УРСР під кінець відбудовного періоду /

Створення і зміцнення Союзу Радянських Соціалістичних Рес­публік привело до ще більш могутнього розгортання господар­ського і культурного будівництва Радянської країни. Рік-у-рік міцнів та розширявся соціалістичний сектор народного госпо­дарства.

В травні 1924 р. відбувся XIII з’їзд РКП(б). У своїх рішеннях з’їзд підкреслив потребу дальшого зміцнення змички міста і села в новій обстановці. „Виходячи із завдання зміцнення змички міста і села, з’їзд дав вказівку про дальше розширення індустрії, в першу чергу легкої індустрії, одночасно підкре­сливши необхідність швидкого розвитку металургії" (Історія ВКП(б), Короткий курс, с. 253).

На Україні швидко зростала велика промисловість. У 1924 р. зусиллями робітників було механізовано добування на 15 шахтах, а в 1925 р. таких шахт було вже 48. Видобуток вугілля в 1923/24 р. досягав 11 млн. тонн. Замість однієї домни в 1920 р., в 1925 р. їх працювало вже понад 25.

Промисловість України в 1924/25 господарському році одер­жала від Союзного уряду понад 100 млн. крб. золотом. Великі кошти були вкладені в машинобудування, завдяки чому вже в 1925/26 господарському році продукція Південного машино­будівного тресту становила 106% довоєнної продукції всієї машинобудівної промисловості України. Значно переустатковані були найбільші заводи: в Дніпропетровську, Кам’янському, Сталіні та інших містах. У Штерівці в 1925 р. будувалась нова електрична станція.

В 1925/26 р. були закладені і почали будуватися Харків­ська електрична станція в Чугуєві, Київська, Шахтинська і цілий ряд інших. Ішли підготовчі роботи до будування Дніп- рельстану. Одночасно переустатковувалися старі і будувалися нові заводи хімічної промисловості. Виробництвом соди, скла промисловість України вже в 1925 р. перевищила довоєнні роки. Росла кількість діючих цукрових заводів. Цукрова про­мисловість у 1925/26 р. виробляла понад половину продукції 1913 р.

Відроджувалась промисловість, зростав чисельно пролета­ріат. В 1925 р. у великій промисловості України працювало 454 000 робітників. Кількість безробітних зменшувалась, але про­мисловість не могла ще дати роботу всім безробітним. Десятки тисяч безробітних були залучені до впорядкування міського госпо­дарства. В першу чергу відбудовувалось господарство великих промислових міст України — Харкова, Києва, Дніпропетровська та ін. Вся Радянська країна виходила з господарської розрухи, в яку її кинули царизм, Тимчасовий уряд, українська буржуазія, численні іноземні інтервенти.

Героічна робота пролетаріату, керованого партією більшо­виків, дала свої чудові наслідки. На 1925 р. велика промисловість країни давала близько трьох чвертей всієї довоєнної продукції.

Ріст промисловості був тісно зв’язаний з піднесенням сіль­ського господарства. Після неврожайного 1921 року селянство почало збирати відносно добрі врожаї. Засівна площа в усьому Союзі і на Україні рік-у-рік збільшувалась. Значно зростав за­сів технічних культур, головним чином цукрових буряків. Уже в 1924/25 р. сільське господарство всієї Радянської країни на­ближалось до довоєнного рівня, а в 1926/27 р. засівна площа України перевищила довоєнну на 4,7%.

Промисловість давала вже сільському господарству новий інвентар. Сільське господарство поступово механізувалося. В 1923/24 р. на Україні працювало 433 трактори, а в 1924/25 р. їх було вже 3190. Це були у значній мірі американські „форд­зони" і трактори інших іноземних систем. Для піднесення бідня­цьких господарств уряд відпускав мільйонні кошти у формі сіль­ськогосподарських знарядь, кредитів і насінних позик. Урядова допомога приводила до того, що кількість бідняцьких госпо­дарств на Україні меншала, вони переходили в розряд серед­няцьких.

Куркульство все ще залишалось досить сильним прошарком і в деяких районах мало тенденцію до зростання. Воно орен­дувало землю, застосовувало найману робочу силу.

Біднота, демобілізовані червоноармійці йшли в комуни, артілі, але роль цих колективів у загальному господарстві країни була все ще невелика. Пізніше, на X з’їзді КП(б)У, тов. Каганович говорив: „Колективізація на Україні також має певні господар­ські досягнення. Колективи на Україні охоплюють тепер до 296 тис. їдців. Земельна площа, що є в розпорядженні колективів, становить 496 тис. десятин. У складі колективів коло 8% при­падає на наймитів, стільки ж на робітників, коло 5% — на інтелігентів і ін. і до 80%—на селян, що з них ^s∕₄ біднота". Партійні організації всіма способами зміцнювали ці нечисленні колективи. *

Одним з факторів, що сприяли зростанню господарського будівництва в країні і поліпшенню матеріального становища трудящих, була грошова реформа, проведена в 1924 р. Папе­рові гроші, покупна здатність яких падала буквально день-у-день, були замінені сталим карбованцем у червінцях. Значно поліп­шена була торгова сітка, хоч окремі галузі торгівлі все ще пе­ребували в руках дрібної буржуазії. За ці роки значно зросла кооперативна торгівля.

