Війна 1558-1583 рр.

2.6.1. Перша фаза: Московія проти Великого Князівства Литовського і Руського (1558-1570)

Після завершення Стародубської війни настало двадцятилітнє затишшя. З різних причин обидві сторони перепідписували перемир’я,

Розділ 2.

Руки до війни розв’язало Івану Грозному упокорення Казані (1552) та Астрахані (1556). Додаткового адреналіну додавало загострення балтійської проблеми: Москва прагнула поглинути Лівонію, щоб мати доступ до Бал­тійського моря. І на цьому питанні її інтереси перетнулися з планами Литви та Польщі. У 1556 р. сплив термін московсько-лівонського перемир’я, і цар за одну з умов його продовження виставив зобов’язання Лівонії не входити в союзницькі стосунки з Вільно чи Краковом.

Іван Грозний відреагував війною з Лівонським Орденом. 11 травня 1558 р. впала Нарва, а в липні - Тарту. При цьому Москва позірно не чі­пала Великого князівства Литовське і Руського. Натомість магістр Фюр­стенберг звернувся до Зигмунда Августа за допомогою. 31 серпня 1559 р., згідно з угодою, Велике князівство Литовське і Руське ставало протекто­ром Лівонії. Остання також зобов’язувалася покривати видатки на вій­сько, яке її боронитиме перед Москвою. А отже московсько-лівонська війна переросла в московсько-литовську.

У 1559-1560 рр. військові дії велися на території Лівонії. Івану Гроз­ному вдалося оволодіти Марієнбургом та захопити 25% території Ордену. 4-16-697

Литовські залоги у тамтешніх замках не дали досягти більшого, хоча й не зарадили територіальним втратам. І литовці, і московити були ладні ук­ласти перемир’я, але виставляли одні одним неприйнятні умови: Литва хо­тіла від Москви визнання свого протекторату над Лівонією, Іван Грозний - правий берег Двіни та одруження на одній з доньок Зигмунда Августа.

Непевність ситуації змусила чергового магістра Ордену Кеттлера та лівонську еліту звернути погляд у бік Корони Польської, яку вважали сильнішою потугою. Лівонія була готова увійти до складу Корони. 28 листопада 1561 р. у Вільно було підписано компромісний трактат про під­данство Лівонського Ордену Зигмунду Августу тепер уже як польському королю. Такий хід подій не міг залишитися без відповіді Москви. Як тільки сплив час перемир’я (25 березня 1562 р.) Іван Грозний розпочав воєнні дії безпосередньо проти Великого князівства Литовського.

Ця війна була позначена зростанням ролі українського війська. Якщо раніше Україна традиційно виставляла князівсько-шляхетські підрозділи, то тепер додалося й козацтво, яке чим далі перетворювалося на все потужнішу військову і суспільну силу. Уже з кінця XV ст. ніхто не уявляв протистояння з татарами без козаків. Під час війни 1512-1522 рр. та Стародубської війни (1533-1537), козаки лише брали участь у спільних з татарами походах на Московію. Тепер на них розраховували як на окрему ланку у війську Вели­кого князівства Литовського і Руського, а потім і Речі Посполитої.

Уже 15 листопада 1561 р., задовго до наступу царського війська Зигмунд Август розпорядився набрати за платню козаків на службу, які мали прибути до Річиці, куди збиралися волинські князі та шляхта під команду князя Богуша Корецького. У 1562 р. українські козаки взяли ак­тивну участь у воєнних діях. Перебуваючи у загоні остерського старости Филона Кміти, вони спершу вщент розгромили московський загін, який прямував з Чернігова до Остра. Далі Ф. Кміта оволодів Черніговом, а потім, поповнивши своє військо двомастами козаками, завдав поразки за­гонові князя Мещерського. Відтак козаки з Ф. Кмітою вирушили на Ста- родуб і розбили по дорозі ще два загони московитів. Під час боїв один московський воєвода загинув, а інший потрапив до полону.

