ДО ВИВЧЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ЧОРНОМЕТАЛУРГІЙНОГО ВИРОБНИЦТВА У ДАВНЬОРУСЬКОМУ КИЄВІ

Г. О. Вознесенська, С.В. Паньков (Київ)

Історико-археологічні дослідження давньоруського Києва надали багато свідчень опанування його мешканцями високотехнологічних виробництв, пов’язаних з отриманням, обробкою не лише кольорових, коштовних, але й чорних металів.

Попереднє вивчення залишків чорнометалургійного виробництва дозволило з’ясувати, що у передмонгольські часи, добу литовського панування на території міста діяли ковальсько- металургійні майстерні, які забезпечували необхідним металевим матеріалом і виробами з нього міських мешканців¹. До металургійного, відновлювального процесу було віднесено більше 20 пам’яток. Їх залишки свідчать про те, що у металодобувному виробництві насамперед використовували горна, які належали до типу стаціонарних з надземною глинобитною шахтою, розміщеною на такій самій основі, а у ковальському виробництві переважали суцільнометалеві конструкції, де був помітний відсоток цементованих виробів². Отже, наявність на території давньоруського Києва решток, пов’язаних з чорнометалургійним виробництвом (залізодобувних і обробних майстерень, певного асортименту виробів із заліза, свідчень видобування та попередньої переробки відповідної сировини, відходів зазначеного різновиду ремісничої діяльності) надають можливість вивчення історичних, техніко-технологічних умов його виникнення, організації і подальшого розвитку в системі господарства давньоруського Києва.

Вирішення цього питання вимагає певного хронологічного поділу наявних пам’яток залізодобування та залізообробки, виявлення можливого їхнього зв’язку з основними історичними подіями та історико-будівельними етапами зростання міста, визначення приналежності до вже розробленої схеми розвитку ремісничого виробництва давньоруської держави³.

Виходячи з цього, метою дослідження є висвітлення наступних конкретно-історичних питань:

1) якими фізико-географічними умовами міг бути забезпечений розвиток чорнометалургійного виробництва на території майбутнього Києва, його найближчих околиць;

2) на яких попередніх техніко-технологічних, виробничих та організаційних засадах формувалася давньокиївська чорна металургія і металообробка, як це позначилося на подальшому її розвитку;

3) які історичні події забезпечили початок і розвиток чорнометалургійного виробництва у давньоруському Києві;

4) до якого майнового і соціального стану сучасного їм суспільства відносили ремісників-металургів та ковалів.

Безумовно, пошук відповідей на ці питання не доведе до повного їх вирішення. Однак, ця спроба може сприйнятою такою, що пов’язує історію провідного різновиду ремісничої діяльності з економічним, соціальним, політичним розвитком східного слов’янства, осередком яких став Київ.

Відомим є те, що наявність будь-якого виробництва в давнину забезпечувалася, насамперед, факторами фізико-географічного та техніко-технологічного роду, можливістю місцевого населення ними оволодіти. До них відносять: присутність джерел, що забезпечували видобування, обробку певного роду матеріалів (легкодоступні та легкоплавкі поклади, зокрема, залізної руди, ресурси деревини, водні басейни); певний рівень техніко- технологічної культури місцевого населення, що мало опанувати температурні режими у межах 1250 градусів за Цельсієм і свідомо володіти засобами їх досягнення, керування, також прийомами вільної ковальської ковки, існування сталої категорії ремісників, які пов'язали свою діяльність з видобуванням, обробкою заліза.

Щодо факторів фізико-географічного роду, необхідно зазначити, територія давньо­руського Києва, його околиці були забезпечені усіма похідними матеріалами до видобування і обробки заліза. М.Ф. Берлинським, П.П. Толочком, сучасними дослідниками⁴ доведено, що місцеві природні умови сприяли розвитку чорнометалургійного виробництва у часи, які передували заснуванню Києва.

Загалом, в часи, що передували заснуванню «міста Кия», ранньослов'янські племена виявили корисні властивості місцевих покладів, придатних до видобування заліза, оволоділи прийомами їхньої попередньої переробки, необхідними температурними режимами та виробили технічні пристрої, за допомогою яких це видобування здійснювалося¹⁰. У галузі розробки технологічних операцій опанували цементацію напівфабрикату та виробу, термічну обробку поковок. Під час виготовлення виробів, що складалися з декількох частин (або складних за формою), використовували ковальське зварювання однорідного металу (поодинокі випадки фіксують і технологічну зварку заліза зі сталлю). Також мала місце техніка пакетування сировини, визначена поєднанням до одного блоку штабок металу з різним вмістом вуглецю, найбільш помітна в металообробці племен черняхівської культури¹¹.

