Визнання царським урядом необхідності скасування кріпосного права (Уривок з промови Олександра ІІ 30 березня 1856 р. перед предводителями московського дворянства)
Я дізнався, панове, що між вами поширились чутки про намір мій скасувати кріпосне право. Щоб запобігти усяким необгрунтованим чуткам у такому важливому питанні, я вважаю за потрібне оголосити вам, що я не маю наміру зробити це тепер.
Але, звичайно, ви й самі знаєте, що чинний порядок володіння душами не може залишатися незмінним. Краще скасувати кріпосне право зверху, ніж чекати того часу, коли воно само собою почне ліквідовуватися знизу. Прошу вас, панове, подумати про те, як би здійснити це. Передайте слова мої дворянству для обміркування.Хрестоматія з історії Української PCP: в 3 т. - К. : Радянська школа, 1961. - Т. 2. 1861-1917. - С. 12.
Із загального положення про селян, що вийшли з кріпосної залежності
19 лютого 1861 р.
Кріпосне право на селян, оселених у поміщицьких маєтках, і на дворових людей скасовується назавжди, у порядку, зазначеному в цьому Положенні й у інших разом з ним виданих Положеннях і Правилах .
3. Поміщики, зберігаючи право власності на всі належні їм землі, надають за встановлені повинності в постійне користування селян садибну їх осілість і, крім того, для забезпечення їх побуту й для виконання їх обов’язків перед урядом і поміщиком ту кількість польової землі й інших угідь, яка визначається на підставах, зазначених у місцевих Положеннях .
8. Поміщики, наділивши селян у постійне користування за встановлені повинності землею, на підставі місцевих Положень не зобов’язані надалі ні в якому разі наділяти їх будь-якою додатковою кількістю землі.
9. Після набрання чинності цього Положення знімаються з поміщиків: 1) обов’язки з постачання продовольства та опікуванню селян; 2) відповідальність за внесення селянами державних податей і виконання ними грошових і натуральних повинностей; 3) обов’язок клопотатися за селян у справах цивільних і кримінальних і 4) відповідальність за них у всіх казенних стягненнях, як-от: штрафах, митах та ін.
.17. Селяни, які вийшли з кріпосної залежності, утворюють у справах господарських сільські громади, а для безпосереднього управління й суду об’єднуються у волості. У кожній сільській громаді й у кожній волості громадськими справами керують громада та її виборні на основах, викладених у цьому Положенні .
23. Селянам, які вийшли з кріпосної залежності, надається право нарівні з іншими вільними сільськими жителями і з додержанням встановлених у загальних законах і в цьому Положенні правил:
1) провадити вільну торгівлю, дозволену селянам, без взяття торговельних свідоцтв і без сплати мита ;
2) відкривати й утримувати на законній підставі фабрики й різні промислові, торговельні та ремісничі підприємства;
3) записуватися в цехи, займатися ремеслами у своїх селищах і продавати свої вироби як у селищах, так і в містах;
4) вступати в гільдії, торговельні розряди й відповідні їм підряди.
59. Поки селяни залишаються зобов’язаними поміщикові, на землі якого вони оселені, сільський староста повинен: селян, які виконують «ізде- льну» повинність [панщину], наряджати на роботу, а з оброчних стягувати оброк, відповідно до вимоги поміщика, обґрунтованої правилами місцевих Положень, і взагалі негайно виконувати законні вимоги поміщика під свою особисту відповідальність, згідно з виданими про селян Положеннями.
148. Поміщикові надається на підставах і в межах, нижчезазна- чених, право вотчинної поліції в сільській громаді тимчасовозобов’язаних селян, на землі його оселених, і разом з тим поміщик є попечитель сільської громади.
149. Поміщик має право нагляду за додержанням громадського порядку й громадської безпеки на території належного йому маєтку.
150. Тому сільський староста виконує невідкладно всі законні вимоги поміщика щодо:
1) припинення всякого бешкетування та насильства в сільській громаді, а також всякого явного порушення громадського порядку й законів;
2) подання допомоги й захисту як самому власнику, так і всім особам, що проживають у маєтку, у разі підпалу, розбою, пограбування, крадіжки, насильства тощо;
3) захисту власника і його майна, а також і всіх осіб, що проживають у його маєтку, від небезпеки при всяких нещасних випадках, як-от: пожежах (у тому числі й лісних), пошестях і падежу худоби й заходів припинення цих та інших подібних лих;
4) нагляду за особами підозрілої поведінки й затримання біглих, бродяг і безпаспортних;
5) ремонту сільських шляхів на землях, у користування селян відведених ;
6) про затримання винних і збереження слідів злочину до прибуття поліції або судового слідчого в разі вчинення ким-небудь злочину.
151.
Селяни, оселені на землі поміщика, зобов’язані захищати його і його домашніх від усяких насильницьких дій, зазначених в пунктах 1 і 2 ст. 150, а також надавати їм допомогу при раптових громадських лихах (п. 3, ст. 150), для усунення яких потрібна одночасно велика кількість робочої сили. Для цього в разі небезпеки як сільське начальство, так і селяни повинні з’являтися на допомогу навіть і без виклику їх поміщиком.153. У разі зловживань і взагалі несправного виконання старостою або помічником старшини їх обов’язків, поміщик має право вимагати заміни їх.
158. Поміщикові протягом перших дев’яти років після затвердження цього Положення надається право, якщо він визнає перебування якого- небудь селянина в громаді шкідливим або небезпечним, запропонувати самій громаді виключити цього селянина й віддати його в розпорядження уряду. У разі незгоди громади з пропозицією поміщика він може звернутися про це з проханням у повітове мирове зібрання для подання губернської в селянських справах присутності.
160. Якщо поміщик вважає, що мировий присуд суперечить існуючим постановам або є шкідливим для добробуту сільської громади, або таким, що порушує права поміщицькі, то, припиняючи виконання такого присуду, доводить про це до відома мирового посередника, який зобов’язаний негайно задовольнити законні вимоги поміщика.
187. Кожна сільська громада як при общинному, так і при дільничному або подвірному (спадковому) користуванні землею відповідає круговою порукою за справне відбування казенних земських і громадських повинностей кожним з її членів.
188. Щодо несправних платників казенних і громадських повинностей сільська громада може вживати таких заходів стягнення:
1) повернути в покриття недоїмок доход з належного недоїмникові як власність нерухомого майна;
2) віддати самого недоїмника або кого-небудь з членів його сім’ї на побічні заробітки, у тому ж повіті або сусідньому, з умовою, що зароблені гроші будуть передані в громадську касу; віддавати на заробітки в інші, невіддалені, губернії дозволяється тільки за присудом сільського сходу, затвердженим мировим посередником, і при цьому тільки таких несправних платників, які не платять повинностей через впертість або розпусту;
3) призначити до недоїмника опікуна, без дозволу якого не давати несправному хазяїну відчужувати будь-що з його майна та з його доходів для покриття недоїмки; або замість несправного хазяїна призначити старшим у домі іншого члена тієї ж сім’ї;
4) продати належне недоїмнику особисто нерухоме майно, за винятком лише викупленої селянином садиби;
5) продати ту частину рухомого майна й будівель недоїмника, яка не є необхідною в його господарстві;
6) відібрати в недоїмника частину відведених йому польових угідь або навіть увесь його польовий наділ.
Хрестоматія з історії Української PCP. - Т. 2. - С. 20.