Гайдамаччина і колїївщина.
Коли після турецької війни цар Петро (1711 р.) помирив ся з Польщею і в користь Польщі зрік ся правобережної України, почала ся там шляхоцька кольонїзація слобідська (див. стор.
86). Але як минули слобідські роки, були селяни приневолені знов підлягати волї і судови дідича, вертати в кріпацтво. Обурений новим кріпацтвом, нарід почав знов боротьбу за свою волю, а не мав уже сили стати до отвертого бою з польським військом. За приводом козаків з Гетьманщини або з Запорожа збирали ся ватаги селян не тільки по степовій Україні, але по лісах та байраках на Полїсю, на Волині й Поділю. Під проводом ватажків нападають вони і нищать панські маєтки, руйнують замки і убивають панів а сю ворохобню називають гайдамаччиною. Такі прояви гайдамаччини бували вже в давнїйших часах від 15-го столїтя почавши в ріжних околицях нинїшної Галичини, а особливо в Карпатах, де ще у 18-ім і з початком 19-го столїтя виступали ватаги опришків, а поміж ватажками вславив ся іменно і остав в народній памяти Довбуш.З першу ся гайдамаччина на правобережній Україні мала прикмети розбишацтва; але чим більші збирали ся гайдамацькі ватаги, почали вони організувати ся добре їм відомим козацьким ладом так, що перегодом гайдамаччина перейшла в загальне народне повстане. Ce повстане зване колїївщиною прибрало іменно великі розміри у 1768-ім році. Сему гайдамацькому рухови спочували також монахи деяких українських монастирів, а між тими найбільш визначив ся Мотроненьський монастир. На чолї гайдамацької ватаги станув Максим Залізняк і з’явив ся під Чигирином, а тоді цілі громади приставали до гайдамацького війська, узброєні чим лише можна було, грабували всяке добро, палили оселї і мордували своїх гнобителів. Шляхта, залякана таким наглим розростом гайдамаччини, гляділа захисту в Умані, в укріпленім замку ґр. По- гоцького, котрий мав численний відділ надворних козаків для оборони.
Але їх сотник Іван Гонта перейшов з козаками до Залізняка і спільно з ним вимордував зібрану там шляхту і Жидів. Тим способом скоїла ся справдішня політична революція проти Польщі. Оттодї прийшла Польщі в підмогу Московщина, бо се було не на руку Московщині, щоби на Україні повставала на ново козаччина. А саме тоді також коло запо- рожського кошового Кальнишевського почала скупляти ся громада людий, що думали викликати в Польщі повстане, злучити правобережну Україну з Запорожем і відновити гетьманство. Московщина мала тимчасом на думці в купі з Німеччиною поділити підупалу Польщу і длятого нерадо гляділа на гайдамацьке повстане. Цариця Катерина II., вислала отже військо під Умань. Старшину гайдамацьку заманено до московського табору, Гонту і инших польських підданих видано Польщі, де їх зараз покарали лютою смертию, а скоро не стало ватажків, не могли гайдамаки вести боротьби. Розпочали ся тепер судові розправи над увязненими гайдамаками і всіма тими, що з ними спочували, до судів сипали ся без лїч доносів, а полвський уряд виконав над ними страшну пімсту.Так закінчило ся останнє кріваве намаганє, останній страшний протест українського народу проти наложеного йому підданства, се була остання проява довговікові боротьби самого народу за волю.
14.