Отже, аналіз відповідних матеріалів зазначеного періоду свідчить про поступове зростання майстерності східнослов’янських металургів-ковалів. Вона постійно удосконалювалася, обирала найбільш оптимальні техніко-технологічні вирішення та організаційні форми, які супроводжували потреби розвитку господарства, відповідали стану соціально-економічних та суспільно-політичних відносин місцевого населення першої половини І тис. н.е.¹², послужилися підґрунтям до подальшого її розвитку племенами, що вже безпосередньо започаткували Київ.

Сучасними історико-археологічними дослідженнями доведено, що Київ постав на стику трьох східнослов’янських культур - празької, пеньківської, колочинської, і був їх суспільно- політичним і духовним осередком. За цими ж даними покладено вважати, що пошуки, пов’язані із заснуванням міста, насамперед, необхідно пов’язувати з племенами празької культури типу «Корчак» (доказом є найдавніше ранньослов’янське житло V-VI ст., виявлене на території «городка во имя брата их старшаго» Кия, що містило горщики аналогічні тим, які складали керамічний комплекс поселення поблизу с.

Виходячи з цього, вивчення розвитку чорнометалургійного виробництва на території «ранньослов’янського» (за визначенням П.П. Толочко, «полянського») Києва і необхідно розпочинати з надбань у цій галузі племен празької культури типу Корчак. Проте, багатолітні археологічні дослідження поки що не виявили комплексів і артефактів, пов’язаних із залізодобуванням та залізообробкою мешканців міста саме цього періоду¹⁴. З іншого боку, розвиток чорнометалургійного виробництва цього часу простежується за знахідками пам’яток вище означених культур, які розташовувалися поза межами «щойно заснованого» Києва.

Щодо залізодобування, то їх металодобувні пристрої за своїми техніко-технологічними особливостями майже не відрізняються вид тих, що експлуатувалися з рубежу І тис. н.е. (за виключенням комплексів, зафіксованих поблизу міст Умань, Житомир, Ново- архангельськ). Це надає можливість зробити висновок, що металодобувна техніка того часу задовольняла потреби у масштабах виробництва заліза, і в конструктивному плані не вимагала подальшого удосконалення, спрямованого на його збільшення¹⁵. Дослідження ж залізообробного виробництва, зафіксованого розкопками слов’янських пам’яток третьої чверті І тис. н.е., беззаперечно свідчать про певне гальмування його поступового розвитку. Зокрема, старожитності цього часу, репрезентовані пам’ятками празької культури (пов’язані з територією сучасного Києва і Київщини) вказують на помітне зменшення кількості знахідок виробів із заліза, асортимент яких не перевищує 30 позицій і практично співпадає з тим, що зафіксований для племен зарубинецької та київської культур¹⁶. Тобто, майже в два рази поступається «черняхівському». Безумовно, це свідчить про «спрощення» рівня виробництва місцевого населення (техніко-технологічного, організаційного), можливо викликаного певними історичними подіями. І все ж існує думка, що ковалі празької культури (тип Корчак) були знайомі з перевагами сталі над залізом, користувалися як сирцевою сталлю, отриманою безпосередньо у сиродутному горні та більш якісною, утвореною шляхом цементації невеличких залізних штабок.

Більшого розвитку, за наявними даними, досягло чорнометалургійне виробництво племен пеньківської культури, які зі сходу від Києва межували з представниками колочинської, а південного заходу - празької культур¹⁸.

Свідченням прогресу у галузі залізодобування у цьому випадку є поява після досить тривалої перерви спеціалізованих лише на видобуванні чорного металу осередків¹⁹, в ковальстві - помітне зростання і розширення асортименту виробів із заліза²⁰. За цим, можна зробити припущення і про подальший розвиток техніки і технології обробки заліза, але металографічні дослідження доводять, що ковальська техніка «пеньківців» практично не відрізняється від «празької» (тип Корчак). Тобто використовується однаковий різновид сировини (залізо, сирцева сталь, в поодиноких випадках - високовуглецева сталь), такі самі прийоми її обробки (загартовування, пакетування, цементація, зрідка - наварювання сталевого леза на залізну основу). Хоча є спроби співвіднесення певних технологічних операцій (термообробка) з виготовленням певних категорій відповідальних знарядь праці - ножів, наральників, серпів²¹.

Останній ранньослов'янський культурно-історичний масив, який мав би зробити внесок до формування техніко-технологічних і організаційних традицій древньокиївської чорної металургії і металообробки, співвідносять з племенами колочинської культури (походить від пам'яток київського типу), але її польове вивчення недостатнє, що позначилося на техніко-технологічній характеристиці рівня чорнометалургійного виробництва культури. Практично не зафіксовано залишків залізодобування, придатних до реконструкції, а та невеличка кількість залізних виробів, підданих металографічному аналізу (ножі, ножиці, шила, наконечник стріли) не надає можливості певних висновків²². Отже, дослідження пам'яток чорнометалургійного виробництва східнослов'янських племен (тобто тих, які започаткували Київ) третьої чверті І тис. н.е. свідчать, що на час заснування міста матеріалом до виготовлення виробів із заліза була сировина, яку отримували у відновлювальних горнах такої конструкції, що надавали і сирцеве залізо, і маловуглецеву сталь (керувати якістю кінцевого продукту було неможливим). Тому для виробництва знарядь праці, предметів озброєння, побуту майстри мали використовувати ковальські прийоми, найбільш оптимальні для певних категорій виробів (свідомо застосовується цементація залізної сировини, робочих частин відповідальних знарядь праці, предметів озброєння, термічна обробка, поєднання їх в одному виробі, пакетування відповідної похідної сировини). Головними ж показниками рівня професійної майстерності місцевих металургів-ковалів був перехід до продуктивної, інтенсивної металургії заліза та виготовлення суцільнометалевих виробів із застосуванням вищеозначених ковальських операцій. Загалом, ці металургійно-ковальські технології у головних своїх відсоткових співвідношеннях і використовувалися майстрами давньоруського Києва протягом його існування²³. Така спрямованість в розвитку місцевого ковальства закладена ще у першій половині І тис. н.е. і мала сприяти наступному переходу до дрібнотоварного виробництва на теренах південноруських князівств за часів існування давньоруської держави (у спеціальній літературі працями Б. О. Колчина покладено вважати, що суцільнометалеві вироби є не стільки технологічно простими, скільки примітивними порівняно зі зварними конструкціями, які визначали розвиток ковальства давньоруської півночі і подаються як прогресивні, але доведено, що з точки зору зростання продуктивності праці, розвитку товарообігу, конструкція суцільнометалевого виробу є найбільш економічно виправданою як для виробника, так і споживача²⁴).

Виходячи з вище викладеного, можна вважати, що і безпосередня організація чорнометалургійного виробництва, подальше її удосконалення на території Києва, також базувалися на досягненнях племен, які взяли участь в його заснуванні.

В додержавну добу розвиток видобування і обробки заліза, за наявними даними, визначався співіснуванням різних за рівнем спеціалізації та диференціації осередків. Найбільш поширеними були такі, де був відсутній поділ між залізодобуванням і ковальською обробкою, у багатьох випадках - ливарною справою. Загалом вони існували завдяки «замовленню», а діяльність майстрів обмежувалася потребами мешканців свого, декількох навколишніх поселень, не мала постійного характеру і знаходилася в системі натурального господарства територіальної (сусідської) общини. Разом з ними, в системі господарства таких племінних або міжплемінних центрів як Зимне, Пастирське, Добринінське, Колочинське городища, інших простежується більш високий рівень ремісничого виробництва, який вже набуває елементів товарності. Вважається, на них відбувається відокремлення залізодобування від ковальської справи, фіксуються майстерні, які постачають свої вироби більш широкому колу споживачів²⁵.

Подальше становлення феодальних відносин зумовило і подальшу диференціацію та спеціалізацію ремесел. В металургійно-ковальському виробництві розпочався новий етап, якому відповіли нові технічні можливості, більш вивершені технологічні операції і відповідні форми організації виробництва²⁶. Шлях до них був складним і обумовлювався тими конкретно

- історичними подіями, які перетворили місто Кия в стольний град «землі руської».

