская Украина в годы Великой Отечественной войны 1941-1945 гг.: Доку­менты и материалы: В 3-х т. - К., 1983.

12. Тронько П. Подвиг отцов: Из истории борьбы комсомольцев и молодежи Советской Украины против немецко-фашистских захватчиков в период Ве­ликой Отечественной войны 1941-1945 гг. - M., 1970.

13. Украинская CCP в Великой Отечественной войне Советского Союза 1941- 1945 гг.: В 2-х томах. - К., 1975.

14. У стен Запорожья: Воспоминания, очерки/Сост. И. М. Лукаш. - Изд. 2-е, испр. и доп. - Днепропетровск, 1978.