Виникнення і причини імперіалістичної війни

Світова імперіалістична війна, що вибухла 19 липня (1 серпня) 1914 р., була війною за переділ уже поділеного світу та сфер впливу. Війна ця не була випадковістю. Її готували всі капіталі­стичні держави давно, ще з кінця 70-х років минулого століття.

Не була також вона і несподіваною. На початку XX ст. гонка озброєнь імперіалістичних держав, роздування войовничого шові­нізму свідчили про скору й неминучу воєнну сутичку. Наближення війни прискорювалось загальною кризою імперіалізму, яка особ­ливо виявилася після балканських війн 1912—1913 рр.

У процесі підготовки до війни виникло два імперіалістичних табори, які протистояли один одному. На чолі першого стояла Німеччина. В союзі з нею була з 1879 р. Австро-Угорщина. В 1882 р. до них приєдналась Італія. Цей табір називався „Тро­їстим союзом". До другого табору входили Англія, Франція і залежна від них царська Росія. Цей табір остаточно склався в 1907 р. і називався „Троїстою згодою" або Антантою. Обидва ці табори в однаковій мірі були агресивними. З самого початку війни на бік Антанти стала Японія, в 1915 р. перейшла Італія, в 1916 р.—Румунія, в 1917 р. виступили США. На бік австро- німецького блоку стали Туреччина, Болгарія. А всього взяло участь у війні 33 держави.

Задовго до 1914 р. Ленін передбачав неминучість війни, засте­рігав народні маси і вказував робітничому класу та трудящим всього світу шляхи та методи боротьби з імперіалістичною бійнею, що насувалась.

Приводом до вибуху світової імперіалістичної війни послужило вбивство терористами з сербської націоналістичної організації наслідника австрійського престолу Франца-Фердінанда. Це

сталося 15 червня 1914 р.

Російський царизм, намагаючись забезпечити свій вплив на Балканах і прикриваючись нібито захистом слов’ян, підбурюва­ний імперіалістами Франції і Англії, виступив на підтримку Сербії. 16 липня в Росії була оголошена часткова, а 18 липня загальна військова мобілізація.

У відповідь Німеччина вручила царському урядові ультиматум про припинення мобілізації і, діставши відмову, вночі проти 19 липня оголосила війну Росії. В той же день Франція відверто приступила до мобілізації своїх сил, таємні готування до якої велися ще до того. 21 липня Німеччина, під тим приводом, що французькі літаки порушили її кордони, оголосила війну Франції і кинула на неї свої армії через територію Бельгії. 22 липня під виглядом захисту нейтралітету Бельгії оголосила війну Німеч­чині Англія. Так почалась перша світова імперіалістична війна.

З самого початку війни керівники II Інтернаціоналу зрадили робітничий клас. Вони порушили постанови конгресів II Інтерна­ціоналу про боротьбу з війною і висловились за підтримку війни, перетворившись в соціал-шовіністів. II Інтернаціонал перестав Існувати.

Німеччина прагнула розгромити країни Антанти, в першу чергу Англію, і за її рахунок збільшити свої колонії, у Росії— захопити польські губернії і Україну. Країни Антанти, навпаки, прагнули розгромити і знищити Німеччину, захопити її колонії, послабити її союзників. Зокрема царська Росія прагнула здій­снити свою давню мрію — поділити турецькі володіння, за­хопити Константинополь з протоками з Чорного до Серед­земного моря, відторгнути Галичину від Австрії і остаточно підкорити своєму впливу балканські країни.

У грабіжницьких прагненнях імперіалістів Німеччини і Австрії, з одного боку, і царської Росії, з другого, велику роль відігра­вала боротьба їх за Україну, що була тоді поділена між Росією і Австро-Угорщиною.

Російська буржуазія і »її прислужники використовували всі засоби адміністративного примусу та ідеологічного впливу на на­родні маси. Загарбницьку імперіалістичну війну вони оголосили війною визвольною, війною за визволення слов’янських народів, зокрема народу українського. Свої класові інтереси в війні вони видавали за загальнонародні національні інтереси країни. Соціал-шовіністи обманювали народні маси, приховували справ­жніх винуватців війни, виправдували імперіалістів своєї країни і проповідували класовий мир робітничого класу з буржуазією. \

17. Історія України. 816.. 257

Серед українських буржуазних націоналістів з першого ж дня оголошення війни чітко оформилися дві орієнтації. Одні з них стали на позиції підтримки російського царизму у війні. Полі­тичні погляди цієї групи поділяв відомий діяч українського буржуазного національного руху проф. М. Грушевський. Другі стали на позиції підтримки австро-німецьких імперіалістів. По- • гляди групи цієї орієнтації поділяв уніатський митрополит А. Шептицький. 22 липня 1914 р. у Відні ця група ство­рює буржуазно-націоналістичну організацію „Союз визволення України", який ставив своєю політичною метою, при умові роз­грому Росії, утворення „незалежної" України в формі монархії- гетьманату з допомогою і під керівництвом австро-німецьких імперіалістів. Лицемірно прикриваючись прапором боротьби з ро­сійським царизмом за визволення України, вони торгували інте­ресами українського народу.

