Війна з польськими загарбниками і розгром Врангеля
На початку 1920 р. Радянська країна завоювала недовгу передишку. Радянська влада мала змогу зайнятися відбудуванням народного господарства. На господарський фронт були послані деякі частини Червоної Армії, перетворені в трудові армії.
На Україні було створено українську радянську трудову армію на чолі з тов. Сталіним. З безпосередньою участю тов. Сталіна були визначені першочергові завдання трудової армії по відбудуванню Донбаса.В цей час тов. Сталін входив до складу Реввійськради південно-західного фронту і перебував на Україні.
На IV Всеукраїнській конференції більшовиків у березні 1920 р. тов. Сталін закликав напружити всі сили для відбудування зруйнованого господарства України. Він говорив: „Немає ніяких сумнівів у тому, що ви, які справились з Денікіним, справитесь і з розрухою, ви зумієте прикласти всі сили, всю ту колосальну енергію, якою відрізняються комуністи від інших партій, щоб ослабити розруху і допомогти товаришам на півночі" (Й. Сталін, Статті і промови про Україну, с. 84).
Під керівництвом тов. Сталіна робітники й селяни України відбудовували народне господарство, налагоджували роботу транспорту. Натхнені сталінською волею, робітники не жаліли своїх сил і самого життя для відбудування промисловості країни.
Розгром численних білогвардійських полчищ Колчака, Юде- ніча, Денікіна, німецьких окупантів, французьких та англійських інтервентів привів до того, що уряди Антанти були змушені ослабити, а далі на деякий час і зовсім відмовитися від блокади Радянської країни. Але разом з тим вони посилено готували новий похід проти Радянської Росії. В Криму засіли офіцерські полки Врангеля — остання надія імперіалістів. Одночасно уряди Антанти готували війська панської Польщі для захоплення Радянської України і Білорусії. Польські пани протягом усієї громадянської війни допомагали всім ворогам українського народу: і Петлюрі, і Денікіну, і Антанті, якій вони давали свої війська для загарбання узбережжя Чорного моря.
На початку 1920 р. польська буржуазія готувалася захопити Радянську Україну і Білорусію, щоб установити свою владу „від моря до моря", від Данціга до Одеси. Армія Врангеля в цей час озброювалась для наступу з Криму на Донецький басейн.
„За висловом Леніна, панська Польща і Врангель — це були дві руки міжнародного імперіалізму, який намагався задушити
( - '
Радянську країну" (Історія ВКП(б), Короткий курс, с. 226). Панська Польща збирала сили і зброю, яку їй щедро постачали Франція та інші імперіалістичні уряди Європи.
Активними помічниками Врангеля і польських панів були українські буржуазні націоналісти. 21 квітня 1920 р. Петлюра підписав договір з головою польського уряду Пілсудським про спільну боротьбу проти українського народу і про повалення Радянської влади на Україні. За цим договором українські буржуазні націоналісти в особі Петлюри назавжди відмовились від Західної України, передавши її панській Польщі в колоніальну залежність. Петлюрівські агенти — буржуазні націоналісти — готували в цей час зрадницький удар з боку галицьких частин, які після розгрому Денікіна перейшли на бік Червоної Армії. Інші агенти Петлюри — „незалежники", „боротьбісти", очолюючи куркульські банди, вели боротьбу з українським народом шляхом терору, руйнування промисловості і транспорту. Ці банди, орудуючи за директивами Петлюри, допомагали польським панам готувати навалу на Україну.
Наприкінці квітня 1920 р. панська Польща напала на Україну. Скористувавшись зрадою галицьких частин, наявністю на фронті невеликої кількості частин Червоної Армії, десять польських піхотних і кавалерійських дивізій в супроводі петлюрівських банд розпочали похід на Україну і Білорусію.
За польською армією сунули польські поміщики. В супроводі польських офіцерів вони прямували в маєтки, що належали їм до жовтня 1917 р. З їх наказу польське військо мстило селянам, які вже володіли поміщицькою землею.
6 травня польські війська захопили Київ. Все награбоване — машини, верстати тощо — вивозилося в Польщу.
