22. Відродженнє українського народу під владою Росії й Австрії.
Відродженнє народне на Придніпрянській Украї- а‘. Внутрішній розлад довів Польшу до того, що
*) гайдамака турецький вислів, означав чоловіка своєвіль- ного, ворохобника, бунтівника, розбишаку.
’) Колій, розбишака, колії розбишаки, звідсіля назва Ko- л іі вщини.
i За царя Петра стала Московщина зватися Росією. три сусідні держави: Росія, Австрія і Прусія розібрали її (1772 р.) і тим способом більша частина Українських земель дісталася Росії, а менша Австрії.
Іісля знесення гетьманщини, зруйновання Січи і заведення крепацтва тяжко занепала Україна, а український нарід переживав важку долю. Духовенство відчужувалося від народу, а потомки колишніх козацьких старшин, звані дворянами, (начеб то шляхтою) московщилися і забули про свій нарід, що попав у темноту й недолю, хоч не покидав своєї рідної мови, пісень, звичаїв та споминів про недавну бувальщину. Аж коли Іван Котляревський (гл. об. 20), з дворянського роду звернувся в своїх творах до народу в його рідній мові, почала Україна відроджуватися до нового життя. Своїми творами показав він, як можна ждоою народною мовою написати про українське життє з великою щирою любовю до народу, особливо до селян. Його „Наталка-Полтавка" виставлювана в театрі викликує все миле вражіннє зображіннє гарних сільських звичаїв. Григорій K в і т к а-О сновяненко в повістях вельми живо і гарно описаг добрі звичаї предківські (нині на жаль понехувані) українського народу, його чесну вдачу, вірність і щирість. Костомарів і Куліш своїми творами поширили знаннє української історії і мови, а народна свідомість між українською освіченою верствою пробудилася, коли вони й инші письменники заснували в Києві Братство св. Кирила й Me т оді я, первеучителів і апостолів Словян, та змагали до знесення крепацтва, до поправи долі народу, хоч їм не повелося сего осягнути, бо їх увя- знено і тяжко покарано.
Але найбільш причинився до розбудження свідомости в широких народних верствах крепацький син Тарас Шевченко (гл. обр. 20.), (умер 1861 р.) і довів своїми огненними піснями до того, що зараз по його смерти знесено крепацтво в Росії. Правда, опісля знов пригноблено українське письменство царським указом, котрим заборонено печатати українські книжки, але боротьба за вільність і красше життє в Росії не уставала і російський уряд таки був приневолений дати деякі пільги українській мові і письменству. В останних десятиліттях видала Придніпрянська Україна чимало талановитих письменників як Степан P уд а н с ь к и й, що складав вельми дотепні приказки, Марковичка оповіданнє про крепаків, Нечуй Левицький і Борис Грінченко, котрі окрім гарних повістий написали богато книжечок для просвіти народу і науки, M и- хайло Коцюбинський, що писав чудові повісти з народного життя, Леся Українка славна поет- ка і т іин.Боротьба народів поселених у Росії, між тим й українського зростала, а після програної війни з Японією, державою на сході Азії, цар проголосив конституцію, а тим самим свободу віри, слова, письменства і народних зборів, (1905 р.), так що український нарід вибирав послів до Державної Думи (Ради). Почали появлятися українські часописи і книжки, засновувати товариства, як „Просвіта" в Києві і по инших містах а нарід почав свобіднійше жити та розвиватися.
Bi. іродженнє українського народу під владою Австрії. По розділі Польщі прилучено меншу частину українських земель на захід ріки Збруча до Австрії з назвою королівства Галичини й Володимирії (давна Галицька Русь), а крім того придбала Австрія з українських земель ще й Буковину. В тих землях зберегли українську народність лише закріпощені селяне-хлібороби та недобитки міщан, виперті на передмістя, та бідне і темне духовенство, котре не мало потрібної для народного проводу науки. Австрійські володарі з Габсбурського роду заопікувалися українським народом, прибитим довгим лихоліттем. Цісарева Марія Тереса оснувала у Відні при церкві св.
