"Украинская Жизнь" про українське питання в пер­ших десятиліттях ХХ століття через призму європейської преси, та громадської думки

Українське питання на в перших десятиліттях ХХ століття знову було підняте в усіх державах і регіонах Європи, де прожи­вали українці. Європейська преса почала показувати про життє­вість українського організму, який готовиться до боротьби за відновлення української державності.

Склад населення на цій території відзначається однорідніс­тю, як мовною так і культурною /2.

Розглянемо, наголошує Украинская Жизнь, становище укра­їнців Галичини у європейському контексті, щоб зрозуміти істо­ричний розвиток українства на цих українських етнічних землях. В середині ХІХ століття, а тобто після революції в Австро- Угорщині, коли Галичина зберегла "вірність" віденському уряду завдяки лояльності до нього польської шляхетської верхівки, австрійська влада віддячуючись польській шляхті, створила в Галичині стару Польську республіку в мініатюрі. Вся політична влада знаходилась в руках поляків. Намісником Галичини був поляк, крайовий уряд складався із 5-ти поляків і 1-го українця. Всі 76 старост були поляки, 78% Галицького Сейму були поля­ки. Міністр австрійського уряду для Галичини теж був поляком. Поляки внаслідок лояльності до віденського уряду зуміли доби­тися найширшої автономії для Галичини, виділення на польську наукову, видавничу та культурну справу великих грошових суб­сидій від центрального австрійського уряду.

В цей же час українські наукові, культурні та суспільні орга­нізації на розвиток української національної справи отримували копійки. Так поляки в Галичині мали 50 гімназій, українці тільки 5. Поляки отримали в 1911 році на розвиток науки 112 тис. ко­рон, українці тільки 1700 корон. Польські театри отримували на свою діяльність 24,500 тис корон, українські тільки 14,600 тис. корон. Сорок років панування польської шляхти в Галичині при­вели Галичину до зубожіння. Широкі українські народні маси були змушені в пошуках кращої долі виїжджати на роботу в Америку. Скарги українських депутатів розглядались австрійсь­ким урядом дуже повільно і як правило не задовольнялись.

Однак постійні виступи українських депутатів брались до уваги, що заставило центральний австрійський уряд змінювати свій політичний курс щодо українського населення Галичини. Під тиском Відня почалось реорганізовуватися виборче право. Реформа дала великі наслідки. Тільки четверта частина всіх ма­ндатів (44 із 192) отримали земельні магнати. Решту 80 отрима­ли українські громадські діячі Галичини. Таким чином українці стали більшістю в Галицькому Сеймі, що визвало протест шлях­ти і заставило їхнього голову князя І Вишневецького сказати: "краще не жити ніж дозволити простолюдинам правити нами".

Отже в запеклій боротьбі українці взяли політичний верх на свої етнічних землях, що дозволило імператору Францу Йосифу заявити: "що поляки перестали бути фактором в політиці Гали­чини". З цього часу австрійські політичні симпатії почали пере­ходити до українців /3.

Однак в той же час коли українці в Австрії здобули свою на­ціональну перемогу, українці Росії стали "інородцями". Так гуч­но висловився про українців голова російського уряду П.А Сто- липін, видаючи свій циркуляр 20 січня 1910 року про заборону українства в Росії. Цей циркуляр зайняв "гідне місце" поряд з Валуєвським указом 1963 року і актом 1876 року. З цього цир­куляру слідувало, що українці і євреї є "інородці", які загрожу­ють цілісності Російської імперії.

Цей яскравий приклад показує всю сутність Росії у її відно­шенні до українців. Жорстокий акт політичної діяльності росій­ського уряду повинен заставити не одне покоління українських політичних діячів задуматися, як українству будувати відносини з російською політичною та культурною елітою. Характерно, що в той час ніхто з передових російських політичних та культур­них діячів, окрім деяких науковців О.Шахматов і О.Корш, не опротестували циркуляр П.А.Столипіна, що може означати, що вони повністю його підтримали і таким чином визначили статус українців в Російській імперії, як інородців.

В цей же час, коли в Галичині проходило становлення украї­нства, в Росії проходив процес його повної заборони. Цю забо­рону українського національного руху в Росії засвідчила, через друковані органи, вся передова європейська думка. Факт вчине­ний російським урядом перелякав усі слов'янські народи, вони зрозуміли, що за будь-який непослух вони теж можуть опинити­ся у становищі "інородців". Першими запротестували польські політичні та культурні діячі. Тяжкий статус українців в Росії за­ставив поляків з усією снагою зацікавитися станом українського питання в Росії.

