Гетьман Іван Мазепа.
Новий зворот у сій сумній добі руїни починається з гетьманованнєм Івана Мазепи. Він був найбільш
Андрусів на Білій Руси.
Історія Українського Народу. освічений зпоміж українських гетьманів і рад був бачити Україну самое гійною, вільною державою.
Тому намагався приєднати собі к< зацьку старшину, роздавав поміж неї уряди і землі та дбав, щоби сини козацьких старшин набиралися висшої освіти і н іуки в заграничних школах, бо впевнився, що сильні підвалини українській державі може дати лише висше освічена народня верства. Для того й на Україні заводив школи і печатні, перемінив Київську Моги- лянгьку Академію в університет, будував церкви і шпиталі. Тимчасом козацька чернь вводила часто розстрій і розлад, ішла за хвилевими бундючними окликами та перекидалася то в сторону Московщини то в сторону Польщі. Посполитий нарі і і козацька чернь не могли оцінити як слід і зрозуміти змагань Мазепи і невдоволені часто повставали проти нього,Мазепа (гл. обр. 19). бачив, що Московщина має нізащо права України і тому задумав утворити независи- му від Московщини українську державу. Саме тоді цар московський Петро воював з шведським королем Карлом, славним войовником і здавалося, що Карло переможе царя. Мазепа рішився отже злучитися з Карлом, щоби заложити окрему українську державу під зверхністю Швеції (так як свого часу задумував се вчинити Богдан Хмельницький^. Мазепа обіцяв дати козацьку поміч і Карло пустився з своїм військом на Україну. Але в рі пучій хвилі, коли треба було вирогови глянути сміло в вічи, у многих між козаками не стало одушевлення 40 того. В хвилі, коли Мазепа мав посп шити на поміч Шведам, богато козаків попало в зневіру і майже половина їх розбіглася, Запорожці також до сего не пристали, а українське население також було байдужим до справи самостійности України. В бою під Полтавою (1709 р.) цар Петро переміг невеличке шведське військо з горсткою козаків.
Так Мазепа програв справу, бо між українським народом, здеморалізованим і знесиленим змаганнями московського правительства, не було карности і саможертви. Українське население кричало ще про права і вільности, як довго се було небезпечно для життя майна, але не хотіло наложити головами, щоби здобути сі права. Не було вже тоді в українськім народі ясної і виразної свідомости тої ціли, до кої рої ішовби чи то пан. чи козак, чи посполитий чоловік з посвятою і саможертвою. Нарід попав у зневіру, чи що з того вийде, і тому програв Мазепа.Знесенне гетьманщини і Запорожгької Січи. Мазепа втік з Карлом у Туреччину, де небавом помер, а цар Петро зніс гетьманський уряд, прислав московських воєводів на Україну і вони вибирали там податки, заводили кріпацтво й инші московськ. порядки. До τorojκ заставляли нарід до тяжких робіт, до сипання земляних валів на Україні для захисту від татарських наїздів. Козаки були приневолен копати канали на півночи коло Ладожського озера, де цар Петро заложив нову столицю Петербург, і там більша часть козаків згинула з голоду і холоду.
Але найшлася громадка сміливих старшин, що з наказним гетьманом (заступником гетьмана) Павлом Полуботком звернулися до царської столиці Петербурга з протестом проти нарушения козацьких прав. Та їх посаджено у вязниці а управу в Україні обняла „Малоросійська Колегія" з лютим московським бригадиром Веляміновом на чолі. В 1764 році зовем знесено гетьманство, а управу України обняв московський Генерал-Губернатор Румянцев.
Цар Петро помирився опісля з Туреччиною і Польщею, зрікся правобережної України в користь Польщі та видав указ, щоби всі правобережні оселі переселилися на лівобережну Україну за Дніпро і протягом півроку стала правобережна Україна пусткою. Але Московщина не бажала мати на своїх землях вільного козацтва і тому цариця Катерина знесла гетьманський уряд 1764 р. і веліла зруйнувати Запорожську Січ (1775 р.), а селянство довела до повного закріпещення. Останнього кошового Кальнишевс ької о, 84- лігного старця вивезено на далеку північ Росії і посаджено його в темниці Соловецького монастиря, на Білому морі, де він мучився 26 літ.
Частина Запорожців утекла з Січи і поселилася в Добруджі, при уйстю Дунаю; а московський уряд утворив опісля нове козацьке військо, („Чорноморці") котрому призначено нові оселі над річкою Кубаню1), на східному побережу Азійського моря.Гайдамаччина і Коліївщина. Опришки. Після зруйновання Січи цариця Катерина знесла зовсім козацький лад на Україні. Край поділено на губернії, а в році 1783 заведено крепацтво (підданчу неволю) і сотні тисяч колишніх козаків та селян роздавано панам у підданство. На правобережній Україні, виселеній указом царя Петра, почали наново польські пани поселятися і закликати людий на т. зв. „слободи" та обіцювали на ЗО літ звільнити їх від усяких повин- ностий і роботизн. Нарід кинувгя отже сюди з ліво-
*) річі :а Кубань вливається до Ч >рниго Моря. бережної України і скоро залюднив правобережже. Але не довго тривала тут свобода. Скоро лише минули слобідські роки, селяни були принс волені знов підлягати судови панів, відбувати панщину, а се викликало велике роздратованнє між народом.
Одначе нарід не мав уже сили вести отверту бо- ротьбу, а під проводом козаків з Січи або з України збирався по лісах і байраках у ватаги, нападав шляхетські оселі, убивав або проганяв панів та грабив їх добро. Такі ватаги зложені з людий званих гайдамаками'), появилися не лише на степовій Україні, але й на Полісю, на Волині і на Поділлю, а їх проводирі звалися ватажками або отаманами. Нарід сприяв гайдамакам, бо бачив у них оборонців своїх прав і волі та помагав їм грабувати панське добро. На останку в 1768 р. знялося на Україні велике гайдамацьке повс ганнє, зване K о л і ї в щ и- ною”) під проводом Залізняка і Гонти, сотника двірських козаків у маетностях Потоцьких. Ce було останнє кроваве змаганнє українського народу проти накиненого йому кріпацького підданства, згноблене Польщею при московській помочи...