ВИСНОВКИ
1. Проведене дослідження праць німецьких, французьких і англійських авторів з історії України XVII-XIX ст. свідчить, що в них міститься значна кількість цінних суджень, оцінок, аргументованих висновків з тих чи інших питань історії України та українського народу.
Передусім його становища та боротьби проти іноземних поневолювачів; культури українського народу; політики сусідніх держав щодо України та українського народу, — більшість з них були невідомими навіть для науковців. Їх використання сприятиме переосмисленню і уточненню змісту історії України минулих століть.2. На основі вивчення наявності джерел та наукової літератури з досліджуваної проблеми, ми прийшли до висновку, що загалом джерельна база ще недостатньо вивчена і введена в науковий обіг. Причиною цього є не тільки недоступність до них і незнання іноземних мов, а й те, що в СРСР така тематика мало досліджувалась через політичні та ідеологічні причини. Тому з історіографічними працями мало знайомі не тільки широке коло громадян, але й учителі-історики і викладачі вищих навчальних закладів.
Ширше ознайомлення із німецькими, французькими та англійськими джерелами про Україну в XVII-XIX ст. дозволяє внести корективи в історіографію з цієї проблеми, яка раніше була представлена російською, а згодом радянською історичною школою. З часу підкорення України Росією цю історіографію висвітлювали так, ніби інтереси німецьких, французьких і англійських авторів зосереджувалися виключно на історії Росії як наступниці Київської Русі.
Насправді дослідження німецьких, французьких і англійських джерел показують, що в більшості з них наголошується на спадкоємному зв'язку України з Київською державою.
3. Серед творів іноземних авторів про Україну особливу цінність представляють історичні праці. Передусім це двотомна праця з історії України німецького історика Йогана Енгеля, яка є першою найбільш повною історією України, оскільки охоплює значно більший хронологічний період.
Вона написана на високому, як на той час, професійному рівні з використанням багатьох джерел та наукової літератури. Методологія її підготовки найбільш наближена до методології новітнього часу.Цінною також є документальна література — щоденники і описи мандрівників, їх мемуари, донесення дипломатів та військових начальників, листи, тощо. Вони є джерелом історії, етнографії, культурології України.
4. Значний поштовх у розвитку німецької, французької та англійської україніки відбувся з виходом на історичну арену українського козацтва та початком Визвольної війни проти Польщі. Майже всі автори показують його величезну роль у житті українського суспільства і всеєвропейське значення героїчної боротьби з турецько-татарською агресією запорізького козацтва, яке призупинило їх наступ на країни Європи.
5. У працях німецьких, французьких і англійських авторів відображена не тільки збройна боротьба українського народу за свою незалежність. У своїх творах мандрівники і ті, хто був на службі в польської чи російської влади, широко відображали життєвий уклад, заняття, побут, звичаї, культуру і освіту українського народу — весь етнографічний і соціальний аспект.
6. Абсолютна більшість німецьких, французьких і англійських авторів з приязню писали про український народ, його історію і культуру, політичний лад та соціальне становище під владою польського короля та московського царя. Вони були одностайної думки про те, що головною причиною Визвольної війни українського народу проти поневолювачів був нестерпний соціальний, національний і релігійний гніт українського населення.
Водночас вони добре відрізняли Московію від України- Руси, коли мову перших називали московською, а других — руською (в значенні українською, а не російською). У них було чітке розуміння того, що народ України (Малоросії) — це окрема нація, цілком відмінна від російської своєю історією, мовою, культурою.
7. У працях значної частини німецьких, французьких і англійських авторів стверджується єдність українських земель і українського народу Галичини, Волині, Поділля, Київщини, Сіверщини, Полтавщини, населення яких розмовляє однією мовою і має схожу культуру, яких їх хотіли позбути.
Гаммард стверджував, що деспотичні російські царі запровадили в Україні невільництво духовне і фізичне для вільного народу, знищували в ньому почуття цивілізованості й змушували народ жити у варварстві. Разом з тим підкреслював, що не легшим було становище українського народу на Правобережній Україні під польською владою.8. У тогочасних німецьких, французьких і англійських творах є багато цінних відомостей, які збагачують зміст історії українського народу і є її складником. Вони сприятимуть розвитку історичної науки.
Німецькі, французькі та англійські автори залишили для нащадків України досить докладний і багатий історичний матеріал про українських козаків і селян, про їх боротьбу проти поневолювачів. Їх письмові свідчення спростовують окремі необ’єктивні тлумачення істориків Польщі та Росії і сприятимуть коригуванню відомостей польських та російських джерел про Україну, дадуть можливість перевірити їх достовірність, а також послужать доповненням при написанні майбутніх текстів з історії України.
Для молоді сучасної України праці німецьких, французьких і англійських авторів XVII-XIX століть є яскравим свідченням того, що історією України за кордоном цікавилися ще в ті часи.