За таких обставин поляки Росії теж почали побоюватися, що із слов'ян і побратимів росіян, вони теж можуть перейти в стан інородців. В сусідній Польщі сильно перелякались, що за забо­роною усього українського російський уряд заборонить усе польське. Польський дослідник Леон Василевський у брошурі "Україна і українство" намагається з'ясувати стан українського братнього народу.

В цей же час, наголошував Д.Донцов, українське питання не сходить з сторінок петербурзької, київської, варшавської, віден­ської і навіть паризької та лондонської преси, воно починає пе­реростати в європейське питання. Особливо почала реагувати Росія, де позиції світового українства почали проникати в широ­кої російської інтелігенції, як ворожої так і лояльної. Симон Петлюра аналізуючи в 1913 році стан світового українства і ро­сійського зокрема, наголошував: "Ми не ставимо прогнозів на майбутнє, але бачимо, що українці в Європі стають свідомою політичною силою, яка здатна в майбутньому вибороти незале­жну українську державу. Українство пережило ту стадію розви­тку, коли воно оцінювалось російським урядом, як розгромлене назавжди. Його сьогоднішня заборона (інородство) ще з біль­шою цікавістю приверне до нього європейську громадськість і поставить його питання на європейському рівні. Правда зараз російське суспільство не знає як визначитися з українцями. Воно кидається в крайності і думає, що черговою забороною вирішить раз і назавжди українське питання в Росії, однак вирішуючи йо­го таким чином попадає в смішне становище перед цивілізова­ною Європою.

Росія з забороненим українством, виглядає дуже дикою, не­культурною, нецивілізованою країною, що робить вагомим укра­їнське питання в європейській політиці.

Інородство українців і заборона усього українського в Росій­ській імперії проголошене П.А.Столипіним зіграло на українсь­ку справу краще ніж би його тихе жевріння в суспільному про­цесі російського життя продовжувалось. Заборона українства в Росії пробудили усі його суспільні ланки, заставили європейське українство готовитися до довготривалої боротьби за відновлення своєї державності. В цей же час, наголошував С.Петлюра, украї­нство не ізолювало себе від загальноросійського демократично­го процесу і закликало передову українську громадськість вклю­читися в загальноросійську демократичну боротьбу /6. В цей же час в російських українців є приклад. Зовсім вільне становище українців австрійських, даровані українському народу в Галичи­ні вольності австрійським урядом повинно стимулювати також і російських українців. В Австрійській Україні говорять уже на­віть про утворення особливої української держави з австрійсь­ким принцом на чолі, про що просто неможливо говорити в Ро­сії, де культурні вимоги українців щезають услід за політичними /7.

При таких обставинах попробуємо розібратися в суспільно- політичному русі українців Австрії. Це заставляє нас робити то­му, оскільки "Московські Відомості" за 1913 рік в №299 поміс­тили статтю Л.Волкова "Австрія і українці" згідно положень якої "українство в Росії створене і вирощене австрійською політи­кою". Однак, наголошує професор Московського університету, росіянин, О.Е.Корш:" українці в Росії це малороси, які пов'язу­ють себе з південно-західними регіонами Росії, що прилягають до Австрійської Галичини.

При такому розумінні українського питання в Австрії, украї­нцям в Росії треба зараз дбати про національне та культурне за­доволення свої потреб, а не про політичні змагання з російським урядом /8. Попробуємо подивитись, як пробуджували націона­льну українську свідомість українці в Австрії. Десять років тому за дорученням українського національного комітету почав вида­ватися в Відні на німецькій мові щомісячний журнал, який сьо­годні називається "Ukrainische Rundshcau". Значення його в на­ціонально-культурнім і політичнім житті українського народу велике оскільки "Ukrainische Rundshcau" намагався ознайомити з українським питання народи Центральної і Західної Європи. Журнал у більшій мірі був політичним і намагався привернути увагу Європи до боротьби українського народу за відновлення української держави.

Якщо переможе ідея української держави, наголошувалось журналом, наступить децентралізація Росії та Австрії. Поставши і зміцнившись Українська держава заставить рахуватися з собою Європу. Гострі статті журналу "Ukrainische Rundshcau" привер­нули увагу як в Європі, так і в Росії, де українці в уже можуть ознайомлюватись з поглядом європейців на українське питання і порівняти його з поглядами російських політичних та культур­них діячів /9.

