<<
>>

Денікінщина і її розгром

Після розгрому Колчака Антанта змінила свій план нападу на Радянську країну. Всі свої надії вона стала покладати на ге­нерала Денікіна, що збирав контрреволюційні сили на Кубані.

Денікінській армії уряди Антанти передавали сотні гармат, сотні тисяч гвинтівок, танки, літаки, снаряди та інше військове спорядження. В армію Денікіна були послані іноземні офіцери, військові інструктори, іноземні льотчики. Багатьох обманутих російських солдатів, що були у Франції, агенти Антанти влили в лави армії Денікіна.

З Кубані денікінська армія почала наступ на Донбас, щоб позбавити Радянську країну вугілля, ще більш ослабити все народне господарство і остаточно зруйнувати промисловість і транспорт. „Похід цей був також комбінований, бо він перед­бачав спільний напад Денікіна, Польщі, Юденіча (Колчака було скинуто з рахунку). Центр ваги походу лежить на цей раз на півдні, в районі Денікіна" (Й. Сталін, Статті і промови про Україну, с. 86).

У квітні 1919 р. денікінці намагаються захопити Луганськ як стратегічний пункт Донецького басейну і центр військової про­мисловості. На боротьбу з денікінцями вирушило все робітниче населення Луганська. В боях брали участь жінки і діти. Спіль­ними зусиллями частин Червоної Армії і робітників атаки білогвардійців були відбиті. Разом з Червоною Армією робітники обороняли свої міста, заводи, шахти і рудники.

Денікінська армія налічувала в цей час понад сто тисяч офіцерів і солдатів, вона виросла в грізну силу. Троцький роз­валював усю роботу на південному фронті і тим сприяв просу­ванню денікінських армій.

Після захоплення Царицина Денікін видав наказ про похід на Москву, а донецькі капіталісти обіцяли видати мільйон карбо­ванців полкові, який першим вдереться в Москву.

Денікінська армія просувалась уперед і захопила Полтаву, Харків, Одесу. 31 серпня денікінці разом з петлюрівцями

вдерлися в Київ.

Під осінь денікінська армія захопила Дон­бас, більшу частину України, Орел і загрожувала Тулі. Слі­дом за денікінською армією ринули в міста й села буржуазія і поміщики. Фабрики і заводи були повернені капіталістам. Жор­стоким терором денікінці відновлювали поміщицько-буржуазний лад. По містах денікінські контррозвідки, а на селах каральні загони розправлялися з трудящими. Грабуючи останні пожитки, денікінські офіцери замість грошей видавали селянам записки: „Пред’явникові цього всипати стільки-то шомполів або різок*4. Армію Денікіна народ так і називав — „грабармія".

Відновлені були порядки найгірших часів царизму. На Україні були знищені всі національні культурні заклади. Українська мова була заборонена. Денікінський уряд ставився до України, Біло­русії, Криму, Кавказа як до колоній відновлюваної царської Ро­сії. На всій окупованій території відбувались погроми єврей­ського населення. Протягом багатьох тижнів білогвардійські офіцери організовували погроми в Києві, Кременчуку, Катери­нославі та в інших містах і містечках.

Українська буржуазія допомагала монархістові Денікіну боро­тися з соціалістичною революцією. Вона погоджувалася з чор­носотенною політикою Денікіна, не зважаючи на те, що денікінці закривали українські школи, газети і нищили українську культуру. Петлюрівське командування навіть уклало договір з команду­ванням Денікіна про єдиний фронт проти Радянської країни. Денікін ніс народові не тільки жахи капіталізму, але і ярмо іноземного капіталу.

Партія і Радянський уряд мобілізували всі ресурси країни для боротьби з денікінщиною. Ленін дав лозунг країні: „Всі на бо­ротьбу з Денікіним!“. Партія послала в ряди Червоної Армії десятки тисяч комуністів і комсомольців. Багато партійних і комсомоль­ських організацій пішли на фронт у повному складі. Натхнені більшовиками робітники й селяни докладали всіх зусиль, щоб розгромити і знищити ворога.

На південний фронт для організації розгрому Денікіна Цен­тральний Комітет партії направив тов. Сталіна.

