Руїна.
По смерти Хмельницького’) нас гала на Україні вельми сумна доба, котру нарід назвав влучно „ру-
’) За заслуги Богдана Хмельницького вибрало військо козацьке ще за його життя гетьманом сина його Юрія (Юрася), але до булави треба голови, а він був невторопний; тому опісля.!встановили гетьманом Івана Виговського.
ї н о ю“. Козацька старшина ще за Богдана Хмельницького бачила, що Україна не буде мати волі під Московщиною. Тому вона знов думала про те, щоби дійти з Польщею до якого ладу. Але нарід і рядове козацтво (чернь) і чути не хотіли про поворот під Польщу і тому недовірчиво гляділи на козацьку старшину й її переговори з Польщею. Козацька старшина думала, що можна би вернути під польського короля, тільки требаби забезпечити самоуправу (автономію) на Україні. Тому змагала до того, щоби всі українські землі були влучені до України під управою гетьмана, вибраного на козацькій раді козацтвом і народом. Таку угоду зробив небавом після смерти Хмельницького гетьман Іван Виговський (гл. обр. 18), у Гадячі (над річкою Псьолом з лівого боку Дніпра) в 1658 році і вона звалася Галицькою умовою). Україна мала бути отже независимою, вільною державою, окремим „Великим Руським Княз ветвим1* в злуці з Польщею, бо Виговський бачив, що від Московщини не може сподіватися добра для України. Всі уряди мали займати лише Українці. Окрім Київської Академії мала бути на Україні заснована ще друга академія й инші школи, а також печатні. Одначе козацька чернь і нарід думали, що козацькій старшині забаглося лише панувати над народом разом з польськими панами і тому не хоі ли слухати старшини. Нарід не розумів добре змагань Виговського і постанов Гадяцької умови і був противний злуці з Польщею, бо боявся, що знов заведуть панщину на Україні, а не добачав, що Московщина з прихильнійшими собі козацькими стар шинами заводить на Україні крепацтво.Скоро нарід дізнався про Гадяцьку умову, проявилося таке обуреннє, що військова рада скинула Виговського з гетьманства. Опісля з підмогою посполитого народу і черни добився на лівобічній Україні (Задніпрянщині) гетьманської булави Брюхо- вецький, але він дбав лише о свої користи віддав всі українські міста московським воєводам котрі вибирали великі податки, а війна між Польщею і Московщиною руйнувала край. Козацька старшина і козаки, розярені на Брюховецького, скину \и його з гетьманства і вбили. На правобережній Україні, що оставала під Польщею, вибрано гетьманом Петра Дорошенка і він всг їв небавом злучити в своїх руках усю Україну. Він бачив, що Україна не зазнала добра ні від Польщі, ні від Московщини, і тому задумав підчинитися Туреччині, а за поміч платити їм данину. Але в народі занадто глибоко була закорінена ненависть до бісурманів і тому нерад був змаганню Дорошенка, а сим покористувалася Польща й Московщина і погодилися з собою в Андрусівськім’) мирі 1667 року, так що Польща дістала правобережну Україну, а Московщина лівобережну а до того ще й Київ. Колиж мало що не всі покинули Дорошенка, а нарід почав утікати на Задніпрянщину, не хотячи жити під Турком, піддався вїч Московщині, але та веліла їхати йому в московські краї, де він умер.