Отже українська громадськість намагалася підняти українсь­ке питання в Європі і це їй вдалося. Тепер після виступу журна­лу "Ukrainische Rundshcau" в європейській пресі українське пи­тання піднімається щомісячно. Ним переймаються, як наукові, громадські так і політичні діячі в усій Європі. Думками по укра­їнському питанню діляться ключові фахівці по питаннях в Схід­ної Європи з Австрії, Німеччини, Франції, Англії. Старається не відставати від загальноєвропейського пориву, по українському питанню преса Угорщини, Польщі, Чехії. Усі суспільні ланки європейського життя прославляють журнал "Ukrainische Rundshcau", який започаткував українське питання в Європі. Прихід в Росію цього журналу є дуже великою необхідністю, оскільки українці Росії зможуть використати українську трибуну Європи для з'ясування українського питання в Росії.¹⁰'

Отже зусиллями австрійських українців Україна все більше почала відображатися в європейській пресі, європейській науці, як центральноєвропейська держава, яка має право на відновлен­ня. Так французький журнал, що видавався в Парижі, присвячу­вав статті не панівним національностям Європи. " Les Annales des Nationalites'' в березні-квітні 1913, так намагався з'ясовувати українське питання в Європі. В майбутньому Україна має шанс стати незалежною державою, коли прогниють Росія і Австрія. Сьогодні Франція є республікою. Згідно свідчень української історії ми в Франції знаємо, що Україна теж була в минулому демократичною республікою з демократичним укладом управ­ління.

Однак монархія, російське самодержавство погубило україн­ську демократичну козацьку республіку, та не погубило тради­цій демократії українського народу. В майбутньому, коли в ре­волюційному процесі пощезнуть Австрійська і Російська монар­хії відродиться незалежна демократична українська державність. Однак вивчати Україну та українців необхідно сьогодні. " Les Annales des Nationalites'' розміщує також історичну довідку про Україну і намагаються з'ясувати її історичну перспективу. Всьо­го в " Les Annales des Nationalites'' у різний час поміщено 12 ста­тей присвячених статистиці, територіальному розміщенню укра­їнського народу, його історії та сьогочасній діяльності українсь­кого національного руху зокрема. Одна із статей розповідає, як Україна у продовж століть боролася за свої права, за свою дер­жавність. Традиція європейського демократичного життя Украї­ни має велику історичну перспективу в кристалізованій в майбу­тньому українській державі, яка буде відігравати велику роль в демократичній Європі.

Маючи засади демократії в Східній Європі в козацькій демо­кратичній республіці, Україна, як колонія Австрії і Росії, має найбільший шанс створити незалежну демократичну державу по занепаді цих деспотичних монархій. Французам не зрозуміло, чому Росія забороняє українську мову, культуру, право на наці­ональне і політичне відродження українства. Це дикунство наго­лошує " Les Annales des Nationalites'', яке може говорити, що ро­сіяни не є європейською багатокультурною нацією, якою є укра­їнці /11.

Українським питанням зацікавилися і в Англії. У більшій мі­рі воно зацікавило англійців із-за переслідування українства в Росії. За таких обставин українці стали для англійців "симпатич­ним народом", який бореться за свої національні та культурні права. За таких обставин в Лондоні в 1913 році був організова­ний "Комітет для вивчення і ознайомлення з українським ру­хом". В англійських газетах і журналах появилися статті про український національний рух. Вінцем діяльності англійців був вихід книги Бенвида Сандса "The Ukraine'' - "Україна". До цього часу українці могли думати, що "українське горе", українські національні проблеми" це "українська хатня справа".

Тепер стало ясно, що інтерес до української історії, культу­ри, національного руху виявили не тільки близькі сусіди поляки і росіяни, але й далекі - англійці, які виражають співчуття украї­нському національному рухові в Росії та Австрії. Англійці не можуть зрозуміти, як українці чисельність яких доходить до 36 млн. і які розселені в Росії та Австрії не спричинились до крис­талізації своєї української держави. Автор вважає, що українська нація має право на свою окрему державу, на самостійне існуван­ня. По словах Бенвида Сандса вся Європа починає розуміти ва­жливість українського питання. Українське питання лежить в основі політики Росії та Австрії. Страх війни із-за українського питання очевидний, він був одним із предметів обговорення зу­стрічі російського і австрійського імператорів. Англійці вважа­ють, що Росія і Австрія повинні припинити переслідування укра­їнства. І одна і друга сторона повинні відновити українську ав­тономію, яку Україна мала в попередні віки /12.

Для повного розуміння українського питання слід звернутися до промови Масарика, яку він виголосив в віденському парла­менті і яка сконцентрована в його праці "Росія і Європа". Маса­рик наголошує, що відмінність між українцями і росіянами від­чутна уже в час Київської і Новгородської держав, тобто в Х столітті, де український народ є слов'янський, а російський угро- фінський. Сьогоднішнє українське питання - це відродження слов'ян. Цьому мішають фінно-угри - росіяни, які починаючи з Андрія Боголюбського завжди завдавали репресій слов'янам- українцям їхній мові, культурі. Масарик наголошує, що чехи і словаки повсемісно будуть підтримувати українство у його бо­ротьбі за незалежність. Уже зараз в Австрії вони виступають на захист українців їхньої національної самобутності, мови культу­ри. Словаки і Чехи, наголошує Масарик, без сумніву будуть під­тримувати українців і український національний рух його право виражати інтереси українців в лоні цивілізованої Європи /13.

З новою силою українське питання постало у розгорівшійся війні. Два союзи розпочали війну за розподіл світу. В цей час пройшла переоцінка в якій українці в Росії оперлися на україн­ців в Австрії намагаючись тим самим вирішити українське пи­тання в Росії. Противники Росії робили все, щоби розвалити Ро­сію і на її розвалинах створити незалежну Україну, тому вони робили відчайдушну агітацію в користь автономістів в Австрії, наголошуючи, що Росія - ворог номер один незалежності Украї­ни, і ніколи не дозволить відновленню незалежного української держави /14. За таких обставин загострилось відношення Росій­ського уряду до українства. Російська влада вважала, що так зване "українське питання в Росії", це не що інше, як австро- німецька пропаганда, яка проектує відсунути Росію за Чорне море і створити незалежну Україну, як економічного васала Ав­стрії та Німеччини.

П.Б.Струве вважає, що " австрійська орієнтація малоросів" приведе до розвалу Росії. За таких обставин розмова про віднов­лення "Малоросійської держави" з окремою мовою, культурою не може бути мови. В Росії може бути тільки малоросійська ку­льтура з піснями і танцями. Сепаратизм малоросіян викликаний австрійською державою внаслідок перемоги Росії над Австрією знову поставить малоросіян в русло культурного російського розвитку /15. Однак слідкуючий за ходом європейського проце­су, як міністр британського уряду У.Черчілль даючи відповідь росіянам по українському питанню в Росії заявив:

"...сьогочасна війна, що розгорілася в Європі повинна утвер­дити принципи рівності усіх національностей, стати виразником ідеалів як культурних так і політичних усіх пригнічених євро­пейських народів і в першу чергу цивілізованих народів в Росії. Всі притіснені народи повинні бути визволені і сформувати свої незалежні держави" /16. Необхідність боротьби за українську державу через підтримку європейської та світової думки розумі­ли уже прогресивні українські діячі ХІХ століття. Зокрема М.П.Драгоманов розбудовуючи українські друковані органи в Європі уже в 80-90 роках ХІХ століття ставив перед європейсь­кою громадськістю українське питання.

В ХХ столітті український національний рух значно зміцни­вшись пішов тим же шляхом, який протоптав для нього М.П.Драгоманов. Він знову взявся за ознайомлювати широкі кола європейської громадської та політичної думки з українсь­ким питанням, досягненнями та проблемами українського наці­онального руху на сучасний момент в таких виданнях, як: "Ukrainische Rundshcau", " Les Annales des Nationalites''. Внаслі­док ознайомлення з українським питанням європейська громад­ська та політична думка почала активно виявляти увагу до укра­їнської проблеми і признавати необхідність її вирішення. Всю літературу, яка виходила по українському питанню в цей час можна розділити на дві категорії.

З однієї сторони українське питання висвітлюється нейтра­льною пресою, особливо швейцарською, і більш політично на­лаштованою на користь українства : німецькою, французькою, англійською. Усі статті з цікавістю намагаються з'ясувати істо­рію України її минуле і сьогодення, а також стан справ в націо­нально-визвольному русі. Другі газети, такі як: La Revie Ukranienne'', Ukrainische Nachrichten'' і другі намагалися прослід­кувати розвиток українських політичних партій, течій.

