Королівство Польське та Річ Посполита
Для обґрунтування своїх прав на давньоруську спадщину в Польщі також було розроблено кілька теорій. За легендою, викладеною Яном Длугошем у XV ст., польська шляхта генетично походить від сарматів (тобто іраномовного населення степів від р.
Тобол до р. Дунай III ст. до н. е. — IV ст. н. е.). У польській літературі під сарматами розуміли римлян. У XVII ст. «сарматизм» ототожнювався з особливим значенням Польщі в історії Європи як захисника римо-католицької церкви, а також почуттям власної зверхності над культурами сусідніх країн і народів.У «Хроніці польській» (Chronica Polonoruni) Галла Аноніма (придворний хроніст польського князя Болеслава Кривоустого (1085 — 1138), можливо, походив з Франції, тому і отримав ім’я Галла Аноніма) стверджується, що «Русь надовго стала данницею Польщі», тобто Русь належала Польщі, і процес цей був довгим. Про польські претензії на землі Київської Русі свідчить опис походу на Київ Болеслава І Хороброго (? 966 — 1025) у 1018 р.
Захоплення Києва польським князем (з 1025 р. польським королем) Болеславом І Хоробрим, який підтримав свого зятя Свято- полка Окаянного у боротьбі з Ярославом Мудрим у 1018 р. — історичний факт. З участю печенігів, угорців і німецьких лицарів Болеслав розгромив на річці Буг військо князя Ярослава й захопив Київ. Але в битві на Альті (1019 р.) Ярослав розбив своїх супротивників. Святополк утік до свого тестя і там зник безслідно. Престол у Києві посів Ярослав і правив з 1019 до 1054 рр. В епоху Ярослава Мудрого (978 — 1054) Русь досягла зениту свого розвитку. Кордони держави простягалися від Фінської затоки, Ладозького й Онезь- кого озер до Чорного моря й пониззя Дунаю, від Закарпаття до верхів’я Дону та Волги. У1022,1025,1030 і 1031 рр. Ярослав здійснив військові походи проти Польщі і повернув захоплені Болеславом Червенські міста. До Київської Русі знову відійшли Перемишль, Червен, Белз та та інші гради.
З-за Західного Бугу і Сяну Ярослав, за твердженням літописця, привів чимало полонених поляків, яких розселив у Пороссі. А у 1025 р. після смерті Болеслава Хороброго у Польщі розпочалася довготривала боротьба за королівський престол. І тоді вже їй було не до Київської Русі. Як пише літописець, «у сей час, коли помер Болеслав Великий у Ляхах, був заколот великий в Лядській землі, і, повставши, люди побили єпископів, і попів, і бояр своїх, і був заколот у них». У 1041 р. Ярослав замирився з онуком Болеслава Казиміром І Відновителем (1016 — 1058) і у 1041 та 1047 рр. допоміг польському князю приборкати повстання в Мазовії. Ярослав одружив з Казиміром свою сестру Добронігу — Марію, а сестра Казиміра Гертруда — Олісава стала дружиною сина Ярослава — Ізяслава. Ще два походи на Київську Русь здійснив у 1069 та 1077 рр. польський князь (у 1077 — 1079 рр. король Польщі) Болеслав II Сміливий (1039 — 1081), але захоплення Києва було короткочасним і положення Великого князівства Київського не змінилося.Польський історіограф Вінцентій Кадлубек (краківський біскуп (єпископ) у 1208 — 1218 рр.) і краківський канонік Мартин Кромер розвинули теорії свого попередника «про підвладність Південної Русі Польщі». Хроніка Кромера, видана 1554 р., надала польським політикам «аргументи», що підтверджували їхні права на давньоруські землі. Правда, на Віленському сеймі 1559 р. литовці розкритикували роботу Кромера, «назвавши її непристойною хронікою». Але це не завадило полякам використати її на Люблінському сеймі (1569 р.), де вони заявили, що «всі київські княжата були васалами короля та Корони», а також, що Київщина і в минулому сплачувала данину Польському королівству. Поляки посилались на «найдавніші літописи, в яких йдеться про те, що це місто (Київ) було тричі здобуте польськими королями».
Ще в 1526 р. у Польщі була висунута теорія, що Київ є воротами держави Ягеллонів: «Киев который есть как ворота всего панства Вашое Милости». Мотивуючи на сеймі 1569 р. доцільність приєднання Київського воєводства, польські посли оперували двома аргументами: 1) Польща здавна має право на Київ як місто, нібито тричі завойоване королями польськими («ех antiquis annalibus illam urbem a regibus Poloniae ter captam ас direptam fuisse constat»), 2) Київ — це «сторожова вежа й укріплена брама» Волині та Поділля як теренів, до нього прилеглих («Kiiovia feresit porta omnium illarum ditionum, sibi adiacentum — Volhiniae et Podoliae, que et hostilem omnem incursum vetat et illis ditionibus pro specula atque munita porta sit»). На основі цього виникла теорія, за якою Русь здавна належала Польщі. «Вся руська земля в давні часи була завойована, частково добровільно підкорилася або була успадкована від різних ленних княжат».