Одночасно на південний фронт партія командирує тт. Ворошилова, Орджоні- кідзе, Будьонного, Щаденка.

Надзвичайно тяжку обстановку застав тов. Сталін на півден­ному фронті. На його вимогу Троцький, який розвалював півден­ний фронт, був усунений від керівництва воєнними операціями.

Тов. Сталін відкинув зрадницький план Троцького, який прирікав армію на загибель. За цим планом головний удар спря­мовувався на Новоросійськ через донські степи, де Червона Армія повинна була проходити через райони повного бездоріжжя, серед населення, значна частина якого перебувала під впливом білогвардійців. •

Тов. Сталін виробив і запропонував свій план розгрому Де­нікіна. За цим планом головний удар денікінській армії завда­вався по лінії Харків — Донбас — Ростов. „Цей план забезпечу­вав швидке просування наших військ проти Денікіна, з огляду на явне співчуття населення на шляху просування нашої армії через робітничі і селянські райони. Крім того, наявність густої сітки залізниць в цьому районі давала можливість забезпечити нашим військам регулярне постачання всім необхідним. Нарешті, цей план давав можливість звільнити Донбас і забезпечити нашу країну паливом" (Історія ВКП(б), Короткий курс, с. 224).

План тов. Сталіна був затверджений Центральним Комітетом партії. Тов. Сталін створив ударну групу військ, яка завдала денікінській армії нищівних ударів під Орлом і біля Воронежа. Воронеж був звільнений з допомогою робітничих дружин, яки­ми керував Л. М. Каганович. Кіннота Будьонного знищила вели­кі військові з’єднання денікінської кінноти під Касторною. Під натиском Червоної Армії денікінські частини почали відступати.

Одночасно посилився повстанський рух, організований і керо­ваний більшовиками в тилу Денікіна. Денікінське командування примушене було знімати з фронту великі військові з’єднання для придушення повстань. Повстанський рух допоміг перемож­ному наступові Червоної Армії. Розкладені і деморалізовані полчища білогвардійців відкочувались по всьому фронту.

На початку грудня частини Червоної Армії підійшли до Києва.

На підступах до Києва денікінці спорудили міцні укріплення. Мости були захищені броневиками і кулеметами. На правому високому березі Дніпра встановлені були гармати й кулемети. Взяти Київ можна було, тільки переправившись через Дніпро, але форсувати Дніпро не можна було: він щойно почав замерзати. Човнами для переправи вже не можна було скористуватись, а для переходу лід був ще дуже тонкий. На допомогу Черво­ній Армії прийшов місцевий рибалка Алексеев. Вночі проти 16 грудня він успішно провів червоноармійців Богунського полку через Дніпро однією тільки йому відомою стежкою. Денікінські застави були зняті і знищена оборона мостів. З Броварів пі­дійшли резерви. Після запеклого бою в самому місті 16 грудня денікінські банди були остаточно вигнані з міста. Київ став ра­дянським. Слідом за Києвом Червона Армія очистила від петлю­рівських банд цілий ряд місцевостей Правобережної України, захоплених ними під час наступу Денікіна. Армія Денікіна була розгромлена, вся Україна звільнена. Сам Денікін втік за кордон.

До середини лютого 1920 р. Радянська влада була відновлена майже по всій Україні. Тільки окремі місцевості Правобережної України лишались у руках польських імперіалістів. У цей же час були розгромлені і інтервенти на північному фронті. Архан­гельськ, Онега, Мурманськ стали радянськими. Армія Юденіча, що наступала на Петроград, була розбита ще в жовтні—листо­паді 1918 р. Волею і силою радянського народу, яким керу­вала велика партія Леніна—Сталіна, плани інтервентів були зруйновані.

У зв’язку з перемогою над Денікіним Ленін звернувся до українських робітників і селян з листом, в якому говорив про зміцнення союзу українських і російських робітників, про шляхи, які приведуть весь радянський народ до остаточної перемоги.

5.

<< | >>
Источник: БЄЛОУСОВ С.М.. ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. КОРОТКИЙ КУРС. ВИДАВНИЦТВО АКАДЕМІЇ НАУК. УРСР. КИЇВ -1940. 1940

Еще по теме Денікінщина і її розгром: