Український Вісник( Санкт-Петербург 1906) - як рупор для з'ясування українського питання в Росії на початку ХХ століття
На початку ХХ століття в Російській імперії державі у якій продовж ХІХ століття знищувалося українське національне та культурне життя, знов з усією явністю постало українське питання, яке необхідно було з'ясовувати.
Розвиток елементів демократії в революційному русі який охопив Росію дав можливість українській еліті знову поставити перед російським урядом українське питання з усіма його відтінками історичним, економічним. культурним та побутовим.Революційна ситуація в Росії відродила національну свідомість українців і поставила перед ними завдання боротьби за свої національні та культурні права, культурно-національну автономію /1. Здавалось в інтересах Російського уряду було вирішення в цю революційну пору українського питання раз і назавжди, щоб привернути на бік самодержавства таку велику і чисельну етнічну силу, як українців і задовольнити їхні вимоги в їх етнічних кордонах. Ситуація складувалася так, наголошувала С.Русова, що українці повірили, що демократичні реформи в Росії зможуть вирішити українське питання в Росії. Українці, як і другі народи Росії чекали не одне покоління з'ясування свого українського питання.
З цим завданням в цю революційну пору розпочав свою активну діяльність їх новоутворений рупор - Український Вісник, який в центрі російського культурного життя Петербурзі, взяв на себе зобов'язання з'ясовувати українське питання в Росії /2. Могутня хвиля революційних змін, які пройшли по Росії, заставила українців в вирі революційної доби вирішувати українське питання не дивлячись на повне ігнорування його з боку російської влади. Глибока національна свідомість була тим критерієм, який зберіг українців Росії від насильницької асиміляції. Упродовж усього ХІХ століття українці в тій чи іншій формі виставляли свої національні інтереси, однак вони повністю ігнорувалися і російським суспільством і російською владою.
Уся боротьба українців Росії у ХІХ столітті закінчувалася забороною усього українського, тобто поразкою. Однак українці знаходили силу духу і при сприятливій порі знову і знову виставляли перед російським урядом українське питання. Справедлива постановка українського питання, нерозуміння його російським суспільством, російським урядом, заставило українців на новому, революційному витку історії приступити до боротьби за вирішення цивілізованим шляхом українського питання в Росії. Внаслідок наявності могутнього, російськомовного політичного рупору Українського Вісника в українців Росії починає просипатися національна свідомість. Даний часопис об'єднав і консолідував усіх, як російськомовних так і україномовних українців, росіян - прихильників українського руху в Росії.
Український Вісник зіграв роль консолідатора українців спричинив до росту національної свідомості. З ростом національної свідомості український рух в Росії починає набирати організованих рис. Скромні виступи ентузіастів по українській історії та культурі привели до виникнення українських політичних організацій, які хоч і були переповнені агентами російської поліції однак уже не могли ставити питання про задоволення національних та культурних потреб українців в Росії. Українська національна свідомість усе глибше проникала в народні маси, в регіони Росії в яких компактно поживали українці. Практична робота українських наукових сил, українських політичних та культурних лідерів, Українського Вісника, по підняттю самосвідомості українського населення Росії дозволила досягнути за короткий час, в умовах революційної доби в Росії, високий рівень самосвідомості українців Українці революційної доби уже усвідомлювали себе як культурну націю з своєю особистою історією, стародавньою державністю. Демократичні перетворення в Росії були сповна використані українцями і в створену царським самодержавством Державну Думу попали власне ті свідомі українські сили, які взялися довести українське питання до російського суспільства, російського уряду.
