23. Змагання українського народу до державної самостійности.

Велика світова, війна й овлада українських зе­мель в Австро-Угорщині російськими військами. Саме тоді, коли український нарід уладжував на всіх своїх землях обходи для сватковання столітних уро­дин найславнійшого свого кобзаря-поета Тараса Шевченка (в 1914 р.), вибухла страшна світова війна, якої не запамятала всесвітова історія.

З волі українського народу утворилася тоді у Льво­ві,,Головна Українська Рада¹*, взяла в свої руки провід у всіх народних справах і візвала весь нарід до участи в сій війні, що йшла проти Росії за визволеннє України. В підмогу австрійським і німець­ким військам пішли відділи „У країнських Січо­вих Стрільці в*¹, утворені українською молодіжю з Галичини і Буковини. Але Росія з величезною пе­ремогою кинулася і заняла спершу Галичину і Буко­вину, а наслідком того народні провідники і чимало українського населення переселилося до західних австрійських країв (головно до Відня і Праги), де перенеслися також українські просвітно-наукові і го­сподарські товариства перед московським переслідо- ваннєм, щоби там подбати про долю тисячів наших переселенців. При сій нагоді й инші народи rti' знали близше український нарід, його долю і бувальщину і про се заговорили в ширшім світі.

Переворот у Росії й самоуправа Придніпрян­ської України. По завзятих і кровавих боях, в ко­трих визначилися також „Українські Січові Стрільці¹*, визволено Галичину й.

Тоді й українське громадянство утворило в Києві „Українську Центральну (осередну) Раду”, щоби здобути в Росії самоуправу (автономію) Украї­ні. Але коли московське революційне правительство сему спиралося „Укр. Центр. Рада" постановила, що само українське население має необмежене право рішати про свою будучу долю, про відносини до Росії так що Україна може приступати до союза з иншими народами царства на основі добровільної умови, яко рівний з рівним, яко самостійна держава.

Тимчасом у московських землях Росії захопили владу в свої руки робітничо- салдатські ради. Росій­ське військо розсипалося і грабувало українські села, а селяни забирали самовільно землю поміщиків (ве­ликих власників). Під конецъ 1917 p., утворилося в Росії нове правительство зване болыш випьким^{[III] [IV]), що простягнуло свою руку і на Україну, але боль- шевиків виперли з Києва, а „ Укр. Центр. Рада" про­голосила тоді „Українську Народну Республику"2). Російськя большевицька (совітська) Республика заклю­чила мир у Берестю (9 лютня 1918 р.; з Австро-Угорщиною, Німеччиною, Болгарією й Туреч- чиною, а сі держови признали „Українську Народну Республику" самостійною державою й установили границі, які були між Австро-Угорщиною й Росією, а на заході прилучили ще до неї Холмщину і І іідляше. Україна дістала німецьку поміч проти большевиків та виперла їх.}

Одначе українське правительство не вспіло утво­рити сильної влади і завести лад у розворушеній переворотом країні. Знесеннє приватної земельної власности „Укр, Центральною Радою" роздратувало селян-хліборобів, а правительство не вміло ладнати з німецькою військовою командою, котра наостанку розігнала „Укр.

Гетьман Скоропадський оповістив новий устрій держави і привернув хліборобам їх земельну власність. Одначе широкі народні верстви, як давнійше не мали довіря до змагань Мазепи, так і тепер не зрозуміли заходів гетьмана Скоропадського, підозрівали його ■о велику прихильність до великих земельних власни­ків і змагання до зєднання України з Росією. Проти гетьмана повстало українське громадянство з Укр. Січовими Стрільцями, а також узброєні селяни. Геть­ман був приневолений виїхати в Німеччину, а в „Укр. Народ. Республиці" почалася знов внутрішня бороть- 45а і довела до проголошення „Радянської (со­вітської) соціалістичної Республики", що доси істає в с о ю з і з „М осковською Рядянською Республике ю“.

Західно-українська Народня Республика. Тим- часом велика світова війна наслідком перемоги за­хідних держав, котрим сильну поміч дала Америка, довела до занепаду Австро-Угорщини. Наслідник Франц Иосифа (t 1916 p.), цісар Карло І., бажаючи здержати розпад монархії, проголосив в дусі права самоозначення народів а Австрію Co ю з но ю Д ер жа- вою, одначе й се показалося безвиглядним. На осно­ві проголошеного права самоовначення народів утворилася дня 18 жовтня 1918 р. у Львові „Україн­ська Національна Рада" з представників Галиць­кої, Буковинської і Закарпатської України", а сліду­ючого дня „Українські Національні Збори", ухвалили, що з українських земель Австро-Угорщини твориться Українська Держава і на тій основі „Укр, Націон. Рада" перебрала дня 1 листопада 1918 р. владу в тих землях, названих „З а х і д н о-У к р аїнсь кою Народною Республикою".

Одначе утворена ще в 1916 р. з підмогою Австро- Угорщини й Німеччини „Річпосполита Польська" почала оружною силою добиватися прилуки Галичини до ново відбудованої польської держави. Почалася кривава боротьба, що тяглася більш півроку, поки Польща з великою військовою перевагою і підмогою Франції, Англії й Амереки перемогла Українців і до­вела до того, що мирова конференція амба- •с а д о р і в (представників зах дно-европейських дер­жав) у Парижі постановила 14 березня 19?3 року залишити Галичину при Польщі. Румунія заняла Бе­сарабію і Буковину, а утворена з чеських країв і Словаччини „Чесько-Словацька Республика" з по­ручения західно-европ. держав дістала Закарпатську Україну з обовязком надання їй самоуправи з назвою „Карпатська Pycь“. Таким способом український нарід опинився в чбтирох держ іаах. Галичина під Польщею, Буковина й Бесарабія під Румунією, За­карпатська Русь в Чехо-Словаччині, а Придніпрян- щина остає „Радянською (совітською) Речипосполи- тою Українською" в союзі з „Московською Радян­ською Речипосполитою".

„Ще не вмерла Україна"

ЧубиньскиП.