Зазначалося, що за сучасними дослідженнями Київ постав як адміністративно-політичний, культовий центр східнослов’янських племен (зокрема, літописних полян), які перебували у Середньому Подніпров’ї²⁷. Звертається увага і на те, що «... на першому... етапі фактором розвитку міста... виступала його торгова функція»²⁸, яка стає помітною і підсилюється у УІІІ-Х ст.²⁹ Це підтверджує висновок, що на час заснування Київ являв собою не стільки «феномен» продуктивного, виробничого, скільки культурного та суспільно-політичного розвитку східного слов’янства³⁰. Можливо, цим і пояснюється відсутність залишків будь- якого виробництва на його теренах у шарах VI-VII (навіть VIII) ст.³¹, відмінність тогочасного Києва від таких «протоміських» осередків, як Зимнівське, Пастирське городища, де окрім «... вождя племени и его дружины... проживали... и ремесленники, обслуживавшие его жителей»³². Як зазначає П.П. Толочко, інші дослідники, багато цих племінних центрів було зруйновано практично одночасно у УШ-ГХ ст., але деякі продовжили своє існування. Серед них був і Київ, який набуває після цього рис справжнього міста³³.

Що спричинило руйнування певних східнослов’янських осередків та збереження Києва

- тема окремого історико-археологічного дослідження, але важливим є те, що саме після цього на території міста і з’являються перші ремісничі майстерні, серед яких фіксуються і ковальсько-металургійні. Виходячи з цього, з певною долею ймовірності можна вважати, що започаткуванню чорнометалургійного виробництва на території колишнього «полянського» Києва послужився «... приток населения от различных восточнославянских племен»³⁴ наприкінці І тис. н.е. Зокрема, цим часом і датуються залишки у вигляді розвалу печі з залізними шлаками, виявлені разом із залізною сокирою в одному із жител на Замковій горі³⁵, скупчення шлаків, криць, шматків вапна, деревного вугілля в розкопі на розі вул. Волоської та Героїв Трипілля на Подолі³⁶. Це є зрозумілим, бо частину прибулого до Києва населення мали складати представники різних ремісничих професій (серед них «ковалі по залізу»), що вже на початку другого «давньоруського» етапу історії міста забезпечили подальший розвиток місцевої чорної металургії та металообробки.

Зазначено, на території давньоруського Києва було виявлено більше 20 ковальсько- металургійних майстерень, що датуються від ІХ-Х - до другої половини ХІІІ-ХІУ ст.³⁷ Безумовно, ця їх кількість не відповідає дійсним масштабам виробництва і обробки заліза в місті, але й ті, що є, можуть бути задіяні до вирішення питань, пов’язаних з умовами, які забезпечували їхню діяльність, спробою співвідношення існування певних металодобувних та обробних осередків з історико-будівельними етапами зростання міста, його політичного, економічного і культурного значення (зокрема, доведено, що спорудження архітектурного ансамблю «міста Ярослава» перетворило його південно-західний сектор у величезний будівельний майданчик, де у взаємодії працювали ремісники різного фаху). Можливо, шлях до цього також полягає у виявленні певної закономірності в хронології та розташуванні чорнометалургійних осередків на історично і археологічно визначених «територіях» Києва, забудовою яких опікувалися великі князі «землі руської».

За дослідниками, що приділили свою увагу вивченню історичної топографії давньо­руського Києва, новий етап в його розбудові припадає на кінець Х - початок ХІ ст. Він пов’язаний з княжінням Володимира Великого і позначений виникненням «нового дитинця», відомого під назвою «Города Володимира»³⁸. Безумовно, зведення цього дитинця вимагало концентрації зусиль представників багатьох ремісничих професій, житла і майстерні яких виявилися розкопками по краях, терасах Старокиївської гори³⁹. Серед них мали бути металурги-ковалі, що і доведено наявністю залишків відповідної діяльності, сконцентрованих, головним чином, на північно-західних її схилах⁴⁰. Що важливо, неподалік від ковальсько- металургійних були виявлені і майстерні для виробництва плінфи, обробці будівельного каменю, гончарні⁴¹. Така зосередженість багатопрофільного виробництва на невеличкій за площею ділянці дитинця Володимира може свідчити про наявність певного ремісничого кварталу в межах Верхнього міста кінця Х - початку ХІ ст. Вважається, його майстерні могли обслуговувати як потреби княжого двору, так і будівництво «кам'яних» споруд дитинця. Серед цих майстерень не останнє за кількістю місце займали ковальсько-металургійні.

Утвердження Ярослава Володимировича великим князем київським спричинило швидке «... зростання міста як великого торгово-ремісничого, адміністративно-політичного і культурного центру...»⁴² та нової будівельної активності, якою насамперед була охоплена центральна, адміністративно - політична частина Києва. На історико-археологічній карті з'являється новий район - «Город Ярослава». Як і в попередньому випадку, на його території зафіксована певна кількість пам'яток, пов'язаних з ковальсько-металургійним виробництвом, що датуються саме часами його княжіння⁴³. Зазначимо, своїм місцерозташуванням вони також тяжіють до територій, де відбувався розвиток ювелірної, бронзоливарної, склоробної, кістко-різьбярської справи, виробництво різного роду будівельних матеріалів у «Верхньому місті»⁴⁴. Разом із розбудовою адміністративно-політичної частини Києва зростають і його торгівельно-ремісничі посади (Поділ), кінці (Копирів), опановуються місцевості, які також не позбавлені свідчень розвитку чорнометалургійного виробництва у ті часи⁴⁵. Як і в попередніх випадках, воно знову пов'язане з іншими різновидами ремісничої діяльності.

Отже, які висновки можна зробити виходячи з хронології та топографії пам'яток видобування і обробки заліза, зафіксованих на території давньоруського Києва?

По-перше, їх хронологія у співставленні з основними етапами розвитку міста подана наступним: VI-VIII ст. - пам'ятки відсутні; ІХ-Х ст. - 2; ХІ-ХТТТ ст. - 22 (серед них на Х-ХІ ст. припадає 8). За цим можна вважати, що хронологічний розподіл відповідних пам'яток відповідає схемі політичного і соціально-економічного розвитку міста, яке пройшло шлях від невеличкого городка - осередку середньодніпровських східнослов'янських племен до «стольного града» держави, яка розкинула свої кордони від Балтики до Чорного моря і від Карпат до Волги.

По-друге, хронологія пам'яток чорнометалургійного виробництва відповідає їх топографії, що узгоджується з висновком П.П. Толочка, який зазначав, що більшість виявлених ремісничих майстерень (серед них ковальсько-металургійних) знаходилося у Верхньому місті⁴⁶. Пояснення цьому явищу, зокрема, можна вбачати в опікуванні великокнязівською владою розвитком ремісничого виробництва, яке мало перетворити Київ на перлину містобудування тогочасної Європи.

По-третє, масив пам'яток, пов'язаних з чорнометалургійним виробництвом на території давньоруського Києва, дозволяє співвідносити його з розвитком структури давньоруського ремесла, яке поділяють на вотчинне, монастирське, посадське, товарообмінних відносин та змінами у соціальному становищі самих металургів-ковалів, дослідити рівень диференціації та спеціалізації цього різновиду ремісничого виробництва. Але це коло питань вимагає окремого ретельного дослідження. Попередньо можна зазначити, що розвиток місцевої металургії та металообробки заліза не був статичним і відповідав тим змінам, які відбувалися в сучасному йому суспільстві.

¹ Каргер М.К. Древний Киев. - М.-Л., 1958. - С. 369-487; Толочко П.П., Вознесенская Г.А. Ремесленное производство // Новое в археологии Киева. - К., 1981. - С. 266; Килиевич С.Р. Детинец Киева ІХ - первой половины ХІІІ веков. - К., 1982. - С. 174; Паньков С.В. Залізодобувне виробництво у давньоруському Києві // Археологія. - 2003. - № 4. - С. 104-116; Вознесенська Г.О., Паньков С.В. Техніко-технологічні особливості видобування і обробки заліза у давньоруському Києві // Археологія. - 2004. - № 3. - С. 55-68.

-ВознесенськаГ.О., Паньков С.В. Техніко-технологічні особливості видобування і обробки заліза у давньоруському Києві - С. 58-59.

³ Рыбаков Б.А. Ремесло древней Руси. - Изд-во АН СССР. - 1948; Каргер М.К. Древний Киев; Толочко П.П. Древнерусский феодальный город. - К., 1989. - С. 77-119; Толочко П.П. Соціально- економічний розвиток Русі ІХ-ХІІІ ст. // Давня історія України. - К., 2000. - Т 3. - С. 377-443; ін.