Цими енергійними людьми був створений друкований орган Украинский Вестник - який взявся висвітлювати усі запити українців в Росії. Власна такий потужний орган, згуртував українських депутатів, породив українську парламентську фракцію для захисту національних прав українців. При таких обставинах українське питання було поставлене в найвищому ешелоні російського суспільства, російського уряду, що заставило проснутися широкі прошарки українців з найвіддаленіших куточків Російської імперії. На ґрунті підняття самосвідомості українців в Росії стало можливим ставити перед російським урядом питання про задоволення національних та культурних потреб українців в Росії /. Першим могутнім інтелектуальним надбанням українців в російській Державній Думі було створення Українського парламентського клубу, який намагався об'єднати усі українські партії і організації навколо парламентської боротьби за вирішення українського питання в Росії. Слід зауважити, що український парламентський клуб входило 41 депутатів, тобто усі ті які стояли на позиціях української національної ідеї. Їх завданням було скоріше задоволення російським урядом національних, освітніх та культурних вимог українців Росії, територіально- культурної автономії для України /4.
Український парламентський клуб утвердив українську парламентську фракцію Державної Думи. Власне українська парламентська фракція стала тим рупором, яка взялася задовольняти економічні, культурні і політичні потреби українців в Росії. В фракції сконцентрувалось 40 депутатів, які активно співпрацюючи з усіма прогресивними російськими силами, Петербурзьким українським політичним клубом, Українським Вісником, зуміли поставити українське питання в серці Російської імперії на найвищому державному рівні. Російські державні експерти вивчивши поставлені українськими депутатами вимоги не знайшли іншого виходу, як взяти їх до уваги, однак без жодного намагання їх вирішити /5. Утворення в Російській Державній Думі окремої української депутатської фракції (союзу автономістів) дало можливість нагадати російському уряду про права українців.
Згідно з поданими напрацюваннями української фракції українці в Росії мають право на національне і культурне задоволення своїх потреб. Уряд за вимогами депутатів, негайно повинен приступити до вирішення українського питання в Росії. Однак уряд мовчав не маючи аргументів протистояти українським вимогам від- мовчувався/6.Таким чином мовчання уряду, його небажання вирішувати українське питання привело до подальшої консолідації української парламентської фракції. Протистоячи уряду українська парламентська фракція переросла в "Союз українських автономістів", поставила питання про українське визначення у якому повинні захищатися принципи української національної самобутності /7. Щоб забезпечити сталість розвитку української автономії, вважав "Союз українських автономістів", необхідно створювати спеціальні закони, які б давали право вводити народну українську мову серед усього українського населення Росії, яке визнає себе українським і спонукати російський уряд сприяти виконанню цих законів. Виконання законів прийнятих Думою буде гарантом розвитку українського і російського населення імперії, спонукати до толерантного співіснування українців та росіян, а це забезпечить економічну, політичну стабільність Росії, як великої держави /8.
В цей же час на фоні цих вимог ми бачимо тяжке, злиденне становище українського населення, яке на широких теренах Російської імперії не мало можливостей задовольняти своїх національних та культурних потреб. Російська громадська думка не бажає задовольняти національних потреб українців і якщо б не революційна доба, українська фракція в Думі, яка пробудила свідомість українців Росії, то українці уже в середині ХХ століття зникли б як народ, національність, що розвинув як економічно і культурно безкраї простори Росі, розчленився в широкому масиві росіян 9. Отже внесений в Державну Думу Російської імперії законопроект "Про громадянську рівність" повинен був урівняти в правах українців і росіян і в певній мірі задовольняти національні та культурні потреби українців /10.
Однак цього не сталося, оскільки царський уряд не збирався задовольняти національні та культурні потреби українців. Усі дискусії по українському питанню в Росії були припинені, уряд припинив повноваження Думи і припинив її існування.На нашу думку, власне із-за українського питання, позиції українських депутатів і була розпущена перша Державна Дума. Російський уряд налякався вимог українських автономістів, як і других національних меншин Росії. Розпуск Думи означав повернення до жахливих умов попереднього життя /11. Народ втратив надію про можливість вирішення царським урядом національної проблеми. Розпуск Державної Думи відкинув національне питання і українське в тому числі знову назад, Росія як до революційної доби знову опинилася в стані політичної анархії. У такій ситуації український рух в силу своїх визвольних традицій і в силу тих умов в яких поставив його царський уряд став переслідуваний, оскільки російське самодержавство не бажало навіть чути про наявність українського питання. Усе це заставило українські свідомі сили включитися в боротьбу проти царського самодержавства.
