Війна 1507-1508 рр.
До відновлення воєнних дій готувалися обидва нові правителі - відповідно Василь III у Московії та Зигмунд І, який водночас був великим литовським князем і польським королем. Перший уклав військовий союз із казанським ханом.
Другому вдалося відірвати кримського хана Менглі- Гірея від союзу з Московією. Менглі-Гірей зі своїх міркувань підтримав Зиґмунда І, розраховуючи на вигоду від переростання московсько-литовського протистояння у затяжну війну. У січні 1507 р. великий литовський князь вислав до Москви посольство, яке пропонувало «вічний мир», якщо та зречеться Чернігово-Сіверщини та інших захоплених земель. Але, на успіх особливо не сподівався. Тому литовський сейм у лютому 1507 р. ухвалив готуватися до московського походу та призначив спеціальний податок на ці потреби.Москва традиційно розпочала першою, знову спекулятивно піднявши прапор захисту православної віри. Кіннота воєводи Федора Ci- стева пішла на Полоцьк, князь Телятевський вирушив з Дорогобужа на Смоленськ. Але Василь III всіляко уникав генеральної битви з С. Кішкою, призначеним Зигмундом І командувати військом, і зосередився на пусто- шенні земель та сутичках з дрібними загонами. Крім того, у вересні мос- ковити взяли в облогу Мстислав і Кричев, але на звістку про наближення литовського війська відійшли.
У 1508 р. багаття війни отримало підживлення з несподіваного боку: у Великому князівстві Литовському і Руському розпочалося повстання під орудою руського (українського) князя Михайла Глинського, яке набуло форми останнього відкритого виступу української еліти в обороні своїх впливів у державі. Скасування Литвою у 1452 р. Волинського князіства, а в 1471 р. - Київського, означало наступ на окремішність українських земель та їхній давній устрій. У 1481 р. частина князів (Федір Бєльський, Іван Гольшанський, Михайло Олелькович) вже пробувала повстати, але
Розділ 2.
Експансія Московської держави на українські землі зазнала поразки: Федір Бєльський вимушено утік до Москви, решта двоє були страчені. У Москві з виразною ідеологічною метою перебільшено приписували їм наміри від’єднати від Литви українсько-білоруські землі аж по Березину і приєднати їх до Московії. Під кінець XV ст. князь Михайло Глин- ський, повернувшись з Європи, звідки виніс ученість та значний військовий досвід, зумів досягти величезних впливів при дворі Олександра, конвертувати їх у посади для себе й родичів і розглядався як оборонець інтересів усього руського (українського) світу. Тому втрата цим князем колишньої ваги у державі (казали, що Глинський тримає «трохи не половину Литви») розцінювалася саме як замах на становище української еліти загалом.На початку 1508 р. М. Глинський вчинив наїзд у Гродно на свого головного кривдника троцького воєводу Яна Забзезінського, що й стало заспівом до повстання. Потім князь із загоном у 700 шабель рушив на Ковно (Каунас), а звідти через Новогрудок до Турова. Коли через деякий час військо князя підійшло під Мозир, місцеві люди «виказували йому божеські почесті, наче володареві: православне духівництво й монахи вийшли йому на зустріч зі святощами». На Київщині брат М. Глинського Василь взяв в облогу Житомир та Овруч. Достеменно невідомо, яку кінцеву мету переслідував М. Глинський, використовуючи той сприятливий шанс, який дала йому чергова московсько-литовська війна. Його брат навіть оголошував най- радикальніші плани: «відібрати велике князівство з рук Литви й вернути Русі, як перед тим бувало споконвіку, та відновити Київську державу».
У свою чергу повстанням намагалася по повній скористатися Москва. Воліла переграти М. Глинського й, ослабивши його руками противника, захопити заледве не все Велике князівство Литовське і Руське. Тобто знову, як і в попередній війні, наголос було зроблено не на генеральній битві, а на провокуванні внутрішніх усобиць. А отже викристалізувалася головна вісь московських загарбницьких стратегій - прообраз сучасної гібридної війни.
