УТВОРЕННЯ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ ТА СТАНОВИЩЕ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ у другій ПОЛОВИНІ XVI ст.
Вивчаючи цю тему, зверніть увагу на основні передумови, що призвели до Люблінської унії.
По-перше, це наростання інтеграції між Литвою і Польщею, що відбувалося протягом XV-XVI ст.
По-друге, важка війна, яку вела Литва в другій половині XVI ст. з Росією, штовхала її до унії і об’єднання сил із Польщею.
По-тоетє, середня і дрібна шляхта Литви прагнула мати привілеї, які гарантувались такій шляхті в Польщі.
У 1569 р. в Любліні відбувся об’єднаний польсько-литовський сейм, що затягнувся на кілька місяців через напружену боротьбу навколо унії. Проте її прихильники все ж отримали перемогу. За Люблінським трактатом Польща і Литва утворювали нову державу - Річ Посполиту - зі спільним королем, сеймом, сенатом, спільною зовнішньою політикою. Окремими залишалися виконавча влада, фінанси та законодавство. До Польщі приєднувались Волинь, Поділля та Київщина. Король видав місцевій православній шляхті гарантії рівності прав із католиками, рівноправ’я мов та ін. Та це виявилось порожньою декларацією.
Люблінська унія призвела до значних соціально-економічних та політичних наслідків для України. В тому ж 1569 р. було здійснено перепис вільних земель у трьох українських воєводствах, і король почав роздавати їх польськії! шляхті. Виїжджаючи на неозорі землі українського Сходу, пани заохочували переселення сюди селян, будували тут замки, містечка, навколо яких з’являлося багато сіл. Відбувалась інтенсивна колонізація південної Київщини і Полтавщини. Шляхта наполегливо запроваджувала тут фільваркові господарства, панщину. За Литовським статутом 1588 р. селяни остаточно закріпачувались, встановлювався двадцятирічний термін розшуку селянина-втікача.
Протягом другої половини XVI ст. площа оброблюваних земель в Україні значно зросла. В землеробстві утвердилась трипільна система, використовувався дерев’яний плуг із залізним лемешем. Більшість панських фільварків мали власні ґуральні, медоварні, броварні.
В передмістях великих міст шляхта садила ремісників - “партачів”, що намагалися конкурувати з міськими ремісниками, об’єднаними в цехи. Значно зросли і зміцніли такі міста як Біла Церква, Переяслав, Канів, Черкаси, Лубни та ін. Разом із тим і населення міст зазнавало дедалі сильнішої дискримінації після Люблінської унії. Більшість міст в Україні належало польським панам. Але навіть в державних, так званих “королівських” містах, українцям ставили всілякі перепони при вступі до ремісничих цехів, обмежували територію їх проживання.Інтенсивно йшов розвиток товарно-грошових відносин. Річ Посполита відкриває Україні шлях до європейської торгівлі сільськогосподарською продукцією через балтійські порти. З українських земель в Західну Європу вивозиться худоба, зерно, поташ, вовна, віск та ін. Одночасно пожвавлюється і внутрішня торгівля, збільшується кількість ярмарків. До найбільших ярмарків у Києві, Кам'янці, Львові. Луцьку з’їжджалися купці з усієї України та сусідніх країв. У містах поширювалась також постійна торгівля через крамниці.
Серед української знаті після Люблінської унії посиліиіась полонізація. Примусово насаджувалась польська культура, мова, освіта, католицька релігія, яку особливо завзято запроваджував орден єзуїтів. Крім того, спольщена українська знать отримувала в Речі Посполитій незрівнянно вищий соціальний статус і можливість швидкого просування на державній службі.
Люблінська унія значно загострила релігійні проблеми. Широкі верстви українського населення - селянство, міщани, частина дрібної та середньої шляхти - противились окатоличенню і захищали православну “грецьку” віру.
У цій боротьбі дедалі значнішу роль відігравали братства - організації, що здавна існували при церквах. В другій половині XVI ст. їх діяльність набуває як культурно-просвітницького, так і політичного характеру. Головну роль серед братств відігравало Львівське Успенське братство, якому патріарх надав у 1587 р. право ставропігії - непідлеглості місцевому єпископу.
