1. Радянська Україна після закінчення громадянської війни. Перехід до непу

Розгром іноземної воєнної інтервенції і кінець громадянської війни позбавили уряди Антанти можливості нового наступу проти Країни Рад. Польща змушена була піти на мир.

18 березня_ч 1921 р.

В умовах капіталістичного оточення і запеклої боротьби з капіталістичними елементами всередині країни радянський народ почав відбудовувати своє народне господарство.

За роки імперіалістичної і громадянської війни народне госпо­дарство України було дуже зруйноване. Інтервенти нищили фаб­рики й заводи, руйнували мости, залізниці, культурні заклади. Французькі війська, покидаючи Одесу, забрали з собою флот. Те саме зробили і білогвардійські частини Врангеля, тікаючи з Криму.

Знищення засобів зв’язку, руйнування транспорту приводили до ще більшого розриву між окремими галузями народного господарства.

Дуже занепала кам’яновугільна промисловість Донбаса. Це пояснювалось і тим, що саме на території Донецького басейну відбувались найбільш запеклі бої. Іноземні інтервенти й біло­гвардійці не раз намагалися відрізати Донбас від Радянської Республіки, щоб позбавити її вугілля і металу. Білогвардійці й інтервенти, проходячи через Донбас, руйнували господарство шахт і рудників.

Ці руйнування, відсутність ремонту, припинення робіт на шахтах привели до того, що на літо 1920 р. 600 шахт було затоплено. Продуктивність праці на діючих шахтах була дуже низька. Видобуток вугілля в 1920 р. ледве досягав 5—8% дово­єнного рівня.

У ще скрутнішому становищі перебувала рудна промисловість Криворізького району. Всі потужні рудники були затоплені. Замість 25-тисячної армії рудокопів, у 1920 р. на рудниках лишалось близько тисячі робітників.

З 57 домен, що діяли на Україні в 1913 р., працювала тільки одна. Вся металургійна промисловість давала 5% продукції довоєнного рівня. Тільки окремі заводи все ще працювали. Життя цих заводів підтримували ентузіасти-робітники.

Під кінець 1920 р. робітників в українській промисловості налічувалось близько 316 тис. Сюди ввійшла і частина робітни­ків, демобілізованих з Червоної Армії. Це становило менше поло­вини числа робітників у 1913 р.

Не в кращому становищі перебувало і сільське господарство. Засівна площа на Україні в 1920 р. зменшилась навіть відносно 1916 р. на 30—40%.

У 1920 р. по всій Радянській країні валовий збір хлібів дося­гав 1979 млн. пудів, замість 4661 млн. пудів, зібраних у Росії в 1913 р. Зменшилась кількість коней, рогатої худоби і овець. В багато разів зменшились засіви цукрових буряків. Глибину занепаду сільського господарства показав голод 1921 р.

У країні було мало хліба, жирів, одежі, мила, солі, гасу та інших предметів першої потреби. Бракувало вугілля та дров для промисловості і транспорту, тим більше для огрівання житла.

Сувора зима 1920/21 р. ще більше погіршувала становище трудящих країни. В містах України інтервенти за часи оку­пації зруйнували комунальне господарство — водопроводи, ка­налізацію, електростанції. Наслідком війни і недоїдання була епідемія тифу, що набула грізних розмірів у 1920—1921 рр.

Пролетаріат великих заводів країни був розпорошений і по­части декласований. Багато робітників ішло на село працювати в сільському господарстві. Масовим стало мішечництво. Злидні і голод трудящих мас використовувало куркульство, спекулюючи продуктами сільського господарства.

Росло незадоволення селян продовольчою розверсткою. Це незадоволення використовували класові вороги для боротьби проти Радянської влади.