У 1563 р. на московське прикордоння ходив з канівськими козаками князь Михайло Вишневецький, двоюрідний брат знаменитого Дмитра- Байди Вишневецького. У виправі брали участь і білгородські татари. За­гонові вдалося попустошити околиці Новгорода-Сіверського й Почепа, захопити багату здобич, а також бранців. Після походу Москва здійняла страшенний галас, вимагаючи відшкодувати збитки, знайти і стратити винних. Проте жодні подібні заяви не могли зупинити козаків, і в наступні роки вони постійно шарпали московську територію.

Головна баталія 1563 р. розгорнулася під Полоцьком, куди в січні 1563 р. підійшло 60-тисячне московське військо, у якому були і європей­ські найманці (німці та англійці).

Оволодівши Полоцьком, Іван IV вирішив закріпити територіальні на­дбання на папері й запропонував перемир’я на 10-15 років, зажадавши лі­вонські території по Двіну та Полоцьк. Але Зигмунд Август і чути про це не хотів. Відтак на початку 1564 р. два московських війська увійшли до Вели­кого князівства Литовського і Руського, плануючи об’єднатися в Орші і ру­хатися вглиб властиво Литви. Передчуваючи це, литовський гетьман Миколай Радзивіл (Рудий) на чолі литовських, українських та білоруських підрозділів 25 січня перестрів одне з них на річці Улі й у короткій битві роз­громив вщент. У цей час Ф. Кміта, при якому перебували й українські козаки, стояв під Оршею і змусив друге московське військо відійти до Смоленська.

У 1567 р. Зигмунд Август задумав потужний похід на Московію. У Радошковичах під Мінськом зібрали понад 31 тис. війська з україн­ських, білоруських, литовських земель та Польщі. Але в кінцевому ра­хунку король і великий литовський князь так і не наважився розпочати марш. Влітку 1567 р. козацькі підрозділи у складі загонів князів Костян­тина Вишневецького, Януша Збаразького, Романа Сангушка раптовим на­падом розгромили московське військо біля озера Суші, успішно воювали у районі Вітебська, Ули, Кріси, Леплі, Кривина, добре зарекомендували себе в розвідці, сторожовій службі, на будівництві укріплень. Разом із Ф. Кмітою доходили до Вязьми.

Усього у воєнних діях 1562-1569 рр. проти Москви взяло участь понад тисячу козаків. їм уряд уперше зобов’язувався заплатити, впи­савши їх до спеціального документа - реєстру. Це стало поворотним пунктом у козацькій історії, давши початок довгому процесу визнання козацтва як «людей лицарських», котрим у нагороду за військову службу має бути гарантовано особливий суспільний статус.

Перебіг війни, наклавшись на досвід попередніх війн з Московією, став каталізатором об’єднання Великого князівства Литовського і Ру­ського в одну державу з Польщею. Попередні польські спроби нагнути 4*

«Звірства московитів у Лівонії». Zeyttung₁ Нюрнберг, 1561

Литву, викликали впертий спротив її еліти, зокрема й української частини. Як тільки послаблювалася зовнішня загроза, литовські магнати та україн­ські князі пом’якшували і без того незначну залежність Вільно від Кракова, яка фактично обмежувалася періодичною наявністю спільного монарха. Та понад півстолітній тягар війни з Московією засвідчив, що та поволі від­кушує все нові й нові українські й білоруські землі. Зневіра у можливості власними силами перемогти Москву й повернути втрачені території, страх бути завойованими деспотичною сусідкою схилив українських князів під­тримати Корону й погодитися на Люблінському сеймі 1569 р. на унію По­льщі та Великого князівства Литовського і Руського. І хоча литовські магнати далі чинили спротив, мусили погодитися. На карті Європи з’яви­лася Річ Посполита як держава «двох народів» - польського та литов­ського. Однак той факт, що на один з ними щабель не був поставлений третій «народ» - український, - заклав під цю державу міну уповільненої дії, яка вибухне в Україні в середині XVII ст.

Поява Речі Посполитої заскочила Московію і стишила війну. Перше спільне польсько-литовське посольство до Москви (1570) уклало пере­мир’я на три роки.