Так ''Gasette d La U sanne'' в 1915 році порушує питання з по­літичного устрою Росії і її відношення до автономії України. Ро­зглянувши політичну історію України і Росії починаючи з 17 століття, газета приходить до висновку, що Росія в повоєнній добі повинна знову надати Україні політичну і економічну авто­номію, яку Україна мала в гетьманські часи. До такого ж висно­вку приходить Альберт Боннар в статті "Les Rutenos'' з якою він виступив в газеті ''La Semaine Litteraire''.

Трагічне положення в якому опинилися українці у час війни повинно сколихнути всю Європу. Українці роздираємі усіма змушені служити інтересам кривавих імперій які не бажають надавати їм політичну автономію. Українці, які мають свою ба­гатовікову історію, свою козацьку державність мають у цю пору право на її відновлення. Автор вірить, що так воно і станеться. Скоро і для України прийдуть кращі часи... В статті ''Promesses realite'' надрукованій в газеті ''La Liberte'' наголошується, що Ро­сія проводить насильницьку політику щодо українців.

Газети: ''Le Petit Jurassien", "Journal des Debats", парижська газета "Le Temps", "Polonia (Paris)" наголошували про бойовий дух українського національного руху, який утворив військові українські частини і чекає на падіння ненависних йому російсь­кої і австрійської імперій, щоб на їх розвалинах утворити украї­нську державу. Стаття М.Грушевського в "Revue" підсумовує готовність українського національного руху до боротьби за українську державу. Вона оживляє європейцям усю українську історію і багатовікову боротьбу українського народу за свою державу.

Стаття М.Грушевського дійсно подає європейцям найкращу інформацію про українство, яка вийшла в воєнний час в Європі. Швейцарський кореспондент газети "Dail Maic" так зображує українське питання в Росії в часі війни." Свобода друку у час війни є полегшенням для України, українських вояків, як в авст­рійській так і в російській арміях, які читаючи газети починають розуміти необхідності подальшої боротьби за визволення своєї батьківщини, країни з 34 млн. населення. Україна повстає проти Росії за своє національне визволення її сини починають розумі­ти, що їм потрібно ще буде по розпаді імперій боротися за своє звільнення.

Журнал "L'Ukraine" статтею В.Г.Степанкової наголошує, що Україна після війни зіграє в історії Європи велику роль. Вона побудує цивілізацію над Чорним морем, тому немає нічого див­ного, що сьогодні її еліта бореться за своє національне визво­лення /17. Франкомовна газета "L' Ukraine", яка виходила в 1915 році в Лозанні вирішила з наукової точки зору познайомити сво­їх читачів з юридичними відносинами у продовж століть між Україною і Російською імперією. Для цього вона використала працю Нольде в якій він присвятив частину питанню української автономії з моменту Переяславського договору 1654 року до знищення гетьманщини. Дана праця дає історичний опис держа­вних відносин між Україною і Росією, розповідає про підступне знищення української державності московським царством. Текст французького видання має гарні портрети гетьманів Б.Хмельницького, Виговського, Полуботка, Скоропадського, Розумовського/18.

Присвячує цікавий матеріал "Країні Мазепи" англійська пре­са, яка цікавиться Україною з усіх точок зору. Війна висунула перед англійцями цілий ряд питань, нових інтересів на сході. Англійців почала цікавити історія України, культура, мова. При Лондонському університеті утворилась ціла школа вивчення української історії, мови, літератури. Англійці почали співчува­ти українцям, як великому народові в Європі, який по випадку долі не має своєї держави. Українське питання, наголошує, "Times" повинно бути з'ясованим. Не можна закривати очі на долю 34 млн. народу.

Питання потрібно вирішувати і очевидно воно буде вирішене до кінця ХХ століття. Найбільшу цікавість до України виявив в цей час німецькомовний журнал "Ukrainische Rundshcau" з стат­тями B. Kuschnira: " Le traite de Bohdan Chmelnicki", i " Die Ukraine und Bedeutung im gegen wartigen Krige'', які розповіли європейській громадськості про українську проблему в Росії з часу Богдана Хмельницького. Історичні розробки журналу "Ukrainische Rundshcau" доповнюються виданнями університет­ської бібліотеки в Лондоні "Alisou Phillips' Poland,V.Gayda Modern Austria" в якому особливо звертається увагу про стан українського національного руху в Росії.

