Велике князівство Литовське
У XIV — XVI ст. українські землі, розділені на окремі князівства і ослаблені ординським ігом, потрапили до складу сусідніх держав. Кожна з них часом намагалась підвести під свої дії «наукову» ідеологічну базу.
Литва, наприклад, посилалась на «право меча» — право завоювання. В трактаті (1550 р.) «Про нрави татар, литовців і москови- тян» литовський дипломат Михалон Литвин (Венцеслав Миколайович) відзначає заслуги литовців у звільненні території князівств колишньої Київської Русі і «рутенського народу» (populis Ruthenicis) від татарського рабства. Хоча з різних джерел відомо, що населення цих земель продовжувало виплачувати данину татарам. У жалуваній грамоті 1375 р. київського князя Олександра Коріатовича Смотриць- кому монастирю вказувалося, що володіння монастиря не звільняються від сплати данини для Золотої Орди; тамга — символ влади хана — зображувалася на монетах першого випуску київського князя Володимира Ольгердовича 70 — 80-х років XIV ст.
Приписуючи литовським князям звільнення руської землі від татар, Литвин висловлював офіційну точку зору правлячих кіл Литви на право володіння руськими землями, сформульовану у «Літописі Великих князів Литовських».
У ЗО — 40-х роках XVI ст. виникла версія про походження литовського князя Гедиміна від полоцького князя Рогволда, тобто литовських князів проголосили Рюриковичами. Але ця теорія не розповсюдилася, бо, відповідно до літопису, Рогволдовичі були позбавлені права претендувати на давньоруські землі. Паралельно з цією теорією існувала ще одна про заснування Литовської держави вихідцями з Давнього Риму.
Німецький хроніст Петро Дусбург в XIV ст. повідомляв про битви прусів, споріднених литовцям з воїнами римського імператора Гая Юлія Цезаря. До Риму зводив він і назву стародавнього святилища прусів і литовців Ромове. Ян Длугош, польський історик XV ст. у «Історії Польщі» (Annales sen chronicae incliti regni Poloniae Opera), розвиваючи теорію Петра Дусбурга, писав, що Ромове було засноване прихильниками Помпеї, що бігли від переслідувань Цезаря.
Навіть назва «Літуаніа» (Litvania або Lituania) він зводив до спотвореного «1’Italia». Але не тільки топоніми свідчили, за Длу- гошем, про римське походження стародавніх литовців: він навів і факти схожості мови, звичаїв і вірувань (шанування однакових богів, вогню, грому, лісу, культ Ескулапа). Хоча праця Длугоіпа залишилася ненадрукованою (унаслідок негативного відношення до правлячої династії і самого автора, і його могутнього покровителя краківського кардинала Збігнева Олесніцкого (1389 — 1455)), він мав неабиякий вплив на формування римської легенди про походження литовців. Так, за політичною спрямованістю до легенди, викладеною Длугошем, вельми близька версія литовських літописів: згідно неї, за часів Нерона від його жорстокості бігли 500 римських сімей на чолі з Палемоном (Палемон — дійсно історична фігура, він був правителем Понта та Боспора і після війни Рима з скіфами залишив Крим, подальша його доля невідома). Як вважали літописці, від них і походили не тільки правляча династія, але і найбільш могутні литовські роди XVI ст. Існували й інші перекази, згідно яких стародавні литовці воювали не тільки з Цезарем, але і з Олександром Македонським або ж були нащадками воїнів цих полководців.Польська традиція XV ст. зберегла декілька варіантів легенди про литовців як нащадків стародавніх римлян. Ймовірно, в цьому знайшов вираз інтерес різних суспільних кіл до нової правлячої в Польщі литовської династії Ягеллонів. Один з гуманістів Польщі, доктор права Ян Осторог (1436 — 1501), в промові, зверненій до Римського Папи Павла II, не тільки вихваляв природу Польщі (включаючи в неї і Литву), але і прославляв перемоги стародавніх жителів цієї землі над Юлієм Цезарем: «яки зуміли відвоювати його місто (місто Юлія)», тобто Вільнюс. Ідеї Остро- рога — прихильника незалежності від Римського Папи — були знехтувані в Італії. Втім, там не засумнівалися в можливості контактів литовців з римлянами.
У 1447 р. ректор Краківського університету Ян із Людзиіпки, вітаючи з обранням на польський престол Великого князя Литовського Казиміра (сина короля Польщі Ягайла — Владислава II), назвав його королем із династії, яка бере свій початок від римських консулів і преторів.
Ця точка зору знайшла численних послідовників: її дотримувалися Ян Длугоіп («Історія Польщі»); історики XVI ст. Матвій Мєховський (Мацей з Мехова) («Трактат про дві Сарматії») та Мацей Стрийковський у «Хроніки польської, литовської жмудської і всієї Русі» він наводив кілька варіантів цієї легенди; Михалон Литвин; укладач «Хроніки Биховця» та інші.Згадувана теорія набула поширення серед магнатів і частини бояр-шляхти Великого князівства Литовського. Походження литовських князів і бояр від римлян мало довести древність Литовської держави, забезпечити її право на незалежне існування, підкреслити переваги литовської шляхти над польською.
Якщо вірити хроніці Биховця, литовські пани ще на з’їзді в Луцьку (1429 р.) заявили: «Ми — шляхта стародавня, римська», а поляки «не були шляхтою, але були люди прості», і герби свої придбали від чехів «великими дарами».
До середини XVI ст. побутували й інші теорії. Наприклад в листі польського короля і Великого князя Литовського Сигізмунда І кримському хану Менглі-Гірею з приводу повернення Литві «всіх тих міст, які Іван III по-зрадницьки забрав (Чернігово-Сіверські землі)», Сигізмунд І не посилався на древність, не претендував на те, аби вважати їх своєю «отчиною», він посилався на ярлики «твоїх (Менглі-Гірея) предків, вільних царів, нашим предкам». Сам факт пожалування Чернігово-Сіверської землі кримськими ханами литовським князям Сигізмунд І охоче наводив як доказ прав на колишні давньоруські землі.
Згідно термінології, прийнятій в кінці XV ст. в Литві, «MOCKO- витяни», «моски», «мосхи» —мешканці Московського князівства, за термінологією, прийнятою в кінці XV ст., протиставлялися решті руських— «рутенам», «русакам», «русі», які знаходилися в Литві.