Воєнний тріумф під Пилявцями й визволення західноукраїнських земель.
Під час перепочинку Хмельницький створив 100-тисячну армію, поділену на полки й сотні. На чолі повстанців стали Іван Богун, Матвій Гладкий, Філон Дже- джалій, Мартин Пушкар та інші талановиті полководці.
Дізнавшись про підготовку польської армії до походу на Подніпров’я, Хмельницький наприкінці липня повів повстанське військо на захід. На початку вересня воно зупинилося під Пилявцями (за 25 км на південний схід від Старокос- тянтинова) і почало готуватися до зустрічі з противником. Не всі повстанці мали вогнепальну зброю, але кожен рвався до бою з шляхтою. Бойовий дух війська був надзвичайно високим. 8 вересня почалися перші сутички з окремими загонами 60-тисячної польської армії. Всі спроби поляків прорватися до козацького табору виявилися марними. Наступаючі втратили чимало вояків. Польські регіментарі До- мінік Заславський, Микола Остророг і Олександр Конєц- польський були далекими від військової справи людьми (їх Хмельницький іронічно називав «перина», «латина» і «дитина»), діяли розрізнено й невміло. Дисципліна у війську була слабкою.Вирішальні бої почалися 11 вересня. Польські корогви ппііли на штурм греблі через р. Пилявку (Ікву), намагаючись пробитись до козацького табору. Зазнавши великих втрат, поляки врешті захопили греблю і перейшли на правий берег р. Пилявки. Надвечір 12 вересня до козаків наспіла біло- городська орда, що викликало сум’яття у ворожому стані. 13 вересня козацькі полки в бойовому порядку вийшли з табору в поле. Почалася генеральна битва. Польсько-шляхетська армія зазнала нищівної поразки. Рештки розбитої армії панічно тікали, подолавши 300 км до Львова за дві доби.
У результаті перемоги під Пилявцями активізувався селянський рух у Галичині. Найпершими піднялися проти польського панства жителі Кам’янки-Струмилової і Сокаля. Але їхній повстанський рух був придушений. Успішніше діяли повстанці в околицях Рогатина і Княгинич.
Вони повністю звільнили свої райони від шляхти й почали запроваджувати місцеве самоврядування. Опорним пунктом повстанців стало містечко Отиня (нині Івано-Франківська обл.), де успішно діяв Семен Височан. Він зібрав 15-тисячне військо, поділив його на полки, сотні й оволодів майже всіма містами і селами Галичини.Через кілька днів після Пилявецької битви відбулася старшинська рада. Дехто із старшини пропонував припинити воєнні дії, укріпитися на р. Случі й домагатися від уряду Речі Посполитої задоволення козацьких вимог. Однак перемогла радикальна партія, яка наполягла на продовженні наступу. Головні сили козацької армії рухалися по лінії Старокостянтинів— Базалія— Збараж— Тернопіль— Зборів— Глиняни—Львів. Побіч просувалися окремі полки, допомагаючи повстанським загонам громити панські маєтки.
26 вересня Хмельницький почав облогу Львова. Доля міста була фактично вирішена після того, як Кривоніс зі своїми козаками й донцями захопив Високий Замок. Проте гетьман не схотів руйнувати старовинне місто, натомість узяв викуп 200 тис. талярів і зняв облогу. З більшістю сил Хмельницький протягом 27 жовтня — 14 листопада вів облогу Замостя. Окремі козацькі загони діяли під Равою- Руською, на Холмщині, Підляшші, досягли Люблінщини і Вісли. Річ Посполита стояла на межі воєнної катастрофи. Але українське військо було стомлене, погано забезпечене боєприпасами, порохом, теплим одягом і взуттям. Покла- даючи великі надії на претендента на польський престол Яна Казимира, Хмельницький пішов на перемир’я. Це спричинило серйозні непорозуміння між гетьманом і частиною козацької старшини, зокрема з Кривоносом і Головацьким, які наполягали на доведенні війни до переможного кінця. Та епідемія чуми змусила і найбільш незговірливих старшин погодитися на відступ.
Ряди переможців порідшали. Чимало їхніх побратимів загинуло від куль і шабель польської шляхти та епідемії чуми. Серед них був і улюбленець селянських мас, непримиренний ворог панства, вірний сподвижник і одночасно суперник гетьмана полковник Кривоніс. Козаки поверталися додому з перемогою, як герої. Найпишнішу зустріч Хмельницькому влаштували кияни. 23 грудня до Золотих воріт вийшов увесь Київ разом з єрусалимським патріархом Па- їсієм і київським митрополитом Сильвестром Косовим. Безперестанку салютували гармати, студенти читали похвальні вірші Хмельницькому, називаючи його «українським Мой- сеєм», визволителем від «лядської неволі» й богом даним проводирем. Україна тріумфувала. Віковічна мрія народу здійснилася.