Із записок І. Єрлича про розгортання селянсько-козацького повстання після Корсунської битви (липень 1648 р.)
...Після поразки гетьманів і всього війська, одержавши здобич і гармати, чим далі, тим більше хлопство почало гуртуватись і збиратися по різних містах, містечках і селах українських, а після цього, згуртувавшись і зібравши більше ста тисяч, рушили до Паволочі, звідти ж відправились в похід з кількома тисячами повсталих під Махнівку, в якій було кілька сот чоловік їх мості пана воєводи київського[25] [26] і повітових хорунжих була одна, над якою був ротмістром його милість пан Стефан Лев; і, виманивши наших з міста, навели на засідку; там же між тинами і фільварком почали густо стріляти, що зразу наші мусили тікати, і так рухались аж до міста, і, не давши це виправити, взяли замок, хоч він і мурований був, який зразу ж запалили і місто з ним. Самого ротмістра поранили, із товариства кільканадцять забили і пахолків немало. А тим часом дали знати воєводі до Бердичева про таке нещастя, який для відсічі і порятунку кинувся, але вже було після всього: бунтівники, ту роботу зробивши, з тріумфом і здобиччю до свого старшого в Паволоч пішли. Котрим де далі, то серце наповнялось, а нашим, за попущенням божим за гріхи наші, щораз підупадало. Там же їх мосць пан воєвода, не чекаючи дальшої з ними розправи, і інші обивателі, як від неприятеля головного, поганина-турчина або татарина, від бунтівників внутрішніх, козаків, підданих і свинопасів своїх, тікати, все залишаючи, з домів почали, куди хто міг, ради здоров’я, захопивши жінок і дітей, на Волинь і в Польщу за Віслу. А ті зрадники, за дозволом свого старшого, з того часу почали чим далі, тим більше безпечності набувати, на будинки шляхетські наїжджати, брати, грабувати, розбивати комори, з хлівів і стайнь все забирати, а кого, заставши вдома, мордувати шляхту різними способами, ні на шо не зважаючи, не боячись пана бога; власні піддані своїх панів забивають... зовсім не пам’ятаючи про зверхність панську і ні про шо не дбаючи. В ті ж часи, восени, його мосць пана Теодора Єльця, хорунжого київського, шо через хворість на параліч не зміг втекти з дому, хлопи власні, найшовши його у власному маєтку, забили, а потім з двором спалили. В той же час пана Олександра Немирича власні хлопи забили в маєтності його Олевську, а також і інших немало помордували і позабивали... 1. Jerlicz. Latopisec albo Kroniczka, т.1, стор. 67—69. Переклад з польської мови. 16.