⁴ Берлинський М.Ф. Історія міста Києва. - К., 1991. - С. 222-223; Толочко П.П. Історична топографія стародавнього Києва. - К., 1972. - С. 35-37; Готун І.А., Петраускас А.В., Петраускас О.В. Матеріали Північної експедиції // Археологія. - 2005. - № 3. - С. 56-57; ін.

⁵ Максимов Е.В. Среднее Поднепровье на рубеже нашей эры. - К., 1972. - С. 26-34.

⁶Максимов Е.В. Зарубинецкая культура на территории УССР. - К., 1982. - С. 94.

⁷ Бидзиля В.И., Вознесенская ГА., Недопако Д.П., Паньков С.В. История черной металлургии и металлообработки на территории УССР (ІІІ в. до н.э. - ІІІ в. н.э.). - К., 1983. - С. 92-93.

⁸ Терпиловский Р.В., Абашина Н.С. Памятники киевской культуры. - К., 1992. - С. 95-99.

⁹ Гопак В.Д. Кузнечные изделия памятников киевского типа в Среднем Поднепровье и Черниговском Подесенье // Древнерусское государство и славяне. - Минск., 1983. - С. 190-198; Терехова Н.Н., Розанова Л.С., Завьялов В.И., Толмачева М.М. Очерки по истории древней железообработки в Восточной Европе. - М., 1997. - С. 103-105; Барцева Т.Б., Вознесенская Г.А., Черных Е.Н. Металл черняховской культуры. - М., 1972. - С. 11.

¹⁰ Паньков С.В. Чорна металургія населення Українського лісостепу (перша половина І тис. н.е.).

- К., 1993. - С. 70-97.

¹¹ Барцева Т.Б., Вознесенская Г.А., Черных Е.Н. Металл черняховской культуры. - С. 14-17; Терехова Н.Н., Розанова Л.С., Завьялов В.И., Толмачева М.М. Очерки по истории древней железообработки в Восточной Европе. - С. 265-296.

¹² ВознесенськаГ.О., Недопако Д.П., Паньков С.В. Чорна металургія та металообробка населення східноєвропейського лісостепу за доби ранніх слов'ян і Київської Русі. - К., 1996. - С. 10-23.

¹³ Толочко П.П. Історична топографія стародавнього Києва. - С. 54-55; Килиевич С.Р. Детинец Киева ІХ - первой половины ХІІІ веков. - С. 28.

¹⁴ Килиевич С.Р. Детинец Киева ІХ - первой половины ХІІІ веков. - С. 140-142.

¹⁵ ВознесенськаГ.О., Недопако Д.П., Паньков С.В. Чорна металургія та металообробка населення східноєвропейського лісостепу за доби ранніх слов'ян і Київської Русі. - С. 33.

¹⁶ Там само. - С. 42.

¹⁷ Вознесенская ГА. Металлографическое исследование кузнечных изделий из раннеславянских памятников // КСИА. - 1967. - Вып. 10. - С. 124-128.

¹⁸ Баран В.Д., Максимов Е.В., Смиленко А.Т., ін. Этнокультурная карта территории Украинской ССР в І тыс. н.э. - К., 1985. - С. 80.

¹⁹ Бідзіля В.І. Залізоплавильні горни середини І тис. н.е. на Південному Бузі // Археологія. - 1963.

- Вип. 15. - С. 123-144.

²⁰ ВознесенськаГ.О., Недопако Д.П., Паньков С.В. Чорна металургія та металообробка населення східноєвропейського лісостепу за доби ранніх слов'ян і Київської Русі. - С. 42-60; Терехова Н.Н., Розанова Л.С., Завьялов В.И., Толмачева М.М. Очерки по истории древней железообработки в Восточной Европе. - С. 113-116; Приходнюк О.М. Пастирське городище. - К., 2005. - С. 21-59.

²¹ ВознесенськаГ.О., Недопако Д.П., Паньков С.В. Чорна металургія та металообробка населення східноєвропейського лісостепу за доби ранніх слов'ян і Київської Русі. - С. 45-47.