Дрібнобуржуазні маси міста й села спершу вірили бур­жуазії і соціал-шовіністам, підпадали під їх вплив і були на початку війни заражені отрутою шовінізму.

В ці дні лише партія більшовиків залишилася вірною ідеям пролетарського інтернаціоналізму. Більшовики виступали проти війни, роз’яснюючи масам її грабіжницький характер. Вони кли­кали робітників на боротьбу проти війни і самодержавства.

Зразу ж після оголошення війни більшовицькі партійні ор­ганізації ряду міст Росії (на Україні — Харків, Київ, Катерино­слав) випустили відозви, провели мітинги, на яких стали роз’яснювати широким масам робітників і солдатів завдання боротьби проти царизму і проти грабіжницької війни.

4 листопада 1914 р. Центральний Комітет більшовицької партії опублікував маніфест з лозунгами про боротьбу за пере­творення імперіалістичної війни у війну громадянську, про поразку „своїх" урядів у війні. В маніфесті ставилось також завдання створити III Інтернаціонал. Ці бойові ленінсько-сталін­ські лозунги були програмою дій не тільки для пролетаріату Росії, а й для робітників усіх воюючих країн. Під цими лозун­гами більшовицькі організації боролися з соціал-шовіністами всіх мастей, з троцькістами, провадили героічну самовіддану роботу по революційному вихованцю мас і підготовці їх до збройного повстання проти царизму.

Робітники йшли за партією більшовиків. Лише незначна ча­стина робітників, які були під есеро-меншовицьким впливом, підтримувала війну. Але вони не відбивали і не могли відбивати настроїв робітничого класу.

Робітники Петербурга в перший же день мобілізації органі­зували проти війни революційну демонстрацію, що супроводи­лась збройними сутичками з поліцією та жандармами. Слідом за Петербургом почались виступи на Україні — в Катеринославі, Луганську та інших промислових центрах. Наприклад, 31 липня 1914 р. сталася сутичка робітників з поліцією в Катеринославі на збірному мобілізаційному пункті. Поліція стріляла в мобілізо­ваних робітників. Декілька чоловік було вбито й поранено.

Царський уряд брав мобілізованих робітників під особливий нагляд. З Катеринослава їх направили на формування в Київ під посиленою поліцейською вартою. Жандарми встановлювали нагляд за мобілізованими шахтарями Донбаса.

Особливо жорстоко переслідував царський уряд членів біль­шовицької партії. Він громив партійні організації. 20 липня було

Мобілізація в царську армію.

заарештовано Катеринославський комітет партії, 24 липня — Київський комітет.

Посилився в дні мобілізації і селянський рух. На Україні відбувалися виступи мобілізованих селян проти поліції та по­міщиків. Селяни громили поміщицькі маєтки, косили хліб на поміщицьких полях, рубали поміщицькі ліси.

Найбільший рух розгорнувся на Правобережній Україні в районах великого землеволодіння польських поміщиків, особ­ливо ж у Радомиському та Канівському повітах на Київщині. З 18 по 22 липня 1914 р. ці повіти були майже цілком охоплені селянськими виступами. Київський генерал-губернатор спочатку посилав поліцейські та військові частини для придушення руху, але скоро примушений був від цього відмовитись, бо в са­мому Києві становище було дуже напружене. Тоді на села для придушення селянських виступів були послані війська з пів- - денно-західного фронту.

Жорстоко придушуючи революційні виступи робітників і се­лян, захищаючи інтереси поміщиків та буржуазії, царський л ' 259

уряд у той же час майже не звертав уваги на те, як деяка час­тина поміщиків-поляків готувала в ці дні удар по російській армії з тилу. Селяни вказували, що напередодні мобілізації і під час її проведення відбувалися таємні збори поміщиків-поляків. Граф Потоцький, наприклад, посилено провадив організацію по­міщиків і буржуазії на Правобережній Україні. Поміщики-поляки переказували за кордон великі грошові суми, одержували звідти шифровані телеграми, переховували в своїх маєтках шпигунів. Все це відбувалося саме тоді, коли австро-німецьке військове командування спішно формувало польські озброєні загони „ле­гіонерів", які потім під керівництвом І. Пілсудського перші пе­рейшли в серпні 1914 р. російський кордон і були розбиті вщент російськими військами.

Агентура широко розкинутої сітки шпигунських організа­цій орудувала безкарно під носом у представників царської влади. Особливо широких розмірів набувала діяльність шпигун­ських організацій на Україні як найближчої прифронтової смуги.

Недарма вже з перших днів війни народні маси заговорили про зраду і продажність представників царської влади.

2.