Економічний розвиток усіх галузей народного господарства країни привів до поліпшення матеріальних і побутових умов трудящих. Рік-у-рік збільшувалась заробітна плата трудящих. Якщо в 1920/21 р. заробітна плата ледве покривала вартість хліба, то в 1923/24 р. середня місячна заробітна плата робіт­ника України в червінцях становила 39,09 крб., а в 1927/28 р. вона була збільшена майже вдвоє і досягала 61,08 крб. Уряд відпускав мільйонні кошти на відбудування житлового фонду, на робітниче ^житлове будівництво та будівництво клубів, пала­ців культури, санаторій, будинків відпочинку і т. ін.

Кожна перемога радянського народу, кожен крок уперед до соціалізму відбувався в умовах загостреної класової боротьби. Приречені на загибель капіталістичні елементи всередині країни, розраховуючи на інтервенцію, на допомогу імперіалістичних урядів Європи, чинили шалений опір політичним і господар­ським заходам Радянського уряду.

Комуністична партія, проводячи ленінсько-сталінську полі­тику, ламала опір буржуазних націоналістів. За цей період викрито було цілий ряд контрреволюційних організацій, які шкодили в промисловості, сільському господарстві і культур­ному будівництві. Всією своєю діяльністю вони тягли країну назад, до капіталізму. Разом з цими ворогами соціалістичної бать­ківщини провадили підривну роботу і троцькісти. Своїми накле­пами на партію більшовиків та її вождя Леніна троцькісти давали зброю в руки всім ворогам комунізму і Радянської влади. Тов. Сталін згуртував партію і всіх трудящих на дальшу бо­ротьбу за перемогу соціалізму в нашій країні. В 1924 р. вийшла в світ праця тов. Сталіна „Про основи ленінізму", яка ідейно озброїла більшовиків у боротьбі з троцькізмом. Більшовики України під проводом Л. М. Кагановича громили троцькістські групи на Україні.

Коли народне господарство досягло передвоєнного рівня, перед партією і Радянською владою постало питання про дальші перспективи і напрям розвитку соціалістичного будівництва в CPCP. Тов. Сталін довів, що в нашій країні є всі можливості для збудування соціалізму, якщо капіталістичні держави не на­падуть на Радянський Союз і не зірвуть соціалістичного будів­ництва.

Партія підтримала тов. Сталіна і рішенням XIV партконфе- ренції (квітень 1925 р.) затвердила настанови тов. Сталіна.

Опозиціонери — троцькісти, зінов’євці, бухарінці — виступили проти 'настанов партії на перемогу соціалізму в CPCP. Вони знову висунули давно засуджену й відкинуту партією „теорію" про неможливість побудови соціалізму в CPCP. їх „теорія" цілком відповідала інтересам і прагненням буржуазних елементів в CPCP, що мріяли про переродження диктатури пролетаріату в буржуазну демократію.

Опозиціонери, всупереч одностайному схваленню всією пар­тією настанови тов. Сталіна, почали вербувати собі прихильників для боротьби проти партії, щоб розколоти її і цим знесилити диктатуру пролетаріату, підготувавши цим шлях до реставрації буржуазного ладу в CPCP.

Нищівного удару буржуазним реставраторам завдав XIV з’їзд ВКП(б), що зібрався в Москві в грудні 1925 р. З’їзд розробив план дальшого соціалістичного наступу, план індустріалізації країни. XlV з’їзд партії ввійшов в історію як з’їзд індустріалі­зації.

XIV з’їзд ВКП(б) зібрався в період, коли в країні завершував­ся процес відбудування народного господарства. В політичному звіті Центрального Комітету тов. Сталін говорив про великі зру­шення, що сталися в країні. Тільки в умовах радянської системи можна було так швидко відбудувати народне господарство. Але країна все ще лишалась аграрною. Центральним завданням пар­тії була дальша боротьба за соціалістичну індустріалізацію країни, за перетворення Радянської країни з аграрної в інду­стріальну. Тов. Сталін говорив: „Ми все ще країна аграрна: продукція сільського господарства переважає над продукцією промисловості. Основне в промисловості полягає в тому, що вона вже підійшла до межі довоєнних норм, що дальші кроки в промисловості означають розгортання її на новій технічній базі, тобто нове переустаткування, нове будівництво заводів. Це справа дуже важка" (Й. Сталін, Політичний звіт Центрального Ко­мітету XIV з’їздові ВКП(б)/ Політвидав ЦК КП(б)У, 1937, сс. 72—73).

XIV з’їзд ВКП(б) намітив шляхи індустріалізації, які забезпе­чували господарську самостійність країни і вели до дальшого зміцнення обороноздатності CPCP. У своїй постанові з’їзд за­писав: „В області економічного будівництва з’їзд виходить з того, що наша країна, країна диктатури пролетаріату, має „все необ­хідне для побудування повного соціалістичного суспільства" (Ленін). З’їзд вважає, що боротьба за перемогу соціалістичного будівництва в GPCP є основним завданням нашої партії" (Історія ВКП(б), Короткий курс, с. 260). З’їзд заплямував і відкинув плани „нової опозиції" Каменева, Зінов’єва та інших, якими вони хотіли закабалити CPCP, перетворивши його в аграрний придаток до імперіалістичних держав Європи.

XIV з’їзд ВКП(б), керований тов. Сталіним, мобілізував усю партійну організацію, весь робітничий клас і селянство на дальшу боротьбу за індустріалізацію країни. Кошти, нагромаджені за роки відбудовного періоду, пішли на реконструкцію старих і будів­ництво нових заводів.

У центрі уваги всієї країни була вугільна і металургійна промис­ловість як основа розвитку всіх галузей народного господарства.