Варвари (що там є і до нині) духовну семинарію „для виховання й образования руського духовенства. її син Иосиф Il., зніс (в 1782 р.) в Галичині підданчу неволю (крепацтво). Правда, селяни ще оставали підданими дідичів, підлягали їх судови, робили їм панщину і платили данину, але могли по своїй волі переноситися з села до села, посилати діти до шкіл або до ремесла і на кривди заподі"* їм дідичами вносити ;.;алоби до цісарських суд в. Иосиф II., велів по селах закладати громадські шпихлірі для підмоги селян в часі переднівку або голоду.У Львові заснував Йосиф Il., духовну семинарію руську (1783 р.) а крім того найвисшу школу (університет в 1784 р.) і велів деякі науки подавати там у руській народній мові. Але тодішні учені Русини не вміли тим як слід покористуватися, бо вживали в книжках мішанини руської і церковно-сло- вянської мови. А ся язикова мішанина була не придатна і не зрозуміла. Так само велів і в сільських школах учити в народній мові, але книжки шкільні видавали тодішн Русини сею незрозумілою мішаниною і се спинювало поступ просвіти. Взагалі дбав Иосиф Il., щоби руської мови уживано всюди, яко „крає- вої і народної".
Але живий народній рух почався між галицькими Русинами аж після 1835 р., коли питомці руської семинарії духовної у Львові під проводом Маркіяна Шашкевича (гл. обр. 22.) і його товаришів Якова Головацького й Івана Василевича („Руська Трійця") постановили трудитися для розвитку рідної мови, письменства і народности та видали першу книжку живою народною мовою т. з. „Р у- салка Дністрова" (1837 р.).
Ще живійший рух народній проявився між Русинами, коли цісар Фердинанд проголосив конституцію і зніс останки панщини (3/іь мая 1848 року). Тоді заснували народолюбці під проводом єпископа Яхимовича (опісля.лчтрополита) „Головну Руську Раду" для оборони прав руського народу, а для народної просвіти „Галицько-Руську Матицю", і взялися жертвами всего народу до будови..Народного Дому", що мав бути огнищем і осередком народного життя.
Цісар Франц Иосиф 1., (братанич і наслідник Фердинанда) дарував Русинам згарище давного университету, і тут станув Народний Дім, під котрий положив уголь- ний камень сам цісар Франц Иосиф, підчас свого побуту у Львові 18 жовтня 18τl р., а відтак здви- гнено побіч того Преображенську Церкву.Як давнійше, так і тепер найшлися між Русинами такі слабодухи або користолюбці, що стали цуратися своєї рідної мови і народности: одні говорили: „піета Rusi", і стали Поляками, а инші знов голосили:,адинъ (один) народъ" і стали накручувати гарну українську мову на лад московської та витворили язикову мішанину, котрої не розумів ні Русин-Українець ані Москаль. Та при всіх перепонах і трудностях загал свідомих Рус инів остав вірним народному прапорови і народна робота для підєму і розвитку української народности поступала щораз красше вперед а доказом сего чесленні народні товариства й нститути основані народолюбцями і піддержувані жертвами і змаганнями українського народу. „Руська Бесіда" з народним театром, „Просвіта" „Наукове Товариство ім. Ш е вчєнка“, У країнськ е Педагогічне Товариство", „Дністер", „Народ- ня Торговля” і богато инших, се огнища просвіти, науки і народно-господарських змаї ань. За влоди цісаря Франца Иосифа почали у львівськім університеті викладати про українську мову і письменство, історію України і деякі инші науки українською мовою засновано кілька українських гімназій і чимало народних шкіл з державних і краєвих фондів, а сам український нарід удержує своїми жертвами чимало українських ґімназ'й, учительських се минарій і народних та йнших шкіл.
Між Галичанами й Придніпрянцями оживилися взаємини, богато придн'прянських письменників, як Куліш, Кониський, Нечуй-Левицький,. Драгоманів, Коцюбин сь кий і ин., брали участь в галицьких видавництвах. З галицьких учених визначилися ѵіж иніпигі Омелян Огоновський, проф. львівського університету і довголітний голова „Просвіти", що написав між иншим Історію укр. письменства. Придніпрянець МихайлоГрушевський„ що написав велику Історію України, а між поетами визначився Іван Франко, котрий написав чимало наукових розвідок і книжечок для дітий і просвіти народу.
За прикладом галицьких Русинів пішли і Русини на Буковині, де поет Федькович і Воробке- вич розбудили народну свідомість, а народолюбива робота передових Русинів буковинських довела і там до засновання „Руської Бесіди", „Народного Дому“ й инших народних товариств, а на університеті в Чернівцях викладено також українську мову і письменство і з державних фондів основано на Буковині дві українські гімназії, а з краевого фон„у чимало народних українських шкіл.
Лише в Угорщині, де живе около 600 тисяч Русинів, нарід лишений проводу і просвіти коротав своє бідолашне життє в темноті і безиросвітности.