Серед видань про історію України в цей час найбільшою по­вагою користувалася в Європі праця Нольде "L'Ukraine sous le Protectorat Russe". Продовжуючи тему України журнал "Athenacum" в N4602 за 1916 присвятив велику статтю під на­звою "The Land of Mazeppa" - "Країна Мазепи". Дана стаття ро­зповідає англійцям, що з часу Байрона і до цих пір Україна зна­ходиться під гнітом Росії. Україна, як велика і культурна євро­пейська держава була відома англійцям тільки по поемі Байрона "Мазепа". Автор розповідає про тяжкий історичний шлях украї­нського народу, його боротьбу за незалежність. Він наголошує, що по союзі України з Московською державою в 17 столітті Україна до кінця 18 століття зберігала свою державність і що тільки підступна політика цариці Катерини ІІ зумовила знищен­ня української державності. Україна була жорстоко знищена безпощадною жорстокістю московських тиранів, на її території було запроваджене кріпацтво.

Журнал "Athenacum" наголошує, що з усім українським Ро­сія повела жорстоку боротьбу. Усіх хто боровся за попередні українські вільності, українську державність росіяни кинули в тюрми, заслали до Сибіру на вічну каторгу. Ситуація від самого початку взаємовідносинах між Україною і Росією склалась так, що Росія ігнорувала власними, підписаними нею договорами. За таких обставин чільні представники України звертались за до­помогою до урядів Польщі, Швеції, Туреччини. Франція, Англія самі висилали в Росію своїх представників ознайомлюватися, як виражались російські офіційні особи з "сепаратистським україн­ським рухом". Поряд з знищенням політичної влади українсько­го народу, росіяни прикріпили також незалежну українську цер­кву до російського патріархату. З українських церков вигнали стародавні українські співи, красою яких користувався і гордив­ся український народ.

У послідуючому Росія заборонила і саму українську мову. Особливо Росія організувала гоніння на уніатів, які зберігали богослужіння українською мовою. Дальше автор статті "The Land of Mazeppa" наголошує на старовинність української мови, української літератури, яка за висновками європейських вчених є однією з ключових слов'янських мов. Українська мова, україн­ська культура не повинна під репресіями росіян зникнути з ши­роких просторів Європи. Український народ повинен мати своє майбутнє, свою незалежну державу.

Дальше журнал "Athenacum" вказує на енергійний розвиток нової української літератури починаючи з Т.Г.Шевченка. Власне ці українські літератори народили український національно - визвольний рух, який розпочав боротьбу за відродження Украї­ни. Включення українського питання в ХХ столітті до європей­ської політики дає право Україні на відновлення державності. Море крові, яку пролили кращі сини України протоптуючи до­рогу до волі, заставило широку європейську громадськість спо­нукати держави які охоплюють українські землі про надання Україні спочатку автономії, а в сучасну пору незалежності.

Однак, як би не було приємно українцям, що передова євро­пейська думка звертає на них увагу, свобода народам дається не безкоштовно, а внаслідок свідомості усього народу, що йому для повного задоволення своїх потреб потрібна політична незалеж­ність. У боротьбу за незалежність України повинні включитися всі партії з єдиною програмою, яка повинна забезпечити україн­ському народові свободу і економічне благополуччя /19.

Ми не будемо, наголошував оглядач "Украинской жизни" Л.Бурчак, детально розглядати що було зроблено українцями внаслідок розвитку в 1905-1916 років українським національно- визвольним рухом. Однак аналіз української літератури дає пра­во наголошувати, що вона вийшла на широкий європейський простір. Все частіше українське питання українськими літерато­рами розглядається в Франції, Німеччині, Італії, Англії. Усе це говорить, що Європа не байдужа до з'ясування українського пи­тання і змушена в майбутньому його з'ясовувати /20.

Таким чином із вище приведених свідчень авторитетних єв­ропейських джерел можемо зробити висновок, що українське питання українцям потрібно з'ясовувати самостійно віч-на-віч з Росією і Австрією.