Органами ЧК були розгромлені контрреволюційні організа­ції, які продовжували боротьбу проти Радянської влади. На гроші імперіалістичних держав контрреволюційні організації пр о вадили шпигунську діяльність і підготовку повстань. Так, на­приклад, „Київський обласний центр дій“, створений у 1920 р.. одержував субсидії на шпигунську діяльність з Польщі і Фран­ції. Тоді ж таки в Києві з петлюрівських недобитків на чолі з С. Єфремовим була створена контрреволюційна організація БУД („Братство української державності⁴¹). Ця організація провадила свою контрреволюційну діяльність за вказівками петлюрівського „уряду⁴⁴, який перебував у Польщі. Пізніше, в 1924 р., БУД остаточно розвалилось і натомість була створена СВУ („Спілка визволення України⁴⁴). Контрреволюційну діяльність провадили так званий „Центральний український повстанський комітет⁴⁴ та „Козацька рада⁴⁴.-

В Одесі в 1921 р. була викрита підпільна гетьманська органі­зація. На Київщині діяла банда Мордалевича, яку підтримували українські есери. Диверсійну роботу провадили польські націо­налісти. В Польщі з петлюрівців, денікіниів, врангелівців фор­мувалась велика банда Тютюнника. З нею підтримували зв’я­зок українські націоналісти, що залишились на Україні і про­лізли в радянський апарат. Знаючи, що готується напад Тю­тюнника на радянські кордони, БУД готувало куркульське повстання на Київщині, щоб забезпечити успіх Тютюнника. Та коли Тютюнник восени 1921 р. перейшов кордон з своєю бандою, червоноармійські частини під командуванням Kotob- ського розгромили його.

На Катеринославщині і Полтавщині успішну боротьбу з мах­новськими бандами вели частини Червоної Армії. Махнові до­велося тікати в Румунію.

Воєнна боротьба з бандитизмом супроводилась політико- виховною роботою на селі. Бандитизм на Україні був оста­точно ліквідований пізніше, в період відбудування народного господарства, в період переходу від воєнного комунізму до но­вої економічної політики.

„ЦК розумів, що відпала необхідність в продрозверстці, що треба її замінити продподатком, щоб дати можливість селянам використовувати більшу частину лишків свого виробництва на свій розсуд. ЦК розумів, цю такий захід дав би можливість оживити сільське господарство, розширити виробництво зерна і технічних культур, необхідних для розвитку промисловості, оживити в країні товарооборот, поліпшити постачання міст, створити нову, господарську основу союзу робітників і селян⁴⁴ (Історія ВКП(б), Короткий курс, с. 236).

Проти лінії партії знову виступили антипартійні елементи — Троцький та інші. Вони були проти розгортання демократії в профспілках. Вони нав’язали партії дискусію про профспілки. Дискусія про профспілки була суперечкою не тільки в питаннях про ставлення до профспілок. На ділі це була суперечка про ставлення до селянства, що було незадоволене політикою воєнного комунізму, про ставлення до безпартійної маси робітни­ків, взагалі про підхід партії до маси, коли громадянська війна вже кінчалась.

Разом з Троцьким виступали і інші антипартійні групи— „робоча опозиція", „демократичний централізм", „ліві комуністи". Разом з ними виступали меншовики, есери, бундівці.та україн­ські буржуазні націоналісти.

Більшовицька партія, її Центральний Комітет, очолюваний Леніним і Сталіним, спрямували головний удар проти троцькі- стів як головного центра антипартійних угруповань. У своїх виступах Ленін говорив про прямий зв’язок між кронштадт­ськими заколотниками і розкольницькою діяльністю троцькі- стів та бухарінців.

Українську організацію більшовиків у той час очолював В.

X з’їзд РКП(б) намітив шляхи відбудування народного гос­подарства країни. З’їзд прийняв постанову про перехід від політики воєнного комунізму до нової економічної політики (неп) як єдино правильної політики, що веде до знищення класів і побудови соці­алізму. На доповідь Леніна з’їзд виніс постанову про заміну прод- розверстки натуральним продовольчим податком. Сума податку була менша від продрозверстки, а лишками продуктів сільського господарства селяни могли торгувати. Відкинувши ворожі про­позиції опозиційних угруповань, з’їзд забезпечив міцний союз робітничого класу й селянства для будівництва соціалізму.