2.6.2. Друга фаза: Московія проти Речі Посполитої (1579-1582)

Смерть у 1572 р. короля Речі Посполитої Зигмунда Августа спону­кала Москву спробувати реалізувати свої територіальні претензії, обхід­ним шляхом - через використання механізму виборів короля Речі Посполитої в 1572-1573 та 1575-1576 рр. Під час першого безкоролів’я литовське посольство Михайла Гарабурди пропонувало свою підтримку царевичу Федорові в обмін на низку поступок з московського боку, зок­рема й територіальних.

У 1575-1576 рр. на ґрунті елекції відбулося політичне зближен­ня Московії та Австрійської імперії. Виношувалися плани розчленуван­ня Речі Посполитої у разі обрання на королівський престол імператора Максиміліана II чи його сина, ерцгерцога Ернеста. Корона мала відійти до Австрії, а Лівонія та Литва разом з відірваними в 1569 р. українськими зем­лями - до Московії. Перегодом Іван IV у порозумінні з Віднем пробував добитися корони для ерцгерцога Ернеста, а литовського великокнязівського стола - для Федора. Утім низка царських вимог знову виявилася неприй­нятною, зокрема інкорпорація до Московії Київщини та Волині.

Після обрання в 1576 р. на короля Стефана Баторія стало остаточно зрозуміло, що московська карта не зіграла. Тим паче, Москва отримала в су­перники рішучого та вольового полководця. Готуючись до війни, С. Баторій заклав підвалини для ефективного використання українського козацтва. Він провів свою знамениту реформу, запровадивши тепер уже постійний козацький реєстр - 500 душ. Реєстровці вважалися особами, що перебу­вали на службі у короля й за це користувалися привілеями, які підносили їхнє правове становище над рештою козаків. Відтоді головною метою Війська Запорозького стає боротьба за поширення реєстру на все козац­тво. Паралельно розвиватиметься культ короля як покровителя й заступ­ника козаків від зазіхань шляхти. Пізніше цей культ виявиться надійним щепленням від усіляких промосковських агітацій.

С. Баторій відмовився від війни в Лівонії і сконцентрував свої зу­силля на білоруському напрямкові. У перший рік відновлення війни -

1579 він згромадив військо з литовської, української, польської та біло­руської шляхти для оволодіння Полоцьком і досяг успіху. Залучені були й українські козаки. Вже під кінець 1578 р. їх у різних місцях бойових дій налічувалося понад півтори тисячі. Зокрема, під Оршею у розпоряд­женні Ф. Кміти перебувало 900 чоловік. Поміж них був на чолі 500 коза­ків Гаврило Біруля. Загони по 100 чоловік очолювали Корнило Пожеваль- ський, Федір Кишевич, Григорій Шелуня, Костянтин Величко. Крім того, під Полоцьком розмістилося 300 козаків, у замку Дінемборк під орудою Бориса Жаби - теж триста, в інших місцях ще 400.

На початку 1579 р. один із козацьких загонів оволодів замками Кашцяни й Красне на території Білорусі. Перегодом чимало козаків взяло участь в облозі Полоцька, штурмі Туровля та замку Сокіл. Оволодіння Полоцьком справило величезний військовий та психологічний ефект, пе­реламавши хід війни. Туровль двічі штурмували винятково козаки на чолі з Мартином Курою. За другим разом замок був захоплений. Сокіл упав після особливо кривавих боїв. Паралельно козаки під загальним керів­ництвом Ф. Кміти здійснили спустошливий рейд Смоленщиною.

Без козаків не обходилася жодна з крупних військових операцій і в

1580 р. У квітні-травні реєстровці на чолі з Яном Оришовським вибралися

Розділ 2. Експансія Московської держави на українські землі на Чернігово-Сіверщину. Входили вони до складу війська князя Михайла Вишневецького, у якому, крім них, були особисті воїни князя, а також та­тари. Військо дійшло до Стародуба й Почепа, захопило в полон 3 тис. душ та відігнало 10 тис. голів худоби. Успішний рейд під Смоленськ зро­бив зі своїм загоном Григорій Біруля. Ф. Кміта з козаками розбив на Смо- ленщині восьмитисячне московське військо. Та найбільше користі від козаків було під Великими Луками.