Оскільки з наданням Австрією Польщі незалежності, Австрія покинула українців Галичини напризволяще. При виникненні Польщі, імператор Австро-Угорщини наголосив: "я надаю право українцям Галичини цілком самостійно вирішувати свою долю і тим самим забезпечити собі самостійний національний і еконо­мічний розвиток". Таким чином українське населення Галичини втратило союзника в особі австрійської монархії і було змушене самостійно вирішувати свою долю. Однак страшного не сталося, наголошував оглядач Украинской Жизни В.Левінський. Авст­рійська Україна завжди черпала свої життєздатні відроджуючі сили із Російської України, тому об'єднання зусиль у боротьбі за незалежну Українську державу, це питання часу /21.

В цей же час в самій Росії українське питання не могло бути вирішене так наприклад, як в Австрії, де австрійський імператор сам запропонував українцям створити свою державу. Російське суспільство не було ознайомлене з діяльністю українського на­ціонального руху, як з європейським українством взагалі. В ньому домінували націонал-шовіністичні позиції. Не дивлячись на те, що українські суспільно-політичні рупори намагалися ви­конувати цю благородну роботу в Росії через друкований орган що "Украинский Вестник", що виходив в Петербурзі в 1906 році, через "Украинскую Жизнь", що виходила в Москві з 1912 по 1917 роки, українські газети, бюлетені, однак російське суспіль­ство у своїй більшості, було незнайоме з українським питання. Усього цього було недостатньо. Потрібно було тільки кардина­льні зміни і такі зміни настали. Революція в Росії, повалення са­модержавства, виникнення демократичної республіки заставили український національний рух утворити власну державність яка і з'ясувала остаточно українське питання в Росії. Утворення української державності розбудило Росію, Європу і заставило побачити українців у новій іпостасі - борців за утвердження не­залежності Української держави, як невід'ємного суб'єкта Євро­пи /22.

Література

1. В. К-ий. Національно-територіальні межі України. Літературно - Науковий Вісник.1907.; В. Охрімович. З поля національної статис­тики Галичини. Студії з поля суспільних наук і статистики.1909, ІІ. С.Томашівський. Етнографічна карта Угорської Русі. Очерк ис­тории Украинского народа. изд.3.1911г.

2. М. Грушевский. Украина и украинство. Украинская жизнь.М.19912,Ы1,е.17.

3. Д. Донцов. Австрийская raison d'etat в Галиции. Украинская жизнь.М.19912, N1,c.81-87.

4. С Ефремов. На текущие темы. Украинская жизнь.М.1912, N1, c.91- 93.

5. Leon WasilewskLUkraina i sprawa ukrainska. Krakiw. 1914.

6. Украинская жизнь.М.1913, N1,c.5-13.

7. О.Е. Корш. Об украинском национальном возрождении. Украин­ская жизнь. М.1913, N1, c.23-24.

8. О.Е.Корш. Украинцы и Австрия. Украинская жизнь. М.1913, N1,c. 6-9.

9. Украинская жизнь. М.1913, N1,c. 6-9.

10. М.Данько. Украинская трибуна в Европе. Украинская жизнь. М.1913, N3,c.36-44.

11. " Les Annales des NationalitesLParis, Bulevad des Batignolles,N 41. С.Русова. Украина в европейской прессе. Украинская жизнь. М.1913, N5,c.72-74.

12. С. Русова. Англичанин об украинском вопросе. Украинская жизнь. М.1914, N5-6,c.86-91.

13. Н.А.Бочковский. Об отношении профессора Масарика к украин­скому вопросу. Украинская жизнь. М.1914, N5-6,c.93-97.

14. Украинская жизнь. М.1914, N7,c.1-7.

15. Украинская жизнь. М.1914, N8-10,c.48-52.

16. С.Петлюра. О новом выступлении г-на Погодина. Украинская жизнь. М.1914, N8-10,c.85-88.

17. Украинский вопрос в иностранной прессе. Украинская жизнь. М.1915, N10,c.76-79.

18. L'Ukraine sous le protectorat Russ. Traduit par Maurice Genri. Paris' 1915, str.67; Украинская жизнь. М.1916, N6,c.81.

19. С. Русова. Английский журнал о стране Мазепы. Украинская жизнь. М.1916, N7- 8,c.82-86.

20. Л.Бурчак. На тернистом пути. Украинская жизнь. М.1916, N2, c.5- 15.

21. В.Левинский. Конец австрийской ориентации. Украинская жизнь. М.1917, N3-6, c.17-31.

22. М.Грушевский. Украинство и российская пресса. Украинская жизнь. М.1916, N9, c.7-15.