До братств могли входити представники різних станів, тому їх вважали установами загальнонаціональними. Вони перетворились у могутню силу, що виступала за оновлення православної церкви, і це викликало yrβopennβ Речі Посполитої та становище українських земель у другій половин/XVl ст. ∙½~? занепокоєння українських православних ієрархів. Більшість із них погоджувалася на унію з католицькою церквою для збереження свого становища і зрівняння у правах із католицьким кліром. Про це свідчила нарада єпископів у Белзі, що відбулася у 1590 р.Одночасно до унії прагне римська курія, щоб поширити таким чином своє панування на українські землі. Особливе занепокоєння в Римі викликає утворення в 1589 р. Московської патріархії, яка могла стати могутнім конкурентом Папі римському у боротьбі за Україну і Білорусь.
У 1595 р. в Кракові відбулась нарада за участю єпископів Кирила Терлецького, Іпатія Потія і сенаторів-католиків, де були вироблені умови унії. Зберігаючи православну літургію, обряди, звичаї, православні ієрархи приймали верховенство Папи і визнавали деякі догмати католиків. Того ж року єпископів прийняв Папа Климент VIII і урочисто проголосив унію. Але через численні протести противників унії з приводу так званого “об’єднання церков" було вирішено скликати у 1596 р. у Бресті церковний собор.
Слід підкреслити, що єдиного собору так і не відбулося, оскільки учасники його відразу ж розкололись на два протилежних собори - уніатський і православний, що відбувались під посиленою охороною. Уніати зібралися в Миколаївській церкві, на їхньому боці були митрополит київський Рогоза, 5 єпископів, посланці Папи римського, значна частина магнатів і шляхти. Православний собор відбувався в будинку князя Острозького, серед його учасників було лише два православних єпископи - львівський Балабан і перемишлянський Копистянський, - але більшість - архімандрити і представники православного духовенства (понад 200). Тут же були і делегати від міщанства, представники константинопольського та александрійського патріархів, белградський митрополит.
Натхненником православного собору і його опорою став багатий український магнат князь Костянтин Острозький.На уніатському соборі була проголошена екскомунікація (тобто позбавлення духовної влади) єпископів Балабана і Копистянсь- Кого, що не прийняли унії. Православний собор, навпаки, оголосив екскомунікацію митрополита і єпископів, які перейшли в табір Уніатів, відкинув унію, ухвалив проти неї протест і надіслав його з Делегацією до короля. Уніати після проголошення унії присягнули на вірність Папі римському, і їх рішення були затверджені польським королем Сигізмундом III. Тільки завдяки підтримці польської влади на їхньому боці була очевидна перевага. Уніати отримували тепер від держави більшість тих привілеїв, що їх мала католицька церква. Православна церква після собору опинилась фактично поза законом. Уніати захоплювали православні церкви, їх майно, прихильники православ'я зазнавали утисків і переслідувань.
Таким чином, в результаті Брестської церковної унії 1596 р. релігійні протиріччя ще більше загострилися. Уніатська церква, що виникла, стала сприяти посиленню полонізації українського населення. Але широкі маси українців: селянство, міщани, нижче духовенство, козаки, частина шляхти - боронили свою “грецьку” віру.
Розгорілась запекла полеміка між прихильниками та противниками унії в літературі. У 1597 р. єзуїт Петро Скарга видав свою працю "На захист Брестської унії”, в якій він звинувачував учасників православного собору в єресі і доводив його неправомочність. У відповідь вийшла робота “Апокрисис” Мартина Броневського, де засуджувались махінації єпископів-уніатів, і доводилась законність православного собору. Збоку уніатів з'явився твір “Антиапокрисис” Іпатія Потія, і суперечка тривала далі з невтомним завзяттям.
Православна церква перед небезпекою своєї загибелі пішла в 1599 р. на союз із протестантами Речі Посполитої, серед яких найважливішу роль відігравали реформати, лютерани і гусити. На кожному сеймі учасники союзу активно намагалися відстояти права православних, вимагали повернення захоплених уніатами монастирів і храмів. Але навіть у випадку прийняття сеймом ряду постанов в інтересах православних, ці рішення не виконувались. Співвідношення сил продовжувало схилятися на користь уніатів.
Феодальний, національний, релігійний гніт посилювався на українських землях. Це не могло не призвести до великих кривавих повстань.
ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ
1. Які були основні передумови Люблінської унії?
2. Які соціально-економічні зрушення сталися на українських землях у другій половині XVl ст.?
3. Якими були наслідки Брестської церковної унії?