З’їзд заслухав також доповідь тов.,Сталіна по національ­ному питанню, яке при переході країни до мирного будівництва набувало дуже важливого значення. Треба було включити в со­ціалістичне будівництво всі відсталі народи Радянської країни. Тов. Сталін поставив питання про знищення господарської, політич­ної і культурної відсталості гноблених царським режимом націо­нальностей, яку дістала Радянська влада у спадщину від минулого.

З’їзд схвалив пропозиції тов. Сталіна. Разом з тим з’їзд засу­див антипартійні ухили в національному питанні — великодер­жавний шовінізм і місцевий націоналізм — і спрямував головний удар проти великодержавного шовінізму як головної небезпеки.

На доповідь тов. Леніна з’їзд виніс постанову про негайний розпуск фракційних груп і про непримиренну боротьбу з фракцій­ністю, з ухилами від генеральної лінії партії. В резолюції „Про єдність партії" з’їзд указав на необхідність для кожного члена пар­тії зміцнювати єдність, згуртованість пар гіг. Постанови X з’їзду РКП(б) відіграли вирішальну роль у справі організації робітників і селян на ліквідацію наслідків руїни в народному господарстві.

Після X з’їзду партії ВЦВК восьмого скликання опублікував декрет про заміну продрозверстки продподатком. До відома селян­ства цілої країни було доведено, що після сплати податку кож­ний селянин має право вільно торгувати лишкамй сільськогос­подарської продукції. Продовольчі загони були скасовані. Дозво­лена була вільна торгівля на базарах і ярмарках. Законодавство та адміністративна діяльність радянських органів були пристосовані до нової економічної політики. Всі заходи Радянського уряду

В. І. Ленін на В5еросійському суботнику 1 травня 1920 р.

були підпорядковані єдиному завданню — відбудуванню народного господарства.

Народне господарство України, як і всієї Радянської країни, відбудовувалось силами робітників і селян, коштом внутрішніх ресурсів, без усяких іноземних позик. Насамперед розгорнулась боротьба за збільшення видобутку вугілля і руди, що являють ■собою основу життя металургійних заводів.

На шахти, рудники, заводи поверталися з сіл досвідчені шахтарі й металурги. Це були ентузіасти відбудування народ­ного господарства.

У відбудуванні народного господарства велику роль відіграли „суботники“. Робітники, червоноармійці, службовці в ці дні пра­цювали, ліквідуючи розруху.

На допомогу робітникам України їхали бригади робітників з Москви, Петрограда та інших промислових центрів Радянської Росії. Вони часто приїжджали з своїм інструментом, щоб упо­рядкувати той чи інший цех заводу. Вони супроводили транс- порти котлів, машин та іншого устаткування, що вивозилося з Росії в Донецький басейн. „Все для Донбаса!"—стало лозунгом країни. Робітники Росії і України робили відрахування з своїх коштів для робітників Донбаса. На початку 1921 р. україн­ський Радянський уряд провів мобілізацію колишніх гірників і відправив їх на Донбас. V Всеукраїнська партійна конферен­ція мобілізувала для Донбаса 10% свого складу. Робітники від­войовували у розрухи шахти, рудники, заводи й фабрики. Бо­ротьба з розрухою стала лозунгом найширших трудящих мас.

На XI з’їзді партії, що зібрався в березні 1922 р., були зро­блені підсумки першого року нової економічної політики. Вка­зуючи на успіхи нової економічної політики, Ленін на цьому з’їзді заявив: „Ми рік відступали. Ми повинні тепер сказати від імени партії: — досить! Та мета, яку відступом мали досягти, досягнута" (Ленін, Твори, т. XXVlI, с. 219).

З’їзд у своїх рішеннях намітив шляхи перемоги соціалізму над капіталізмом в галузі економіки. Це був останній з’їзд партії, яким особисто керував Ленін. Після з’їзду на пленумі ЦК генеральним секретарем Центрального Комітету був обраний тов. Сталін.