Похід Стефана Баторія під це місто був центральною подією кам­панії 1580 р. Українські козаки відзначилися вже на підступах до Великих Лук. Саме козаки Г. Бірулі забезпечили королівському війську перемогу під сусідніми замками Веліж та Усвяти. Спершу козацький загін окопався по­близу Веліжа, відрізавши московитам дорогу до Великих Лук. Потім не- очікуваним кидком козаки вщент розгромили один з московських загонів. Захоплений у полон боярин зізнався, що залога замку нічого не знає про наближення основних сил противника, відає лише про козаків. Відтак рап­това атака, до якої козаки вдалися разом з королівським військом, швидко досягла успіху. Оборонці здалися. Невдовзі впав замок Усвяти. До Великих Лук окремі козацькі загони підійшли в авангарді королівського війська. Ко­заки брали активну участь у штурмі міста, звично виконували сторожову службу, займалися розвідкою. Під час розвідувальних операцій вони далеко заглиблювалися в московську територію.

У 1581 р. козаки так само відзначилися по всьому фронту воєнних дій. Князь М. Вишневецький особисто їздив у козацькі краї, де зібрав під свої стяги «все лицарство низове», разом - 1500 козаків. Військо човнами піднялося Дніпром до Пропойська. По дорозі до нього наспіли реєс­тровці. Військо взяло курс на Трубчевськ і після стрімкого штурму ово­лоділо цим замком. Тим часом московські воєводи зібрали кілька тисяч вояків і рушили назустріч. Бій відбувся на переправі через річку Судость. Наблизившись до річки, московити кинулися в атаку, бо виявили, що ко­заки залишилися ночувати на іншому березі. Але М. Вишневецький швидко оговтався і відбив перший наступ. Незабаром підійшли козаки й не залишили московському війську жодних шансів. У тому бою наклало головами близько півтори тисячі московитів.

Черговий успішний рейд по Московщині здійснив Ф. Кміта. Цього разу його підрозділи, поміж якими були й набрані ним козаки, входили до складу війська Миколая Радзивіла, сина віденського воєводи. Під час маршу козацькі загони рухалися по боках основного війська, віддаляючись від нього на 8-10 км й пустошачи околиці. Московити за наказом Івана Гроз­ного уникали відкритого бою. Тому військо дійшло аж до Волги й тріумфально повернулося до Пскова, де вже розгорнулися основні події.

Облога королем Стефаном Баторієм Пскова, яка розпочалася в кінці серпня, поставила останню крапку в Московській війні. Місцевій залозі, яка налічувала до 50 тис. чоловік, протистояло королівське військо чисель­ністю до 40 тис. Козаків традиційно використовували як для облоги й штурму, так і для дошкульних нападів на сусідні московські території. Козаки самотужки здобули місто Красногородок, ходили під Опочку, надавали інші цінні послуги. Зокрема, козак Залізо привів 21 вересня до короля полонених, захоплених аж під Новгородом. Наприкінці жовтня він таки спіймав московських гінців, які крадькома вийшли із Пскова і вже зуміли таємно просочитися через королівський табір.

Сам Псков вистояв, але це вже не мало особливого впливу на ре­зультати війни. Москва її програла й мусила повернути Полоцьк та за­хоплену частину Лівонії. Загальна перемога Речі Посполитої сприйма­лася козаками і як власний успіх. Московська війна дала потужний по­штовх зростанню чисельності козацтва, підштовхнула короля до ство­рення цілком легальних козацьких військових формувань, що мало далекосяжні наслідки. Водночас довготривала війна проти Москви закрі­пила в козацькому середовищі сприйняття московитів у першу чергу як супротивника, до того ж такого, якого перемагають.

На початку січня 1582 р. королівське військо рушило додому. Однак не так просто було викурити з Московії козаків. Дійшло до того, що ок­ремих козацьких загонів не знали де шукати, так вони заглибилися у во­рожу територію. Подібне траплятиметься й під час усіх подальших війн з Московією.