²² Сымонович Э.А. Городище Колочин 1 // МИА. - 1963. - Вып 108. - С. 13-133; Гопак В.Д., Горюнова В.М. Черный металл раннеславянских памятников Днепровского Левобережья // СА. - 1990. - № 4; ТереховаН.Н., РозановаЛ.С., ЗавьяловВ.И., ТолмачеваМ.М. Очерки по истории древней железообработки в Восточной Европе. - С. 117.

²³ Вознесенська Г.О., Паньков С.В. Техніко-технологічні особливості видобування і обробки заліза у давньоруському Києві - С. 64.

²⁴ ВознесенськаГ.О. Рівень розвитку ковальського виробництва // Село Київської Русі. - К., 2003.

- С. 103-105.

²⁵ ВознесенськаГ.О., Недопако Д.П., Паньков С.В. Чорна металургія та металообробка населення східноєвропейського лісостепу за доби ранніх слов'ян і Київської Русі. - С. 24-42.

²⁶ Там само. - С. 24-60.

²⁷ Толочко П.П. Киев - административно-политический центр полянского княжения // Новое в археологии Киева. - К., 1981. - С. 51; Баран В.Д., Максимов Е.В., Смиленко А.Т., ін. Этнокультурная карта территории Украинской ССР в І тыс. н.э. - С. 80; Толочко П.П. Соціально-економічний розвиток Русі ІХ-ХІІІ ст. - С. 233-235.

²⁸ СагайдакМ.А. Про деякі спірні питання історичної топографії середньовічного Києва // Наукові записки з української історії. - Переяслав-Хмельницький, 2005. - С. 101.

²⁹ Толочко П.П. Про торговельні зв’язки Києва з країнами арабського сходу та Візантією у VIII-Х ст. // Археологічні дослідження стародавнього Києва. - К., 1976. - С. 3-11.

³⁰ КаргерМ.К. Древний Киев. - С. 92-116; Толочко П.П. Киев - административно-политический центр Полянского княжения. - С. 51-58; Килиевич С.Р. Детинец Киева ІХ - первой половины ХІІІ веков. - С. 23-35.

³¹ Толочко П.П. Історична топографія стародавнього Києва. - С. 46-55.

³² Ауліх В.В. Зимнівське городище. - К., 1972. - С. 54-58; Толочко П.П. Киев - административно­политический центр полянского княжения. - С. 59; Приходнюк О.М. Пастирське городище. - С. 21-31.

³³ Толочко П.П. Киев - административно-политический центр полянского княжения. - С. 59.

³⁴ Там само. - С. 60.

³⁵ Розкопки в Києві на горі Киселівці в 1940 р. // Археологія. - 1947. - Т 1. - С. 141-151.

³⁶ Толочко П.П. Історична топографія стародавнього Києва. - С. 65; Вознесенська Г.О., Паньков С.В. Техніко-технологічні особливості видобування і обробки заліза у давньоруському Києві

- С. 57.

³⁷ Паньков С.В. Залізодобувне виробництво у давньоруському Києві - С. 104-115.

³⁸ Толочко П.П. Історична топографія стародавнього Києва. - С. 73-74.

³⁹ Там само. - С. 74-80; Килиевич С.Р. Детинец Киева ІХ - первой половины ХІІІ веков. - С. 77-99.

⁴⁰ Паньков С.В. Залізодобувне виробництво у давньоруському Києві - С. 108-112.

⁴¹ Килиевич С.Р. Детинец Киева ІХ - первой половины ХІІІ веков. - С. 159.

⁴² Толочко П.П. Історична топографія стародавнього Києва. - С. 82-83.

⁴³ Там само - С. 105; Паньков С.В. Залізодобувне виробництво у давньоруському Києві - С. 108­109, 112.

⁴⁴ Килиевич С.Р. Стеклоделие // Новое в археологии Киева. - К., 1981. - С. 312-318; Килиевич С.Р. Детинец Киева ІХ - первой половины ХІІІ веков. - С. 168-169; Гупало К.Н. Ювелирное ремесло; Обработка дерева, кости и камня // Новое в археологии Киева. - К., 1981 - С. 301-312, 319-334.

⁴⁵ Паньков С.В. Залізодобувне виробництво у давньоруському Києві - С. 108-112.

⁴⁶ Толочко П.П. О социальной структуре древнерусского ремесла // Древности славян и Руси.

- М., 1988. - С. 148.