Заводи, що працювали при Радянській владі, були закриті. Трудове населення було приречене на голодне, злиденне животіння. До Києва наїхали польські чиновники. Польське панство будувало свій апарат гноблення.На допомогу українському народові за вказівками Леніна і Сталіна поспішала Перша кінна армія, 25-а Чапаєвська дивізія та інші частини Червоної Армії. Партія Леніна—Сталіна мобілізувала робітників і селян на боротьбу з панською Польщею. З усіх кінців Радянської країни піднімався народ на бій з віковічним ворогом — польськими панами.
У червні 1920 р. Червона Армія перейшла в наступ. На південно-західному фронті, яким керував тов. Сталін, білополякам було завдано головного удару.
Початком розгрому польської армії був так званий житомирський прорив. Тов. Сталін так розповідає про нього: „Самий прорив почався 5-го червня, на світанку. В цей день нйші кінні частини, згорнувшись в кулак і стягнувши обози в центрі кулака, прорвали розташування противника в районі Попільня — Козятин, пройшли рейдом район Бердичева і 7-го червня зайняли Житомир. Через одчайдушний опір поляків, нашій кінноті довелося буквально пробивати собі дорогу, в результаті чого поляки лишиди на місці пораненими, вбитими від куль і зарубаними, за свідченням Ревради Кінної армії, не менш як вісім тисяч бійців" (Й. Сталін, Статті і промови про Україну, с. 98k Під натиском Червоної Армії польські війська залишили Київ. В останні дні свого панування в Києві білополяки спалили склади, висадили в повітря мости, зруйнували чимало міських будинків. Панічно тікаючи з Києва, польська армія все руйнувала на своєму шляху. Вона висаджувала в повітря залізничні станції, руйнувала мости, залізниці. Боячись оточення Червоною. Армією, поляки, відступаючи з Києва, поділились на дві колони: одна пішла вздовж залізниці Київ—Ковель, друга з обозами рушила на північ, намагаючись вирватися з оточення.
Наступ Червоної Армії розгорнувся по всьому фронту.
Перша кінна армія на чолі з Ворошиловим і Будьонним гнала польських панів з Радянської землі.
По дорозі польська армія залишала обози, артилерію, покидала все награбоване в селах і містах. Поляки відкочувались не тільки на південно-західному, а й на західному фронті. На Волині вони спробували затриматись, укріпившись у німецьких окопах часів імперіалістичної війни. Але й з цього рубежа польська армія скоро була вибита. Нестримною лавиною Червона Армія перейшла ріки Стир і Стоход. З меж Радянської землі білополяки були вигнані. На початку серпня Червона Армія підійшла до Львова.Український і білоруський народи зустрічали Червону Армію як свою визволйтельку. У звільнених місцевостях робітники і селяни всіма силами й засобами допомагали Червоній Армії. Молодь ішла добровільними в новосформовані частини, старики й жінки допомагали в тилу. *
Переможний наступ Червоної Армії викликав у Галичині посилений революційний рух проти польського панування. По лісах формувались партизанські загони. Деякі з них, прорвавшись через польський фронт, ішли на з’єднання з частинами Червоної Армії. Влада Рад була тоді встановлена в 16 повітах Галичини. Близько двох місяців — з середини липня до середини вересня — в цих районах існували органи Радянської влади. Був створений Галицький ревком, який перебував у Тарно- полі. По селах і містах діяли ревкоми. Селяни виганяли поміщиків, ділили поміщицькі землі і реманент. Проведені були декрети Радянської влади про землю, про 8-годинний робочий день, про відокремлення церкви від держави та інші.
Революційна частина робітників і селян східної Галичини вимагала провести мобілізацію в Червону Армію. У перші дні організувався галицький батальйон добровільців. Трудящі радянських повітів східної Галичини з зброєю захищали свою рідну землю від польських насильників.
Приїзд тов. Сталіна у Першу кінну армію.
Кожна перемога Червоної Армії викликала радість у революційних робітників і селян усього світу.