Навесні з Москви та Великих Лук у напрямку Смоленська вирушило два війська загальною чисельністю до 50-тис. чол. Менше угруповання потягнуло на Полоцьк. 20 тис. вояків на чолі з князем Василем Шем’ятичем та князями Можайськими були споряджені на допомогу М. Глинському. Перед тим Василь III прислав до Мозира свого дядька Губу- Моклокова для порозуміння з повстанцями. До М. Глинського, який також був не проти дістати московську підтримку, прибуло декілька дрібних загонів московитів. Прагнув князь заручитися допомогою і кримського хана. Однак розвинути успіх не вдалося. Основна частина українських князів, 3-16-697
«Братня» навала. Війни Росії проти України XII-XXI ст.
Розділ 2. Експансія Московської держави на українські землі панів та шляхти не підтримала заколот. При Глинському перебувало не більше 2 тис. війська. Мінськ і Слуцьк зуміли оборонитися. У квітні гетьман Костянтин Острозький, зібравши на Волині 2 тис. кінноти, рушив на Полісся і 2 травня зайняв Турів - гніздо М. Глинського. 5 червня Зигмунд І призначив К. Острозького керівником всієї військової кампанії проти М. Глинського та Москви. Люблінський воєвода Миколай Фірлей сформував військо з 2650 чол. кінноти та 2300 піхоти й рушив до Бреста, де з’єднався з литовським військом чисельністю 11 тис. чол. Звідти військо на чолі з Зигмундом І попрямувало до Орші. Водночас татари, скориставшись з відсутності в Україні війська, порушили литовсько-кримський договір і тричі вчиняли набіги, дійшовши аж під Слуцьк.
До Орші прибуло й московське військо, а також сили М. Глинського. В кінці червня московити розпочали облогу міста. На початку липня сюди підійшов і Зигмунд І, і українське військо К. Острозького. Д. Оболенський відразу переправив на лівий берег Дніпра основну частину свого контингенту (50 тис.), залишивши на лівому березі незначний загін. Тобто хотів повторити погром під Ведрошою (1500). Але навчений гіркою поразкою, Острозький цього разу не дав себе ошукати.
Поки розташовані в центрі полки атакували противника на переправі, кілометром вище непомітно переправилася частина кінноти й, обійшовши правий фланг противника, ударила з тилу. Заскочені московити кинулися переправлятися на лівий берег, але ніхто за ними не подався. Було прийнято рішення залишитися на правому березі, куди повернулася й кіннота. Вночі ж Д. Обленський, зрозумівши, що програв, відступив до Дубровни, звідки вирушив на Мстислав і Кричев.Тоді Зигмунд І вирішив піти до Смоленська, а там прийняв рішення послати К. Острозького та М. Фірлея відвойовувати Чернігово-Сіверщину. Проте між литовським гетьманом та люблінським воєводою Миколаєм Фірлеєм розгорівся конфлікт за першість, з-за чого кампанія так і не розпочалася. Тоді головний акцент було зроблено на північному напрямкові. С. Кішка оволодів Дорогобужем, потім Вязьмою, а новогрудський воєвода Ольбрахт Гаштольд - Торопцем та Білою. У відповідь Василь III передислокував сюди військо з півдня, а також надіслав з Москви свіжі сили. Московити відвоювали втрачене.
Під осінь стало зрозуміло, що жодна зі сторін не здатна завдати вирішального удару. Розпочалися перемовини. За новим «вічним миром», підписаним у жовтні 1508 р., Москва погоджувалася повернути Любеч з волостю та декілька дрібніших міст. Більшість території Чернігово-Сі- верщини залишалася за нею, натомість Василь III зрікався претензій на з*
решту українсько-білоруських земель. Невдовзі К. Острозький пішов на М. Глинського і той відступив зі своїми прибічниками до Московїї.
2.4.