Внутрішний лад на Україні за козаччини.
Внутрішний устрій на Україні за часів козаччини не був докладно уладжений. Верховна влада належала до всего козацького війська зложеного із старшини й товариства, а начальником був гетьман.
Одначе не було певної установи, звідки має гетьман сю начальну владу. Гетьмана вибирали на ціле житє, а після смерти Богдана Хмельницького було змаганє, щоби гетьманський уряд остав в його родинї і задля того вибрано гетьманом його сина Юрія. Але опісля се змаганє поне- хано і гетьманський уряд остав і на дальше виборним і до- смертним.Другим органом верховної влади на Україні була рада, що нагадувала староруське (староукраїнське) віче. На раду сходило ся все козацтво, але рада збирала ся не в певних означених речинцях, а тоді, як було потреба, часом на візванє гетьмана, а деколи й проти його волі. Було три роди такої ради. Звичайно збирала ся на раду вся старшина генеральна (себто висша) і полкова, починаючи з сотників. Така рада вибирала гетьмана, оголошувала сей вибір козакам, котрі приймали сей вибір. Але деколи збирало ся на вибір все козацтво, наколи можна було всіх про се сповістити. Часом знов сходило ся на. раду не тільки все козацтво, але й міщани й посполиті (чернь, черняки) і се була чорна рада. Очивидно, що й чорна рада не могла бути загальними сходинами всего народу, приходили лише сї, що близше жили або були сповіщені про такі сходини.
Із сего видно, що не було установлено анї повного речин- ця, коли рада має збирати, ся, анї не було означено докладно, коли та або инша рада сходить ся, бо кожда з тих трох рад мала по звичаю однакову силу і вагу. По довершенім виборі гетьмана звертала ся рада до короля о його потверджене, запевняючи, що вибрано гетьмана після давного звичаю (по старині). До половини 17-го столїтя польський король затверджував вибір гетьмана, а без такого затверджена уважано вибір неправдивим ). Король посилав окремим посольством на знак потверджена гетьманські клейноти (знамена влади): булаву, бунчук**), хорогву і бубни.
Після Хмельницького затверджував гетьмана тимсамим способом царський уряд.Гетьман був не лише начальником всего війська козацького (гетьман війська Запорожського), але й найвисшим судією й адміністратором (управителем краю). Він видавав в грамотах (універсалах) із своїм підписом і печатию військовою накази що до краю і мав вельми важне право: роздавати землі. Окрім сего мав гетьман право збирати податки, звичайно з торговлї і промислу або ремесла. В останних часах козаччини установлено окремого урядника для заряду скарбом, що звав ся — Генеральний підскарбій (як нинїшний мінїстер скарбу).
Гетьман і козацька старшина жили з доходів маєтностий (міст, сіл і земель) для них призначених. Гетьмана окружала Генеральна старшина (висші урядники).
Генеральний обозний був першим після гетьмана, менше більше як нині мінїстер війни, мав підчас війни ставити і укріпляти обоз (табор), розкватирувати військо і т. и. Другим був генеральний писар (як в деяких теперішних державах канцлер). Він був начальником генеральної канцелярії. Генеральними писарями були звичайно люди з висшою освітою, що вийшли з київської академії. Через руки генерального писаря, котрого знаменами була печатка й каламар, переходили найважнїй- ші письма (універсали гетьманські) і переписка з чужоземними державами.
Генеральні судії (було двох) мали догляд над судівниц- твом всего краю і були по черзі председателями при розправах в генеральнім суді, що був найвисшою інстанцією в краю. Генеральні осавули були головними урядниками, що виконували гетьманські окремі порученя (як нинішні ад’ютанти).
Сидячий Запорожець.
В ряд Генеральної старшини засідали також генеральний хорунжий, що носив хорогву на військових нарадах і в поході, і Генеральний бунчучний, що носив бунчук яко знамя гетьманської влади.
Україна дїлила ся на области звані полками, як нині в Po-
Одежа Запорожця.
сії Губернії або у нас повіти. Зборівська умова установила
20 таких полків, а іменно 10 на правобережній а 10 на лївобе-
Торбан.
режній Україні’. Полком правив полковник (часом вибраний, деколи назначуваний) з полковою старшиною подібною як була при гетьмані. Полковник мав подібні знамена як гетьман, лише замість булави мав пірнач, котрий носив на війні’ і при всяких нагодах. Полки ділили ся на сотні, (але деякі полки мали не десять але більш, часом 20 до 24 сотні), а начальником сотні був сотних. Вся організація краю була отже устроена на військовий лад.
Вся людність на Україні ділила ся на стани. Козаки були головним станом, але число їх зміняло ся. З першу польський уряд признавав лише 6,000 козаків, що були записані в реєстрі. В Зборівській умові збільшено се число на 40 тисяч, а по Білоцерківській умові зменшено на двайцять тисяч. В Переяславській умові установлено число козаків на 60 тисяч, а для всіх инших, що не були вписані до сего реєстру, виєднав Хмельницький від московського уряду признане особистої свободи. Гетьман наділяв козаків більшими або меншими пайками землі’, а у 18-ім столїтю надавано вже землю з людьми, значить селяни, що сиділи на тій землі’, обовязані були давати власникам землі податок роботою два а пізнїйше кілька днів на тиждень. Ся панщина довела опісля до закріпощеня селян.
Людність полкових і сотенних міст звала ся міщанами. Попри сї міста було кілька таких, що ще з польських часів правили ся маґдебурським правом.
Було ще на Україні небогато русько-української шляхти, що прилучила ся підчас повстаня Хмельницького, вписала ся до козаків.
13.