Трудящі Європи захоплювались героізмом Червоної Армії. В багатьох промислових містах Європи були створені „комітети діяння" під лозунгом „Руки геть від Росії!", які закликали робітників не вантажити військового майна для панської Польщі. По Англії і Німеччині прокотилась хвиля страйків залізничників і вантажників, які відмовились вантажити військове спорядження для польської армії. Страйковий рух почався ів самій Польщі. Червона Армія наближалась до Варшави, але через зрадництво Троцького та його прихильників, що були в головному штабі, успіхи Червоної Армії не закріплялись. Передові частини так далеко відривались від резервів, що порушувалось постачання боєприпасів. Фронтова лінія була так розтягнута, що противникові легко було прорвати фронт. Коли польській групі військ удалося прорватись на західному фронті, червоні частини, залишившись без постачання, змушені були відійти. Кінній армії, що стояла коло Львова, Троцький наказав не брати Львова і перекинув її 'на північний схід. Своїми зрадницькими наказами він допоміг польським панам і Антанті.Але скоро прорив був припинений, і червоні частини у вересні почали готуватися до контрнаступу. Польський буржуазний уряд, який хвалився, що завоює Москву, з тривогою чекав наступу Червоної Армії. Відмовившись від своїх претензій на Правобережну Україну і Білорусію, він заговорив про мир. Перемир’я було підписане в Ризі 20 жовтня 1920 р.
Розгромивши польських окупантів, радянський народ кинув свої сили на білогвардійські полчища Врангеля. Скористувавшись наступом поляків, Врангель сконцентрував з допомогою Антанти великі сили і почав був тиснути червоні війська, щоб з’єднатися з правим флангом польської армії. Йому вдалося захопити частину Катеринославської губернії, і в серпні він готував великий наступ на Україну. Армія його мала велику артилерію і багато
Перехід Червоної Армії через Сиваш.
кінноти.
У вересні на південний фронт прибув тов. М. В. Фрунзе з завданням розгромити армію Врангеля. У жовтні сталися вирішальні бої в районі Кахівки. Кіннота Врангеля була розбита, піхота відступила до Криму, де під керівництвом іноземних інженерів були споруджені сильні укріплення. Підступи до Криму були настільки укріплені, що півострів був майже неприступний. Врангель вирішив, обороняючись у Криму, збирати сили для нового наступу.На фронт проти Врангеля була перекинута Перша кінна армія та частини з польського фронту. Сконцентрувавши сили, Червона Армія під командуванням тов. Фрунзе перейшла в наступ на армію Врангеля. Наступати доводилось у надзвичайно важких умовах проти ворога, шо дуже укріпив свої позиції, проти танків, яких у Червоній Армії тоді не було.
Вночі проти 7 листопада Червона Армія почала штурм Пере- копського перешийка. Одна дивізія форсувала Сиваш. Бій тривав цілий день. Не зважаючи на великі втрати, Червона Армія закріпилась на півострові, продовжуючи наступ. 10 листопада Червона Армія штурмувала і захопила Юшунські укріплення. Останній опір білогвардійців був зламаний. Врангелівська армія була скинута з Кримського півострова. Генерали, офіцери, буржуазія і сам Врангель на кораблях утекли в Туреччину. Крим став радянським.
У треті роковини Великої Жовтневої революції, в день штурму Перекопа, Ленін, розбираючи причини, які вели радянський народ від перемоги до перемоги, сказав: „Головна ж причина того, що нам зараз дало перемогу, головне джерело — це героізм, самопожертва, нечувана витримка в боротьбі, виявлена червоноармійцями, які вмирали на фронті, виявлена робітниками й селянами, які терпіли, особливо промислові робітники, які за ці три роки в масі терпіли сильніше, ніж у перші роки капіталістичного рабства. Вони йшли на голод, холод, на муки, щоб тільки вдержати владу. І цією витримкою, цим героїзмом вони створили тил, — єдино міцний тил, який існує між силами, що борються в цей момент" (Л Є H і н, Твори, т. XXV, с. 431).
Розгромом Врангеля і встановленням Радянської влади в Криму закінчується період іноземної воєнної інтервенції, хоч боротьба з залишками контрреволюційних сил на окраїнах великої Радянської країни тривала ще довго.
„Війна іноземних інтервентів і російських білогвардійців проти Рад скінчилась перемогою Рад.
„Радянська республіка відстояла свою державну незалежність, своє вільне існування..
„Це був кінець іноземної воєнної інтервенції і громадянської війни.
„Це була історична перемога Радянської влади" (Історія ВКП(б), Короткий курс, сс. 228—229).