Успіхи й невдачі першого українського уряду в екзилі.

У Бендерах Мазепа майже не вставав з ліжка і 22 серп­ня 1709 р. помер при великій жалобі однодумців. Свій останній притулок гетьман знайшов у Святоюрському мо­настирі в Галаці. На загальній раді старшина та Військо Запорізьке під головуванням кошового отамана Гордієнка 5 квітня 1710 р.

Рада прийняла «Пакт і Конституцію законів та вольно­стей Війська Запорізького». В літературі цей документ ві­домий під назвою «Конституції» Орлика. Це — договір між гетьманом і Військом Запорізьким про державний устрій України після визволення її від москов­ського панування. Протектором України визнавався швед­ський король. Основна ідея документа полягала в уникненні тих прорахунків і помилок гетьманського правління, що призвели до втрати незалежності України. В його 16-ти пунктах затверджено найголовніші права й привілеї, а саме: панівне становище православної церкви, повернення н в лоно Константинопольського патріархату; поширення освіти поміж синами України, навчання дітей «вільним мистец­твам»; цілісність і недоторканість української території по р. Случ; повернення українських полонених з Росії та Шве­ції; відновлення військового союзу з Кримським ханством, звільнення земель Війська Запорізького від усіх «москов­ських» фортець і укріплень, передання їх у власність ви­ключно запорожцям; розширення козацької території від р. Ворскли до Очакова; обмеження влади гетьмана «публічною радою» генеральної старшини, полковників і генеральних радників-козаків від кожного полку; заборона таємної дипломатії; відповідальність гетьмана за порушення встановлених порядків і недопущення утиску простого люду; недоторканість особи, її відповідальність тільки перед судом; передання справ державної скарбниці, оподаткування, стя­гування прибутків у відання генерального скарбника і під­відомчих йому полкових скарбників, обраних від козаків і селян; обов’язок гетьмана захищати «рядовий і простий на­род» від незаконних податків, утисків і вимог старшини; виборність усіх посадових осіб з наступним затвердженням їх гетьманом; звільнення господарств козаків, їхніх вдів, жінок і дітей-сиріт від усіх податків; реставрація колишніх маетностей міст, розмірів і видів податків з жителів; звіль­нення купців від податків; надання «справедливо отриманих законів» та привілеїв містам, у тому числі й столиці України Києву; введення у містах посад присяжних скарбників, а також державних гінців за казенний кошт; ліквідація по­датків на утримання охотницьких полків; обмеження сва­вілля й зловживання ринкових комісарів при обкладанні товарів митом, створення умов для вільної торгівлі тощо.

Потрібні були півстоліття відступу від національної ідеї, службової катастрофи правлячої верхівки, щоб козацька старшина зрозуміла згубність для держави й суспільства по­переднього політичного курсу й намітила шляхи побудови нового, справді демократичного устрою України. Документ був складений під великим впливом запорізького козацтва, яке давно виступало за обмеження влади козацької старши­ни, розширення політичних та соціально-економічних прав нижчих верств населення. «Конституція» України ставила на перше місце людину, гарантувала їй широкі права й недоторканість особи.

Перший український уряд в екзилі складався з гетьмана, генеральних обозного, бунчужного й осавула, а також пол­ковників та старшин. Головну військову силу становило те запорізьке козацтво, яке перейшло у володіння кримського хана після розгрому Січі. Уряд Орлика визнали Швеція, Кримське ханство, Туреччина, підтримували Австрія, Фран­ція і Англія, незадоволені посиленням Росії на європей­ському континенті. Головним завданням уряд Орлика ставив створення антиросійської коаліції держав і визволення України. Укладений з кримським ханом союз передбачав допомогу гетьманові у визволенні українських земель від російських військ. Наполягання Орлика прискорило оголошення Ту­реччиною в листопаді 1710 р. війни Росії. Кримські татари Девлет-Гірея до березня наступного року безуспішно нама­галися вигнати російські гарнізони зі Слобожанщини, за­вдавши при цьому значної шкоди місцевому населенню.

Тим часом Орлик готував військові сили. У березні 1711 р. гетьман повів на визволення України 16-тисячне козацьке військо, посилене загонами поляків і татар. Виз­вольні наміри й плани Орлика щодо суспільного устрою майбутньої Української держави знайшли підтримку пра­вобережної людності. Без великих зусиль наступаючі роз­громили посланий проти них загін генерального осавула Бутовича і з допомогою місцевих жителів увійшли в Умань, Богуслав, Корсунь та інші придніпровські міста.

Нова можливість здобути Україні незалежність з’явилася влітку 1711 р., коли величезна турецька армія під Яссами оточила російську армію фельдмаршала Бориса Шереме­тьева. Перед неминучою поразкою Росія пішла на мир з Туреччиною. 12 липня 1711 р. між двома державами була підписана Прутська угода, за якою Росія повертала Туреч­чині Азов, зобов’язувалася зруйнувати збудовані фортеці на Азовському морі та Дніпрі. Доля українських земель ви­значалась нечітко, й кожна зі сторін трактувала відповідний пункт у вигідному для себе світлі. Уряд Орлика вважав, що Росія мала вивести війська з усієї української території, в тому числі й Запоріжжя. Російський же уряд не збирався цього робити. Спеціальне посольство Орлика звернуло увагу султана на цю проблему, і під загрозою нової війни Росія в квітні 1712 р. пообіцяла залишити Правобережну Україну протягом трьох місяців. З відходом російських частин Пра­вобережжя почали займати польські війська, які перешко­дили Орлику встановити свою владу на цій території Укра­їни. З підписанням Росією і Туреччиною в 1713 р. Адріано- польського миру плани Орлика на визволення України відсунулися на далеку перспективу.

Перебравшись до Швеції, Орлик докладає величезних зусиль, щоб створити антиросійську коаліцію держав. Він агітує султана почати нову війну з Росією, підтримує зв’язки із запорожцями й обнадіює їх допомогою європейських дер­жав. Переїжджаючи зі Стокгольма до Ганновера, Салонік, Криму, Орлик аж до самої смерті в 1742 р. не припиняє листування з урядами різних держав і закликає запорожців до виступу проти Росії. Справу Орлика продовжували син Григорій, Мирович і Нахимовський. Завдяки таким подви­жникам ідея визволення України з-під залежності Росії про­довжувала ще довго жити в урядових колах Європи й ви­користовувалася ними при вирішенні східноєвропейських проблем.