Старий режим століттями жорстоко розправлявся з щонайменшими проявами українського національно руху, що закалю- вало його. Жорстокість великодержавних шовіністів не похитнула стійкості української еліти і тому на початку ХХ століття українське питання в Росії, в новій революційні добі, зазвучало ще грізнішою і згуртованішою політичною силою. Українське суспільство почало вимагати вирішення українського питання в Росії, що застало російський уряд немов би зненацька. Російська правляча еліта внаслідок багатовікової відчайдушної боротьби з українським рухом не сподівалася, що за такий короткий час український національний рух зможе так швидко згуртуватися і поставити перед російським суспільством українське питання на найвищому державному рівні /12.
З усіх куточків Російської імперії, де проживали компактно українці, долинули голоси в підтримку української парламентської фракції.
І з цими голосами потрібно було рахуватися, оскільки українці в ряді російських регіонів складаючи більшість населення, національні і культурні потреби яких ніколи не задовольнялися. В Росії можна знайти свідомих державних мужів які розуміють потреби задоволення національних та культурних потреб щонайменших народів, однак не розуміють необхідності з'ясування українського питання. Вони не розуміли, що в українському національному організмі Росії у час найбільшого імпульсу асиміляції продовжував битися пульс національного життя в вигляді стихійного чи цілком свідомого самовизначення.Політична асиміляція українців в Росії є найбільшою і найпотужнішою працею уряду. За для здійснення своїх планів російський уряд вдавався до репресій. Відношення уряду Росії до української громадськості, наголошував М.Грушевський - це історія репресій, де в усьому українському російський уряд бачив "сепаратизм", з яким треба було боротись. При такій постановці питання українці не мали права на задоволення своїх національних та культурних потреб, тому тільки реформи в Росії поклали початок до постановки перед російським суспільством українського питання /13.
Для української громадськості Росії було дуже важливо, щоби реформи привели до демократичного улаштування суспільства, стабільних демократичних законів, які б дали енергію для економічного, культурного розвитку українців на безкраїх теренах Росії. Однак уряд налякався українського питання, розпустив демократичну Думу, що знову відкинуло російське суспільство назад в темряву. При такій тяжкій ситуації українці з оптимізмом дивились на упертість російського уряду російського суспільства, розуміючи, що рано чи пізно а все таки російській правлячій еліті потрібно буде вирішувати українське питання і як показував досвід першої революційної доби, уже в ХХ ст. /14
Література
1. Украинский Вестник. Cπ6.1906,N1.c.6-7.
2. С.Русова. Украинский BecτHuκ.Cπ6.1906,N1,c.46-47.
3. Spectator. На пути освобождена. Украинский Вестник. Спб.1906, К1,с.54-61.
4. О.Билоусенко. Украинский парламентский клуб. Украинский Вестник. Спб.1906, N 1,с.68-69.
5. В.Шеремет. Украинская парламентская фракция. Украинский Вестник. Спб.1906, N 2,с.133-134.
6. А.Г. Голоса об автономии. Украинский Вестник. Спб.1906, N 3,с.156.
7. М.Грушевский. О зрелости и незрелости. Украинский Вестник. Спб.1906, N 4,с.207-208.
8. М.Грушевский. Наши требования. Украинский Вестник. Спб.1906, N 5,с.267-273.
9. А.Лотоцкий. Илоты ХХ века. Украинский Вестник. Спб.1906, N 6, с. 360-375.
10. М. Грушевський. Конец гетто. Украинский Вестник. Спб.1906, N 7,с.377-398.
11. А Русов. После роспуска Думы. Украинский Вестник. Спб.1906, N 9,с.623-624.
12. М.Грушевский. На другой день. Украинский Вестник. Спб.1906, N 11,с. 743-748.
13. М. Грушевский. украинский вопрос в России. Украинский Вест- ник.Спб.1906,М,с.54-61.
14. О.Білоусенко. Terra incognita. Украинский Вестник.Спб.1906, Х14.с.948-963.